Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
4 курс 1 семестр / управління інноваціями / дз / МН-4- доповідь на практикумі 15.10.15.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
21.04.2021
Размер:
79.34 Кб
Скачать

Доповідь з предмету

«Управління інноваціями»

Студента групи МН-4-1

Достатнього Романа Руслановича

на тему:

«Йозиф Шумпетер – основоположник інноваційної теорії»

Київ-2020 р.

ЗМІСТ

Вступ

1. Йозиф Шумпетер – основоположник інноваційної теорії

2. Моделі та етапи інноваційних процесів

Висновки

Список джерел використаної літератури

ВСТУП

Сучасна ринкова економіка характеризується динамічністю й нестабільністю процесів, які відбуваються на ринку (постійними на ринку є лише зміни). З цього випливає, що основою конкурентного успіху підприємства-новатора є спроможність виявити реально існуючі чи потенційні потреби й попит споживачів щодо інновацій (або сформувати їх) і задовольнити їх ефективнішим, ніж конкуренти способом.

Метою даної роботи є дослідження інноваційної теорії Й. Шумпетера, а також інноваційних процесів, їх етапів та моделей.

У західних країнах уже більше сторіччя еволюціонує теорія інновацій, фундатором якої став Й. -А. Шумпетер. проблемне поле інновацій також досліджувалося такими науковцями, як Х. Барнет, Б. Санто, Р. Солоу, Б. Твісс, Є. Тоффлер, В. Хартман, Е. фон Хіппель і ін.

Актуальність роботи полягає у тому, що інновації та інноваційний шлях розвитку є рушійною силою економічного розвитку, а поняття інноваційного процесу є єдиним у своєму роді процесом, який поєднує науку, техніку, економіку та підприємництво. Він полягає в одержанні новацій і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації.

З усього вищесказаного випливають основні завдання роботи:

  • дослідження та виділення особливостей інноваційної теорії;

  • визначення поняття «інноваційний процес»;

  • визначення основних етапів інноваційного процесу та його моделей.

1. Йозиф шумпетер – основоположник інноваційної теорії

Австрійський вчений Йозеф Шумпетер об’єктом свого дослідження зробив науково-технічний та технічно-економічний прогрес і на цій основі відкрив та обґрунтував якісно новий тип економічного розвитку – інноваційний.

Й. Шумпетер – один із найвидатніших і найоригінальніших учених-економістів першої половини XX ст., творчість якого справила істотний вплив на основні напрями сучасної економічної науки. Заслуга Й. Шумпетера полягає у тому, що він створив цілісну теорію інноваційного типу розвитку.

У 1912 р. у праці «Теорія економічного розвитку» Й. Шумпетер вжив словосполучення «нова комбінація», маючи на увазі нову якість засобів виробництва, що досягалася шляхом певних поліпшень існуючого обладнання, введення нових засобів виробництва або систем його організації, з цього почався розвиток терміну «інновація».

У наступних працях Й. Шумпетер замість терміну «нова комбінація» застосував термін «інновація», розуміючи під цим не просто нововведення, а зміну технології виробництва, доводячи, що інновацією є не кожне нововведення, а лише таке, яке зумовлює вдосконалення технології, її перехід на новий, вищий ступінь розвитку [1].

Й. Шумпетер стверджував, що підприємець – це новатор, який долає інерцію, здійснює зміни, які відкривають нові можливості (ресурсної бази, засобів виробництва, джерел фінансування). Тобто змінюючи та вдосконалюючи комбінацію факторів виробництва, підприємці спрямовують їх до нової комбінації, яка має забезпечити зростання прибутку.

Він вважав діяльність підприємця революційною, бо саме з нею пов’язані нововведення і «творче руйнування», бо саме вона забезпечує оновлення техніки і технології виробництва і прогрес економіки.

Принциповою відмітною рисою концепції Шумпетера, що дає підстави назвати її соціологічною, слід вважати те, що першоджерело інновацій він виявляє не у сфері економічній, а в соціально-психологічній. Воно пов’язане з природною схильністю людей до винахідництва, до відкриттів і змін. Щоправда, ця риса властива не всьому людству, а тільки невеликій його частині.

Слід відзначити ще одне важливе відкриття Шумпетера: дана властивість людської натури – пристрасть до винахідництва і нововведень – не завжди збігається з прагненням до наживи. Навпаки, вважає він, прагнення до винахідництва і до нововведень найчастіше має у людей такого типу автономний, самодостатній характер. Такий тип винахідника-підприємця отримав у Шумпетера назву новатора [1]. У концепції австрійського соціолога та економіста, на наш погляд, слід виділити такі моменти:

  • генератором процесу «творчого руйнування» є романтик-одинак, підприємець-винахідник, новатор.

  • його винаходи і нововведення автономні. Це означає, що інновації з’являються не тому, що в споживачів змінилися смаки і з’явилися нові потреби. Залізниці виникли не тому, що людям набридло їздити на конях.

  • інновації стають можливими лише тому, що існують діяльні і творчо обдаровані новатори.

Однак інноваційна діяльність стає можливою лише зі створенням і успішною діяльністю фірми: більшість новаторів змогли втілити в життя свої ідеї лише в рамках фірми. Відсутність умов (включаючи історичні) для функціонування підприємства прирікає ідеї новатора на загибель.

Розпочинаючи інноваційну діяльність, новатор слухається свого природного творчого інстинкту, мета його – досягнення успіху й почуття морального задоволення. Але для поширення інновацій на інші підприємства й галузі економіки Велике значення має одержання високого прибутку (надприбутку).

Характерною рисою інновацій є їх розрізненість, переривчастість, чергування злетів і провалів. Лише з часом вони «розтікаються» по всьому економічному простору. Серйозними перешкодами на шляху їх просування, пише Шумпетер, стають концерни, тому що нововведення призводять до прискореного морального «старіння» виробничого устаткування великих підприємств. Однак, зрештою, інновації долають і ці перешкоди, а хвиля нововведень захльостує і великомасштабне виробництво.

За Й. Шумпетером виділяють п’ять типів інновацій:

- виробництво невідомого споживачам нового продукту з якісно новими властивостями;

- впровадження нового засобу виробництва, в основу якого не обов’язково покладено нове наукове відкриття, а може бути застосований новий підхід до комерційного використання продукції;

- освоєння нового ринку збуту галуззю промисловості країни, незважаючи на те, чи існував цей ринок раніше, чи ні;

- залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів незалежно від того, чи існували раніше ці джерела, чи на;

- введення нових організаційних та інституціональних форм, наприклад, створення монопольного стану чи послаблення монопольного становища іншого підприємства [2].

Узагальнюючи цю класифікацію, можна стверджувати, що в перших двох пунктах інновація виступає у формі продукту, а в решті – як процес. Це виявляється у практиці господарювання: «інновація – продукт», «інновація – процес», між якими існують тісна взаємодія та взаємозалежність.

Й. Шумпетер розрізняв поняття «винахід», «дослідження і розробки» та «інновація». Він вважав, що винахід – це ідеї, які є корисними для бізнесу, але не обов’язково використовуються; дослідження і розробки – це науково-технічна діяльність, яка проводиться у виробництві і в державних чи громадських установах; інновації – це комерційне впровадження нової продукції чи нових засобів виробництва.

Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а з'являється поряд з ним, витісняє його і замінює все, що зумовлює необхідність у структурній перебудові [1].

Й. Шумпетер досліджував основні поняття теорії інноваційних процесів. Він розглядав нововведення як зміну технологій і управління, як нові комбінації використання ресурсів. При цьому науковець підкреслював роль підприємця в інноваційному процесі. Він вважав, що підприємець є сполучною ланкою між винаходом і нововведенням.

Ця теорія обумовлює функції підприємця, метою якого є одержання прибутку та збереження своїх прав у разі реалізації технічних новинок. Підприємець, реалізувавши новинку, надалі не зупиняється на здійснених відкриттях, а удосконалює та розповсюджує їх, що й характеризує його як носія технічного прогресу.

Отже, теорія економічного зростання одержала визнання й поширення завдяки роботам Й. Шумпетера, який вперше назвав технічну новацію як економічний засіб досягнення високого прибутку. Інші економісти того часу на технічний прогрес взагалі не зважали.

Й. Шумпетер першим серед економістів зробив спробу дослідити зв'язок інновації з можливостями здійснення нововведень. Ним визначено основне положення концепції нерівномірної інноваційної активності. Зроблено важливий висновок, що інновації виявляють подвійний вплив на динаміку економічного зростання: з одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, а з іншого – унеможливлюють продовження цього розширення в традиційних напрямах. Інновації «розхитують» економічну рівновагу, вносять розлад та невизначеність у економічну динаміку [3].

Згідно з теорією Й. Шумпетера, інновація супроводжується творчим руйнуванням економічної системи, зумовлюючи її перехід з одного стану в інший. Важливим положенням теорії при здійсненні нововведень є впровадження нових продуктів та нових методів виробництва.

Динамічна теорія розвитку Й. Шумпетера базується на постійних коливаннях кон'юнктури, які він пов'язував зі здійсненням нових комбінацій факторів виробництва. Звідси Й. Шумпетер визначав інновацію як виробничу функцію, що вносила якісні зміни до продукту з урахуванням всієї сукупності модифікації факторів, які впливають на нього.

Таким чином, Й. Шумпетер зробив спробу знайти в рамках виробничих функцій місце для інновацій. Завдяки його роботам вплив технічних новацій на виробництво здобув визнання. Визналося й поняття того, що нова технологія несе в собі основу знань та технічного прогресу й відповідає за рівень його розвитку [4].

За теорією Й. Шумпетера, інновація в буквальному перекладі означає впровадження наукового відкриття, технологічного винаходу. В широкому ж розумінні до інновацій належать процедури та засоби, за допомогою яких наукове відкриття реалізується в економічних нововведеннях. Тобто виникає необхідність у тих видах діяльності, які забезпечують упровадження ідей нововведення, а також формування системи управління цим процесом. Під новацією розуміється нове, що близько до поняття винаходу. Між появою новації та перетворенням її на інновацію спливає певний час.

Інноваційний тип розвитку характеризується перенесенням акценту з науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів розвитку – створення технопарків, технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності.

Необхідність технологічних змін, або переходу від одного щабля розвитку цивілізації до іншого, була обґрунтована в інноваційній теорії Й. Шумпетера, який зазначав, що розвиток будь-якої соціально-економічної системи задається поняттям «здійснення нових комбінацій», тобто інновацій[5]. Свою теорію економічного зростання Й. Шумпетер протиставив теорії економічного росту Дж. фон Неймана, який взагалі не враховував технічний прогрес як фактор економічного розвитку. Потім з'явилися теорії розвитку Калецкі, дослідження Шмуклера, які повністю визнали факт значного впливу технічних змін на економічне зростання. Теорію Й. Шумпетера прийняли такі видатні економісти, як Самуельсон, Тінберген, Форрестер, Мандель [4, с. 10].

Відзначимо, що надалі погляди Шумпетера знайшли своє відображення і в теорії «довгих хвиль» Кондратьєва тривалістю 45-60 рр. [5]. Однак останній більше зосереджувався на фіксації точних часових фаз цієї хвилі, а не на дослідженні самого процесу еволюційного розвитку сучасної цивілізаційної системи та його чинників, серед яких головним є технологічний [3, с. 4].

Створення Й. Шумпетером теорії якісно нового інноваційного типу розвитку є визначним внеском, що докорінно змінив традиційні уявлення про економічний розвиток та економічне зростання.