Грузоведение_Конспект_лекций_укр

82

òДо зрідженого (скрапленого) нафтового газу (СНГ) (liquefied petroleum gas (LPG)) – будь-які інші гази з перевагою вуглеводнів(пропан, пропилен, бутан, бутилен й ін.).

òАміак – безбарвний газ із ядушливим різким запахом та їдким смаком, добре розчиняється у воді. У повітрі горить погано, тільки в присутності джерела запалення. У певних концентраціях з повітрям вибухонебезпечний, вибух можливий при з’єднанні аміаку із хлором або йодом.

òБутадієн (дивініл) – горючий, вибухонебезпечний, безбарвний газ із характерним запахом часнику. При тривалому зберіганні при наявності кисню утворює перекис, який при нагріванні розкладається з вибухом. Для запобігання цього кількість кисню в ємностях не повинне перевищувати 0,5% і в газ додають інгібітори. Бутадієн піддається полімеризації.

òМетан – горючий безбарвний газ без запаху. У суміші із фтористим воднем – самозаймається; при контакті із хлором на світлі вибухає, каталізатор – сірчисте залізо. Октанове число 120¸130.

ØБільшість СПГ і СНГ без спеціальних приладів виявити не можна, тому для можливості виявлення витоку органолептичними методами, їх одарують. У якості одорантів використовують меркаптани– органічні рідини які сильно пахнуть (16¸20 г на 1000 м3). Меркаптани легко окисляються, є слабкими кислотами, тривалий контакт призводить до корозії труб. Застосовується етилмеркап-

тан C2H5SH – рідина з огидним запахом або суміш природних меркаптанів

(СПМ) – C2H3P.

5.6Класифікація зріджених газів

Зточки зору транспортування СГ класифікують:

üза способом скраплення (зрідження): тільки охолодженням – метан; охолодженням, підвищенням тиску, одночасно й тим і іншим – всі інші СГ;

üза хімічним складом: вуглеводневі й інші. Вуглеводневі діляться на групи: С2 (етан, етилен); С3 (пропан, пропилен); С4 (бутан, бутилен, бутадієн). До інших відносяться аміак, моновінілхлорид і т. п.;

üза призначенням: паливо й хімічна сировина (метан, пропан, бутан й ін.); хімічна сировина (аміак, етан, етилен, бутилен, бутадієн, моновінілхлорид й ін.); üза переважним (основним) видом небезпеки: токсичні (аміак, бутадієн, моновінілхлорид й ін.); низькотемпературні (метан, етилен); вогненебезпечні

(етан, пропан, бутан, пропилен, бутилен й ін.).

Транспортні характеристики СГ визначають тип вантажних ємностей і конструктивний тип газовозів. СГ перевозять у танках і цистернах. Танк, на відміну від цистерни, є частиною корпуса судна й бере участь у забезпеченні його міцності. Вантажні ємності для СГ діляться на:

üвбудовані вантажні танки (тиск до 245 (max 686,4) кПа, температура СГ не нижче –10°С);

üмембранні вантажні ємності– тонкі оболонки, які підтримувані через ізоляцію конструкціями судна (тиск до 245 (max 686,4) кПа);

üпівмембранні вантажні ємності – частково підтримувані; üвкладні вантажні цистерни – ізольовані ємності, здатні сприймати всі на-

83

вантаження від вантажу, розділені на категорії А, Б, В.

Газовози діляться на 4 основних типи, призначених для перевезення: üСГ під повним тиском при розрахунковій температурі 45°С;

üСГ під не повним тиском(до 784,5 кПа) – необхідні теплоізоляція й рефрижераторна установка;

üповністю охолоджених газів, що перебувають під неповним тиском(температура до –45°С, тиск 490,3¸784,5 кПа);

üповністю охолоджених СГ при атмосферному тиску. Останній тип газовозів діляться на підтипи А, Б, В:

А – для перевезення повністю охолоджених СНГ, вінілхлориду, етилу (температура до –50°С, тиск до 275 кПа);

Б – повністю охолодженого етилену (–103,7°С); В – повністю охолодженого СПГ (метановози).

òУ газовому коді ІМО газовози класифікуються залежно від здатності корпуса витримувати ушкодження на4 типи (IG, IIG, PG, IIIG) убік убування їхньої безпеки.

6 Навалочні вантажі

6.1 Властивості навалочних вантажів

За транспортною класифікацією навалочні вантажі діляться на не зернові навалювальні (навалювальні, навалочні) і зернові навалювальні (насипні).

ØСтупінь і вид небезпеки під час перевезення навалочних вантажів визначається здатністю цих вантажів:

üзміщатися до борта й створювати крен судна; üрозріджуватися й перетікати до борта судна; üсамонагріватися й самозайматися;

üстворювати небезпечні концентрації отруйних і вибухонебезпечних -га

зів;

üзнижувати концентрацію кисню у вантажних приміщеннях; üпорушувати місцеву й загальну міцність корпуса судна; üхімічно активно взаємодіяти з металом огородження судна й механізмів; üвикликати рвучку хитавицю (рос. качку).

ØНавалочні вантажі можуть перебувати в одному з 3 транспортних станів: üвідносно монолітному – вантажі з кутом природного укосу(a) більше

35°, рудні концентрати з малою вологістю й ін.;

üсипучому (сипкому) – зернові й інші вантажі з a < 35°;

üщо розріджується – рудні концентрати й інші вантажі з підвищеною вологістю.

Концентрати – матеріали, які отримані із природної руди в процесі її очищення методом фізичного або хімічного відділення небажаних компонентів.

За ступенем рухливості в умовах морського перевезення всі навалювальні вантажі діляться на безпечні й небезпечні відносно можливості зсуву.

Небезпечними відносно зсуву є насипні вантажі, які мають підвищену сипкість (легкосипкі вантажі) або здобувають властивості плинності(текучості) під дією сил хитавиці й вібрації корпуса судна в процесі перевезення. Залежно

84

від механізму переміщення ці вантажі можуть бути підрозділені на два основних види – сипучі й тиксотропні.

ØСпецифічні властивості навалочних вантажів діляться на:

üфізичні: сипкість, здатність до усадки й самосортування, щільність, шпаруватість, сорбційність, тепло й температуропровідність, абразивність, гранулометричний склад й ін.;

üхімічні: самонагрівання, самозаймання, вибухонебезпечність, отруйність, корозійність й ін.;

üбіологічні: дихання, дозрівання, проростання й ін. (тільки зернові). ØШматкуватість (гранулометричний склад) – % співвідношення шматків

різних розмірів. Гранулометричний склад виявляється ситовим аналізом проби вантажу шляхом послідовного просівання(рос. грохочения) через набір решіт або сит, які мають отвори різного діаметра. Результати ситового аналізу оформляються у вигляді графіків або таблиць, що показують процентний вміст окремих фракцій проби. Залежно від гранулометричного складу розрізняють сортовані й рядові навалочні вантажі. Гранулометричний склад вантажу визначає можливість застосування різних схем механізації ЗРР.

Сортовані – якщо відношення найбільшого шматка до найменшого менше або дорівнює 2,5. Більше – рядові, які характеризуються розміром найбільш типового шматка.

Категорії: великокускові – більше 160 мм; середньокускові – 60¸160; дрібнокускові – 10¸60; великозернисті – 2¸10; дрібнозернисті – 0,5¸2; порошкоподібні – 0,05¸0,5; пилоподібні – менш 0,05.

Вугілля буре, кам'яне й антрацити: плиткове (П) 100¸200 (300); крупне (К) 50¸¸100; горіх (О) 25¸50; дрібне (М) 13¸¸25; насіннячко (С) 6¸13; штиб (Ш) 0¸6, рядове (Р) 0¸200 (300).

Свій гранулометричний склад також мають гравій та пісок. ØВологість навалювальних вантажів буває:

üхімічно зв'язана або конституційна; üгігроскопічна – поглинання вологи порами речовини;

üмолекулярна – обволікання (обгортання) водою поверхонь окремих часток вантажу;

üгравітаційна – розташування вологи в шпаринах (рос. скважинах), тобто в порожнинах між окремими частками вантажу.

Навалочні вантажі, що містять зовнішню вологу, називають вологими, або сирими, якщо вона обволікає частки(молекулярна волога), або мокрими, коли волога частково заповнює пори (порожнечі) між частками (гравітаційна волога). При тривалому зберіганні на відкритому повітрі зовнішня волога випаровується, і вантаж називають повітряно-сухим або в стані природної вологості. Вантаж, що містить лише конституційну вологу, називають сухим. Гранично припустима вологість визначається ДСТ.

Вологість вантажу, як правило, визначають шляхом висушування зразка в сушильній шафі при температурі 105¸110°С до досягнення постійної маси проби й порівнянні маси до і після висушування. Виходячи з гігроскопічності вантажів і гранично припустимої вологості вони критого або відкритого зберігання.

85

Відносна вологість навалочного вантажу– відношення маси вологи, що випарувалася, до первісної маси речовини у%. Абсолютна вологість– відношення маси вологи, що випарувалася, до маси сухого залишку у %.

Вологовміст – це та частина представницького зразка вантажу, що складається з води, льоду або іншої рідини, яка виражена у відсотках від загальної маси зразка у вологому стані.

Транспортабельна межа вологості– максимальний вологовміст, який забезпечує безпечне перевезення на суднах, що не відповідають спеціальним вимогам. Вона визначається на основі вологості розрідження або даних, отриманих за допомогою інших методик дослідження, які забезпечують рівноцінну надійність.

ØРозрідження. Багато речовин, що складаються із дрібних часток, піддані міграції вологи, якщо їхній вологовміст є досить високим. Вантажі, схильні до розрідження – це вантажі, які піддані міграції вологи й наступному розрідженню, якщо вони перевозяться з вологовмістом, що перевищує межу вологості.

Вологість розрідження – вологовміст у відсотках (від маси проби у вологому стані), при якому, в результаті проведення запропонованого методикою дослідження представницького зразка матеріалу, наступає його розрідження.

Стан розрідження – стан, що наступає в той момент, коли маса гранульованого матеріалу стає настільки насиченою рідиною, що під впливом переважних зовнішніх сил, таких, як вібрація, поштовхи або хитавиця судна, вона втрачає свій внутрішній опір до зсуву й починає поводитися, як рідина.

Міграція вологи – переміщення вологи, що втримується в навалочному вантажі, у результаті усадки й ущільнення вантажу, що виникає внаслідок вібрації й хитавиці судна. Поступово відбувається витиснення вологи, яке може привести до того, що деякі частини або весь об'єм матеріалу досягають стану розрідження.

Точка плинності (текучості) – вологовміст, при якому наступає плинність. Залежність зміни об'ємної маси від вологості не залишається постійною

для кожного виду вантажу та її характер міняється при різному гранулометричному складі маси вантажу.

При зволоженні навалочних вантажів, різнорідних за своїм гранулометричним складом (рядових вантажів), спостерігається збільшення об'ємної маси вантажу. Збільшення вологості однорідних пилоподібних і порошкоподібних вантажів спочатку супроводжується зменшенням об'ємної маси, а потім вона починає зростати. Це пояснюється тим, що з ростом вологості мілкоподроблених матеріалів навколо окремих часток вантажу під дією молекулярних сил зчеплення утворяться тонкі водяні плівки, які перешкоджають тісному контакту між частками, що призводить до зменшення об'ємної маси вантажу.

Вологість, при якій досягається найбільша товщина цих плівок, називається максимальною молекулярною вологоємністю. Її величина визначається гранулометричним складом вантажу й збільшується зі зменшенням розміру часток однорідного мілкоподробленого вантажу.

Для рядових вантажів, що мають великі фракції, величина максимальної молекулярної вологоємності настільки незначна, що її значенням можна знева-

86

жити, тому що наявність плівкової вологи не викликає зменшення загального об'єму вантажу. Збільшення об'ємної маси рядових і великокускових однорідних вантажів відбувається пропорційно зростанню вологості.

ØОб'ємна маса (щільність).

Щільність речовини rВ – відношення маси навалочного вантажу до об'єму самої речовини

rВ = G / VВ.

Об'ємна маса – відношення маси до суми об'ємів речовини й пор

rО = G / (VВ + VП).

Насипна маса – відношення маси до суми об'ємів речовини, пор та шпарин (порожнин між окремими частками вантажу)

r = G / (VВ + VП + VС).

Пористість визначається коефіцієнтом пористості(щільності) та характеризує скільки вологи може вбрати речовина, без підмокання

КП = VП / (VВ + VП).

Шпаруватість (скважистість) визначається коефіцієнтом скважистості та характеризує повітропроникність вантажу

КС = VС / (VВ + VП + VС).

Стандартна щільність навалочного вантажу (rСТ) – маса вантажу в мірному ящику (1000´1000´1000 мм); для зернових – натура (натурна або натуральна вага) зерна. Засипання вантажу в мірному ящик здійснюють без утрамбування й струшування, а верхню частину вантажу знімають і вирівнюють рейкою. Натура зерна й стандартна щільність пилоподібних і порошкоподібних вантажів визначається за допомогою літрової пурки.

Коефіцієнт ущільнення характеризує усадку вантажу

КУ = rФ / rСТ.

Усадка – ущільнення навалочних вантажів внаслідок перерозподілу часток вантажу в масі насипу й здавлювання нижніх шарів верхніми. На усадку вантажів впливають властивості вантажу, спосіб завантаження, струшування судна на хвилях, вібрація корпуса судна, тривалість і умови плавання. Усадка зерна в рейсі складає від 2,5 до 8%, але іноді досягає 11%.

Коефіцієнт проникності характеризує скільки води може проникнути в повністю завантажене вантажне приміщення

КПР = (VП + VС) / (VВ + VП + VС).

Щільність вантажів різна: при її значенні менш 0,6 т/м3 вантажі прийнято вважати легкими, від 0,6 до 1,1 т/м3 – середніми; 1,1¸2 т/м3 – важкими; більше 2 т/м3 – надто важкими.

Збільшення щільності навалочних вантажів відбувається за рахунок більше компактного укладання часток і зменшення об'єму пор вантажу під дією динамічних сил або статичних навантажень. Здатність вантажу зменшувати свій об'єм (ущільнюватися) під дією зовнішніх факторів називають стискальністю, або компресійною здатністю. В умовах морського перевезення зміна щільності маси вантажу залежить від способу й висоти його завантаження у вантажні приміщення судна, а також від інтенсивності дії таких зовнішніх динамічних сил, як вібрація й хитавиця судна.

87

Для більшості навалочних вантажів динамічні навантаження в порівнянні зі статичними викликають більш значне ущільнення часток.

ØСтираюча здатність (абразивність) і гострокрайкість. За ступенем абразивності навалочні вантажі діляться на кілька груп: А – не абразивні, В – мало абразивні, С – середньої абразивності, Д – високої абразивності. Ступінь абразивності вантажу залежить від твердості, форми й розмірів його часток і характеризується десятибальною шкалою Мооса(1 – тальк, 10 – алмаз). Гострокрайкість – наявність гострих ріжучих крайок(граней) у часток вантажу. Абразивність і гострокрайкість небезпечні при виробництві вантажних робіт.

ØСипкість – здатність зміщатися (пересипатися) внаслідок взаємного пересування часток (через дію хитавиці, вібрації й ін.). Характеризується кутом природного укосу a – кутом між утворюючого конуса, з вільно насипаного навалочного вантажу, і горизонтальною площиною. a залежить від розміру, форми, шорсткості, однорідності часток; вологості; способу й висоти відсипання.

Тиксотропними прийнято називати вантажі, які здатні здобувати властивість плинності (текучості) під дією зовнішніх динамічних факторів. До них відносяться концентрати мінеральних руд, а також інші порошкоподібні й пилоподібні матеріали, які перевезені морем у зволоженому стані.

Сипкість (рухливість) насипних вантажів є основною відмітною властивістю цієї категорії вантажів і визначається характером розподілу внутрішніх сил у сипучій масі. Сипкість насипного вантажу, ступінь рухливості його часток прийнято характеризувати величинами кутів природного укосу, внутрішнього тертя, а в загальному випадку– величиною опору зрушенню. Опір зрушенню складається з опору тертю твердих часток вантажу між собою по поверхнях ковзання й опору зв’язності, який визначається силами зчеплення часток.

До зв'язаних і в'язких сипучих тіл прийнято відносити вантажі, які чинять відчутний опір зрушенню при незначних нормальних навантаженнях. Властивість зв'язаності характеризується силами зчеплення часток вантажу.

Розрізняють чисто механічне зчеплення(зачеплення) часток вантажу й зчеплення, яке викликане молекулярними силами притягання плівкової рідини, що обволікає поверхні часток насипного вантажу. Фактор зчеплення залежить від щільності засипання вантажу й окочуваності (малої шорсткої та округлої форми) вантажних часток. Зі збільшенням щільності маси вантажу сили зачеплення вантажних часток зростають.

Можна також сказати, що сипкість – властивість навалочних вантажів, які при наявності вільної поверхні під впливом хитавиці пересипаються з одного борта на іншій.

ØЗлежування – повна або часткова втрата сипкості при тривалому зберіганні (наприклад, цемент, вапно, глина, сода, окис цинку, мінеральні добрива й ін.), при підвищеній вологості (наприклад, цукор, сіль й ін.). Злежування характеризується міцним зчепленням часток вантажу й максимальною щільністю. Причинами злежування є:

üзчеплення часток вантажу від здавлювання при великій висоті укладан-

ня:

üкристалізація солей з розчинів і перехід сполук речовини з одних моди-

88

фікацій в інші; üхімічні реакції у вантажах.

Ступінь злежування залежить від розміру, форми й характеру поверхні часток вантажу, наявності й властивостей домішок, умов зберігання вантажу, вологості, гігроскопічності, характеру впливу зовнішнього середовища, тривалості перевезення й висоти укладання (зростає зі збільшенням висоти шару вантажу).

ØЗмерзання (замерзання) – втрата сипкості при низьких температурах з утворенням міцного моноліту. Ця властивість аналогічно злежуванню вантажу, і за результатами вони ідентичні. При змерзанні також відбувається злипання часток вантажу й тим більше й сильніше, чим дрібніше й більш шорсткувата поверхня часток вантажу, більше його вологість і пористість. Межа вологості, при який не виникає змерзання: пісок 1¸1,2 %; щебені – менш 2 %; антрацит – менш 4¸5 %; буре вугілля 18¸30 %; агломерат залізної руди, концентрати кольорових руд, вапняк, гравій – менш 2 %.

ØСпікання – злипання часток вантажу під впливом зміни температури (остиганні). Спіканню піддаються навалювальні матеріали, такі як: пек, гудрон, асфальт, а також агломерати руд, що надходять у трюми суден у гарячому стані. Процес спікання схожий із процесом злежування. Спікання вантажів під час перевезення їх навалом на звичайних суднах запобігти не можна, тому їх варто перевозити в тарі або на спеціалізованих суднах у гарячому стані.

ØЗведеньутворення – мимовільне виникнення зводів (зведень, рос. сводов) із часток вантажу над випускними отворами. Залежить від розмірів, форми, вологості, злежування, змерзання, липкості й т. п.

ØЛипкість – властивість навалочного вантажу прилипати до поверхні твердих тіл під дією сил молекулярного притягання між матеріалом твердого тіла й плівками рідини, які обволікають частки вантажу, або самими частками вантажу. Це характерно для вантажів при підвищеній вологості(наприклад, цукорсирець), сухої сірки, тальку до сталі, крейди до дерева й ін.

ØКрихкість – схильність до руйнування (дроблення) у процесі ЗРР й зберіганні (наприклад, кокс, антрацит, деякі види зерна, гранульовані добрива й ін.).

ØКорозійність – здатність вантажу вступати в хімічні реакції з огородженням транспортних засобів, перевантажувальним устаткуванням, будинками й спорудженнями, іншими вантажами, із заподіянням їм ушкоджень(наприклад, хімічні добрива, солі, зола, особливо при підвищеній вологості й ін.).

ØВибухонебезпечністю володіють: вибухові речовини; речовини які виділяють горючі гази і(або) кисень (наприклад, добрива, вугілля й ін.); речовини які виділяють пил, що здатний запалюватися з вибухом (наприклад, зерно, крохмаль, борошно, цукор, тирса, вугілля й ін.).

ØСамозаймання – дія внутрішніх джерел тепла(біологічних і хімічних процесів), які протікають у вантажі. Самозайманню піддаються багато вантажів рослинного походження, зернові, волокнисті, жири, торф, кам'яні й бурі вугілля, деревне вугілля, а також деякі руди й рудні концентрати й ін.

При транспортуванні в основному самозаймистість– займання в масі вантажу під дією хімічних реакцій (наприклад, вологе зерно, вугілля, фосфор, волога тріска, сірка, карбід кальцію й ін.). Температура вантажу, після досягненні

89

якої починається бурхливий процес окислювання, який переходить у самозаймання, називається критичною температурою. За діючими інструкціями критичною температурою для викопного вугілля вважається: Англії – 58¸75°С; у США – 75¸85°С; в СНД – 60°С (буре вугілля 50°С, кам'яне 60¸65°С, антрацити 80¸83°С). Обмеження висоти складування (2¸3,5 м) основний спосіб запобігання самозаймання вугілля.

ØШкідливість для здоров'я завдають вантажі: які виділяють їдкі запахи або пилячі (наприклад, хлорне вапно, цемент, порошкові мінеральні добрива, висівки, шроти, зерно, вугілля, насіння рицини, фтористий натрій, окис свинцю, миш'як і його солі й ін.), які здатні викликати захворювання очей, органів подиху й нервової системи; отрутохімікати (рослинні вантажі); які знижують вміст кисню (наприклад, рослинні, вугілля, дрібно дисперсійний металобрухт й ін.).

ØНе зернові навалочні вантажі діляться на групи й підгрупи:

üнебезпечні можливістю розрідження (технологічна група 00 – не розрідження при транспортуванні не забезпечується);

üсухі, що зміщаються в сухому стані; üякі зміщуються й розріджуються; üякі слабко зміщаються; üнавалювальні небезпечні.

Безпека морського перевезення навалочних вантажів визначається системою критеріїв:

üнезміщуваності (вплив менше припустимого); üне розріджування (вологість менше граничної); üостійності при розрідженні вантажу; üостійності при сухому зсуві; üнезаймистості (температура нижче припустимої).

6.2 Насипні вантажі

Насипні вантажі це зерно пшениці, маїсу (кукурудзи), вівса, жита, ячменя, рису, насіння бобових і оброблене зерно цих культур, коли його властивості схожі із властивостями натурального зерна.

Зернові вантажі, які пропоновані до перевезення, повинні відповідати вимогам державних та міжнародних стандартів або технічних умов.

Зернові культури (насипні) під час перевезення морським транспортом прийнято підрозділяти на три основні групи:

üзлаки: хлібні – пшениця, жито, ячмінь, овес й ін. і просоподібні – просо, кукурудза, сорго, рис, бор й ін.;

üбобові: горох, квасоля, соя, арахіс й ін.; üолійні: соняшник, кунжут, льон, коноплі й ін.

До насипних також відносять борошно, крупу, комбікорми.

Поряд з багатьма загальними якостями кожна група має свої певні якості. Показниками якості зерна є: колір, запах, смак, натура (натурна вага), вологість, зараженість, засміченість, однорідність. Якість зерна встановлюється відповідно до вимог нормативних документів. Колір, запах, смак і зараженість зерна комірними шкідниками визначають органолептичним методом, а інші показники – ла-

90

бораторним.

ØДокументація на перевезення насипних вантажів регламентує й враховує наступні їх властивості:

üгігроскопічність; üрухливість і пересипання вантажу у бік крену;

üздатність до зменшення маси в результаті випару вологи; üсприйнятливість до сторонніх запахів; üсхильність до збільшення об'єму (набряканню) під впливом вологи; üчутливість до підвищення температури;

üможливість зараженості комахами, шкідниками, бур'янами (це контролюють карантинна й хлібна інспекції);

üсхильність до самонагрівання й самозаймання.

Зернова маса складається з різних живих організмів, які мають певні біологічні особливості й проявляють свою життєдіяльність у різноманітних формах: подих (дихання), дозрівання, проростання, самозігрівання й ін. З фізіологічних процесів, що безупинно протікають у масі зерна різних, головним є подих. Процес подиху кліток насіння призводить до втрати сухої речовини зерна, збільшенню кількості гігроскопічної вологи, зміні складу повітря міжзернових просторів (шпарин) у результаті появи вуглекислого газу, а також виділенню тепла. При підвищених температурах зернової маси(понад 50°С) сипкість зерна знижується й воно починає псуватися в результаті самозігрівання. Необхідно враховувати, що при підвищенні температури зволоженого зернового вантажу можливе утворення отруйних і вибухонебезпечних газів, а також самозаймання.

Серед фізичних властивостей під час перевезення зернових вантажів і ЗРР найбільш важливими є сорбційні властивості, скважистість, сипкість, теплопровідність, гігроскопічність, а також всі біологічні особливості зернових вантажів.

Сорбційні властивості включають два основних явища, які впливають на якість зернового вантажу:

üсорбція газів і парів, тобто здатність зернової маси поглинати й утримувати пари й гази;

üгігроскопічність (сорбція й десорбція парів води), тобто здатність поглинати й виділяти пари води.

Ступінь поглинання зерновою масою парів та газів визначається її сорбційною ємністю, яка залежить головним чином від шпаруватості. Гігроскопічний вміст вологи в зерновій масі визначає вологість зерна й залежить від відносної вологості повітря. Вологість зерна, при якій з'являється вільна волога, називається критичною.

ØПитомим об'ємом зерна називається об'єм одиниці маси (ваги) зерна. Об- 'ємну масу зернових вантажів прийнято характеризувати натурою зерна або натурною вагою, що визначається як маса одного літра зерна, виражена в грамах. Залежно від натури (натуральної ваги) зернові вантажі діляться на важкі(пшениця, жито, кукурудза, бобові, просо й ін.) і легкі (овес, ячмінь, гречка, насіння оліїстих культур й ін.). Основною об'ємно-масовою характеристикою зернового вантажу є насипна масаg або зворотна їй величина ПНО(U). Під впливом зовнішніх умов (вібрація, хитавиця, статичний тиск й ін.) g міняється відgMIN у