Реферат з навчальної дисципліни

 “Безпека життєдіяльності ” 

на тему: 

“Інфекційні захворювання” 

 

 

Інфекційні хвороби - це група захворювань, які спричиняються патогенними бактеріями, вірусами, рикетсіями, найпростішими, грибами.

Інфекція - це проникнення мікроорганізму в інший організм і наступні їх взаємовідношення, які визначаються властивостями макро-і мікроорганізму.

Інфекційний процес-це найвищий ступінь розвитку інфекційного процесу, що проявляється різними клінічними симптомами і змінами біологічного, фізіологічного, біохімічного, анатомічного, мікробіологічного та епідемічного характеру.

Інфекційні захворювання можуть передаватися різним шляхом: через повітря, контакт з хворими, через предмети, які контактували з хворими. У тому числі інфекційні захворювання можуть передаватися через продукти харчування.

Інфекцією називають складні біологічні процеси, які виникають в організмі людини, тварини або росли­ни в результаті проникнення і розмноження в ньому патогенних мікроорганізмів — збудників хвороби. Історично сформована взаємодія сприйнятливого людського організму і пато­генного мікроба за певних умов середовища дістала назву інфек­ційного процесу. Часто термін «інфекція» ототожнюють з поняттям «інфекційне захворювання». Однак визначення інфекцій­ної хвороби як одного з найвищих ступенів прояву інфекційного процесу, очевидно, більш правильне. З біологічної точки зору інфек­ційний процес є різновидом паразитизму.

Великою мірою успішному наступу на інфекції сприяло створене в нашій країні вчення про епідемічний процес (закон поширення інфекцій у людському суспільстві), його рушійні сили. Правильне розуміння законів епідеміології, їх широке застосування в повсякденній практичній діяльності служби охорони здоров’я дало змогу планувати і здійснювати заходи, спрямовані на боротьбу з інфекціями. Спільні зусилля медиків і населення, постійна турбота та практична допомога громадських і державних органів дали змогу повністю ліквідувати деякі інфекції на території нашої країни. Але в останні роки дифтерія, поліомієліт, лептоспіроз, туберкульоз, холера та багато інших хвороб вернулися в наше життя з минулого. Щорічно на ці інфекції хворіють 70-90 тисяч чоловік, із них до 70% - діти. Кількість захворювань на краснуху, проти якої щеплення у нашій державі в повній мірі ще не впроваджені, в окремі роки перевищує 100 тисяч випадків. Ця інфекція призводить до вроджених вад та переривання вагітності.

Внаслідок недостатнього рівня імунного прошарку серед населення виникають значні періодичні та сезонні підйоми захворюваності на дифтерію, кашлюк, кір, епідемічний паротит. Не один рік продовжується епідемія дифтерії, під час якої постраждало 16 тисяч чоловік, із них понад 3,5 тисяч дітей. Померло від дифтерії 514 чоловік, з них третину складають діти. Хворіють у переважній більшості незахищені або неправильно щеплені особи.

Щоб заразити людину, збудник має проникнути в її організм. Звичайно він проникає через рот, дихальні шляхи, шкіру й слизові оболонки. В організмі він розмножується в травному каналі, а потім виділяється в навколишнє середовище з екскрементами людини, краплинами слизу під час кашлю і чихання. Збудники інфекцій можуть накопичуватись в крові і через кровоносних комах та членистоногих (вошей, блошиць, комарів, кліщів та ін.) переноситись до людей.

Шляхи проникнення інфекцій в організм

Вчений Л. В. Громашевський, вивчивши шляхи проникнення збудників в організм, їх локалізацію і шляхи виділення, поділив усі інфекції за механізмом зараження людини на чотири групи.

ПЕРША ГРУПА - кишкові інфекції. В неї входять дуже небезпечні для здоров’я людини інфекційні хвороби: холера, дизентерія, сальмонельоз, ботулізм, вірусний гепатит, поліомієліт, черевний тиф та ін.

ДРУГА ГРУПА - інфекції дихальних шляхів. До неї ввійшли хвороби, що найчастіше вражають дітей перших років життя: дифтерія, скарлатина, паротит, туберкульоз, кір, краснуха, грип, гострі респіраторні вірусні інфекції тощо. При вдиханні зараженого збудником повітря, збудник потрапляє на слизові оболонки дихальних шляхів, розмножується, попадає в слину.

ТРЕТЯ ГРУПА - кров’яні інфекції, збудники яких містяться у крові зараженої тварини або людини. При кровоссанні відбувається інфікування комарів, кліщів, вошей, які в свою чергу переносять збудника до інших комах, тварин і людей. Найчастіше джерелом збудника бувають дикі тварини, а циркуляція його у природі здійснюється між тваринами і переносниками - кровоносними членистоногими. Через це їх називають природоджерельними. Група природо-джерельних включає багато вірусних інфекцій, рикетсіози, в тому числі й висипний тиф, а також чуму, туляремію, малярію, поворотний тиф, геморагічну лихоманку, лейшманіоз тощо.

ЧЕТВЕРТА ГРУПА - інфекції зовнішніх покривів.

Збудник корости, інфекційних бородавок та ін., потрапляє з шкіри уражених людей на шкіру здорових при рукостисканні, користуванні непрокип’яченою білизною хворого, його рукавицями, тобто при контакті з хворим або його речами.

Характер поширення інфекційних захворювань серед населення може бути різний. Якщо спостерігаються окремі випадки інфекційних хвороб, то говорять про спорадичні (поодинокі) захворювання.

Значна кількість випадків інфекційного захворювання, пов'яза­них між собою спільним джерелом або спільними шляхами поши­рення, називається епідемією (епізоотією— серед тва­рин). Якщо епідемія досягає надзвичайно великих розмірів, охоплю­ючи цілі країни і навіть континенти, її називають пандемією.

З історії відомі приклади багатьох пандемій у минулому. Так, у VI та XIV ст. спостерігалися пандемії чуми, а з 1817 по 1963 р. було сім пандемій холери. У 1972-1973 рр. вірус грипу спричинив пандемію, яка охопила 2,5 млрд. людей, майже на 1,5 млрд. чоловік більше, ніж пандемія цього захворювання у 1957 р.

Періоди розвитку інфекційного процесу:

- Інкубаційний період: (особливістю такого періоду є те, що ознаки захворювання проявляються не відразу після зараження, а через певний, прихований, інкубаційний період. Такий період може тривати від кількох годин до кількох днів (дифтерія) і навіть тижнів (черевний тиф). Протягом інкубаційного періоду відбувається розмноження й нагромадження мікробів та їхніх отрут, підвищення реактивності організму до збудника

- Продромальний: з’являються ознаки інтоксикації – підвищення температури тіла, лихоманка, порушення з боку нервової системи (головний біль, запаморочення, важкість в голові, нудота і т. п.), загальна слабкість, почуття ломоти у всьому тілі і особливо в суглобах.

- Період розпалу хвороби (у такий період інфекційний процес досягає високої інтенсивності, тримається на цьому рівні певний час, що є неоднаковим при різних захворюваннях)

- Період реконвалесценції, тобто одужання (при сприятливих умовах перебігу, така хвороба переходить у стадію одужання, першою ознакою чого є спадання температури, поліпшення загального самопочуття і т.п. При багатьох інфекційних захворюваннях клінічне одужування не збігається за часом зі звільненням інфікованого організму від збудника хвороби).