1. Кам'яний вік на території України

Кам'яний вік має три доби:

Палеоліт -- давня кам'яна доба (1,5 млн років тому – 10 тис. р. тому)

У межах палеоліту людина виокремилася з тваринного світу, пройшла еволюційний шлях від австралопітека до неоантропа. У ході цієї еволюції виникли найпростіші трудові навички, матеріальним свідоцтвом яких є знаряддя праці з каменю й кістки. Людина навчилася використовувати, а потім і добувати вогонь, виготовляти одяг, влаштовувати штучні житла. Система життєзабезпечення базувалася на привласнювальний формі господарства (мисливство, збиральництво). Сформувалися основи суспільної організації людства, зародилися перші ідеологічні уявлення, виникло первісне мистецтво. Стоянки: Королево, Киїк-Коба, Мізин, Межиріч.

Мезоліт -- середня кам'яна доба (10-6 тис.років до н.е.)

Початок мезоліту пов'язаний з закінченням льодовикового періоду, коли клімат став близький до сучасного. Потепління зумовило появу великої кількості річок і озер, та формування сучасного тваринного світу. Ці зміни спонукали до створення нових знаряд праці. Були створені лук та стріли, що робило ефективним індивідуальне полювання. Поширювалося рибальство, створювалися човни і плоти. Для обробки дерева -- долото, сокира. Були приручені перші тварини -- свиня і собака. Чисельність людей на території зросла, адже зараз нараховують майже тисячу мезолітичних стоянок.

Неоліт -- новокам'яний вік (6-4тис.років до н.е.)

Визначна прикмета неоліту - поява першого глиняного посуду, який посів значне місце в поліпшенні засобів зберігання та приготування їжі. Неолітичне населення України займалося раннім тваринництвом та розводило коней, корів, овець, кіз, свиней. Значний розвиток одержало плетіння, на основі якого в деяких груп населення виникло ткацтво. Неолітична революція — перехід від

привласнюючого господарства (полювання, збиральництво) до відтворюючого (тваринництво, землеробство).

2. Епоха міді--бронзи. Трипільці

Енеоліт (4-3 тис. до н.е.) мідно кам'яний вік.

Енеоліт змінив кам'яний вік із початком обробки м'яких металів, таких як золото та мідь. Мідні знаряддя праці були більш ефективними ніж кам'яні, але повної заміни не відбулось через брак міді. Скотарство відокремилося від хліборобства, з'явилися пастуші племена. Землеробство стало рільним із застосуванням рала або плугу в яке впрягали худобу як робочу силу. Винайдені суцільне колесо, чотироколісні вози сприяли розширенню торгівлі та розселення людей. Розпочався перехід від родової общини до сусідської.

Трипільська культура(4-3 ти. до н.е.)

Була відкрита Хвойкою у 1893 р. поблизу села Трипілля. Трипільці займалися землеробством та скотарством. Переважали кам'яні знаряддя праці, хоча була і мідна металургія. Особливістю цієї культури були плоскодонні керамічні вироби з використанням орнаментів та фарб. Найвідомішими поселеннями є Майданецьке та Тальянське, у яких проживало до 10-15 тис. осіб (протоміста). Поселення мало радіальне планування у центрі якого було святилище. Кожні 50-70 років поселення переносилося через виснаження грунту. Будинки були зроблені з дерев'яного каркасу та глини, також розписувалися фарбами. Общини очолювали вожді, вони могли об'єднуватися у племінні союзи. Причини зникнення не з'ясовані. Це або через екологічну та господарську кризу та\або витіснені кочовниками.

Бронзовий вік(2 тис. до н.е.)

Період поширення виробів з бронзи-- першого штучного металу, створеного людиною. Вона краще плавиться і міцніша за мідь, тому поступово витіснила мідні занряддя праці і зброю. У цю добу виникла майнова нерівність та утвердився патріархат.Зі скотарів почав формуватись окремий стан воїнів. Саме них пов'язують з індоєвропейською спільнотою з якої вийшла велика кількість народів,

зокрема і українці. Вони буди вправними воїнами-вершниками, озброєні луком та стрілами.

3. Кіммерійці, скіфи, сармати

Кіммерійці(9-7 ст.до н.е.)

Перший народ на території України назва якого нам відома. У 9 ст. др н.е. вози розселилися у степах Причорномор'я, Криму, на Кавказі. Кіммерійці були вправними конярами. Основу війська стлановила кіннота. озброєна залізними мечами, луками та стрілами. вони здійснювали завойонвницькі походи. У похованнях під курганами знаходять зброю, кінну упряж прикрашену складними орнаментами. Під тиском скіфів в 7 ст. до н.е. частина кіммерійців відійшла на Близький Схід, а частина залишилася у Північному Причорномор'ї та була асимільована скіфами.

Скіфи(9-3 ст. др н.е.)

Скіфська держава являла собою союз племен на чолі з царем, влада якого передавалась у спадок. Йому належала політична, судова, військова влада, був головним жерцем. Владу царя обмежували народні збори( рада скіфів), що могли зміщювати царів. Столицею держави було Кам'янське городище на Дніпрі, територія ділиласяна номи та очолювалася призначеними вождями. Населення подіяллося на царських скіфів, скотарів, землеробів та орачів. Царські та орачі це іраномовні пелмена, які жили у причорноморських та приазовських степах та вели кочовий спосіб життя. Їх кургани це Чортомлик, Солоха,Товста Могила. Орачі та землероби мешканці лісостепової зони, займались хліборобством та були предками слов'ян. Скіфи вели активну торгівлю з греками, обмінюючи рабів, хутро та шкіру на витвори мистецтва, вишукану кераміку та предмети роскоші. У скіфів за царя Атея була навіть власна монета. Ударну силу війська становила важка кіннота, озброення складалося з мечів, списів, далекобійних луків. У мистецтві поширений звіриний стиль, зображення оленів, пантер, коней, птахів, риб, якими прикрашали зброю, кінську упряж, одяг, предмети побуту. У 3 ст. до н.е. становище скіфів погіршилося через зміну клімату. На її землі вторглися сармати та віттіснили скіфів на захід.У степовому Криму скіфи відтворил державу Малу скіфію, що проіснувала до 4 ст.

Сармати(3 ст. до н.е. - 3 ст. н.е)

Прийшли з уральсько-поволзьких степів . Являли собою союз багатьох племен, а сарматами їх називали греки та римляни. Займалися кочовим скотарством та полюванням, а згодом освоїли і землеробство. Вони поклонялися сонцю і вогню та у мистецтві наслідували скіфський звіриний стиль. Військо складалося з важкоозброєної піхоти та кінноти , що наступала клином та вважалася непереможною. Вони брали участь у війнах з Римською імперією. У 3-4 ст. були витіснені гунами та готами, а частина асимільована під час Великого переселення.

4. Античні міста держави у Причорномор'ї

Античні міста у Причорномор'ї почали засновуватися у 7 ст. до н.е. коли відбувався активний процес грелької колонізації узбережжя Середземного моря. найбільшими поселеннями були Ольвія, Херсонес(Севастополь), Пантікапей(Керч) та інші. Поселення були облаштовані за грецькими традиціями: кам'яні будинки розписувалися фрескам, а багатії могли дозволити собі долівку із гальки або мозаїки. Греки вирощували пшеницю, городину, виноград, виготовляли вино та займалися рибальством. Вони вели торгівлю зі скіфами обмінююти витвори мистецтва на шкіру, хутро та рабів. Колонії були рабовласницькими республіками-полісами, які управлялись колегією або одноосібним правителем. Греки зберігали традиціі батьківщини і у культурі. Значна частина населення була грамотною, влаштовувалися концерти, вистави та декламації творів античних авторів. У Пантікапеї та Херсонесі навіть були театри. Існували гімназії для занять спортом. У 1 ст. Півн. Причорномор'я потрапило у залежність від Римської імперії. Грецькі міста почали занепадати через напади кочовників та появу дешевої єгипецької пшениці. У 4-5 ст. античні держави були захоплені готвми та гунами. Лише

Херсонес та Пантікапей потрапили під владу Візантії.

5. Розселення східних слов'ян

Анти (східні слов'яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константинополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі справи вирішували на віче.Життя східних слов’ян . Починаючи з перших століть нашої ери і до виникнення Київської Русі матеріальна культура східних слов'ян пройшла кілька етапів розвитку. Слов'янські племена найчастіше селилися групами на берегах річок та озер. Люди жили в землянках і напівземлянках з плетеними або дерев'яними стінами. Керамічний посуд був переважно ліпним з візерунками. Обряд поховання - спалення трупів. Археологи при розкопках знаходять багато різноманітних знарядь праці і прикрас. Основними заняттями східних слов'ян були землеробство і скотарство. Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес та інші культури. У слов'ян існували різні види ремесел: ливарне, обробка заліза, різьблення на кістці, виготовлення посуду та ін. Соціальні структури розвивалися в напрямку від первісної общини в перших століттях до н. є. до сусідської общини. Кількісне збільшення міст як економічних і політичних центрів, якісний прогрес різних ремесел і торгівлі, воєнні походи, в яких брали участь воїни всіх слов'янських земель, - усе це сприяло утворенню східнослов'янської держави - Київської Русі.

6.Виникнення держави у східних слов'ян

З8 ст. іноземні джерела починають вживати для позначення племен полян та сіверян назву «Русь». Походження цього терміна до кінця не з'ясовано, але головних теорій дві: 1) варязька теорія вважає, що ця назва походить від шведського (норманського, варязького) племені, яке прийшло на східнослов'янську територію; 2) теорія місцевого походження цього терміна. Це знаходить підтвердження в

топоніміці України (назвах місцевостей і річок, наприклад: притока Дніпра — Рось, притока Росі — Росава, Осколу — Рось, на Волині

— річка Роска тощо). Пізніше термін «Русь» вживався стосовно Київщини, Середнього Подніпров'я — земель полян, сіверян і древлян, тобто в етнічному плані він стосувався тих племен, які започаткували український народ.

Наприкінці IX ст. відбувається процес об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва, і за іменем столиці державу називають Київською Руссю. Існують дві основні теорії утворення держави на Русі: 1) норманська; 2) природно-історичного процесу. Норманська теорія була висунута німецькими вченими Байєром і Міллером ще у 18 ст., яка стверджує, що держава на Русі була створена норманами (шведами), апелюючи при цьому до літопису «Повесть временных лет», в якому йде мова про запрошення до Новгорода норманських вождів на чолі з Рюриком.

Друга теорія стверджує, що держава на Русі була створена в результаті природно-історичного процесу. Для цього були необхідні політичні та соціально-економічні передумови. В процесі розвитку східнослов'янського суспільства союзи племен перетворюються в племінні княжіння. Не можна заперечувати, що нормани у 9-10 ст. відігравали на Русі активну політичну роль, поклавши початок династії Рюриковичів. Проте вони не утворили східнослов'янську державу, (вона існувала й до їх приходу), а скоріш за все, прискорили об'єднання східнослов'янських земель і племен. У другій половині 9 ст. у Східній Європі сформувалися три значні політичні утворення слов'янських племен, які арабські джерела називають Куявією, Славією та Арсанією. Куявія — це Київська Русь; Славія — північна частина східнослов'янських земель з центром у Ладозі; Артанія — нинішня Тамань.

Виникнення держави у східних слов'ян було пов'язане:

1)із зародженням і утвердженням на Русі феодальних відносин;

2)поступовим, але стійким формуванням державотворчих традицій (антське, склавинське, полянське об'єднання);

3)необхідністю захисту від сильних сусідів, які вже мали свої держави (Хозарський каганат, Візантія тощо);

4)територіальною, етнічною, мовно-культурною спільністю цих племен;

5)економічними зв'язками, розвитком торгівлі, що вимагало подолання відокремленості племен, стимулювало їх інтеграцію;

6)посиленням Києва, чому сприяло його географічне положення, економічне становище, політичне значення та попередня історична еволюція.

7.Зміцнення Київської Русі у 10 ст.

Уперіод 9- поч. 10 ст. Київською Руссю керувала династія Рюриковичів.

Олег(882-912) розширив кордони держави, підкорив Києву такі племена як сіверяни, деревляни, радимичі, а також енслов'янські племена меря, чудь і весь. Заснував нові фортеці, назвавши Київ "матір'ю городам руським". Продовжив традицію Аскольда та у 907 та 911 роках здійсеив походи проти Візантії, наслідком яких стали вигідний торговий договір: руські купці торгували без мита та проживали у Візантії за рахунок імператора. Легенда свідчить, що Олег помер від укуса змії, що виповзла з черепа його померлого коня. Князь Олег централізував управління та активізував зовнішньополіт. дяльність Київської Русі.

Ігор(912-945) був сином Рюрика та почав правити після смерті Олега. Він відновив владу над повсталими деревлянами на уличами і вперше зіткнувля з кочовими печенігами, що з'явилися біля кордонів Русі.Успішним був похід на Закавказзя. Невдалим же виявився похід на Візантію У 941 році кораблі князя було знищего "грецьким вогнем", сумішшю, що горіла навіть на воді.У результаті цієї поразки Русь втратила привілеї в торгівлі. Ігор був убитий деревлянами під час повстання проти повторного збору данини -- полюддя.

Ольга(945-964) вдова Ігоря, що правила до повноліття Святослава. Перш за все вона придушила деревлянське повстання, спаливши племінну чтолицю Іскоростень, знищивши деревлянську знать та місцеве княжіння. По-друге вона провела податкову реформу. Впровадила систему уставів( порядку сбору данини), оброки і уроки (обсяги податків і повинностей) та погости (осередки для сбору). Ольга відвідала Візантію з дипломатичним візитом і за літописом прийняла хрещення. Вона спробувала запровадити християнство як державну релігію на Русі і запросила до Києва християнську місію епископа Адальберта, але християнізація не вдалася. Однак поновити втрачені привілеї Руських купців їй вдалося. Ольга сприяла об'єднанню держави, надавала перевагу дипломатичним стосункам, і цим підвищила міжнар. авторитет Русі.

Святослав(964-972) син Ігоря і Ольги. Він заміним племінних князів на власних синів, зробивши їх намісниками Був прихильником язичництва та руйнував християнські храми. Проте найбільш знаменитим його роблять його воєнні походи. Він приєднав племена в'ятичі в у межиріччі Оки та Волги. у списку перемог Святослава -- Волзька Булгарія, Хозарський каганат, Дунайська Болгарія. Посилення Русі занепокоїло візантію і вона перетворилася з союзника на противника. Святославу для збереження миру довелося відмовитися від прав на землі Дунайської Болгарії. Тривалі війни знесилили країну. Сам Святослав загинув від рук печенігів

на шляху з Візантії до Києва. Після його смерті більшість завойованих земель було втрачено.

8. Епоха Володимира Великого та Ярослава Мудрого

Володимир Великий (980-1015) молодший син Святослава, що став князем у результаті війни з братами, що розпочалася після смерті батька. Володимир завершив формування Київської держави: остаточно підкорив тиверців, уличів, родимичів, в'ятичів; захопив Червенські міста; приєднав Закарпаття та Придністров'я; за його правління утворилося Тмутараканське князівство(Керченський і Таманський острови). Таким чином держава перетворилася на імперію, займаючи велику територію. Володимир остаточно ліквідував племінні князівства, та назначив намісниками своїх синів. Військо сформував із дружинників слов'ян. а не з варягів. Почав першим карбувати золоті та срібні монети на яких зображували Христа, Володимира та тризуб. Для оборони від кочових печенігів було зведен застави з гарнізонами на кордоні держави. В Києві була побудована церква Пресвятої Богородиці (Десятинна), князівські палаци. Шляхом династичних шлюбів укріпив дипломатичні зв'язки з Польщею, Угорщиною, Чехією, Норвегією, Швецією, Германською імперією. Близько 980 року він спробував реформувати язичництво з метою об'єднання держави навколо Києва. Головними богами призначили Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Макошь. Але багатобожжя не сприяло єдності держави. Тому Володимир почав міркувати над обранням нової віри, обираючи між іудаїзмом, ісламом та християнством за візантійським або рисмьким взірцем. Велику роль у виборі грали стосунки між церковною та свіцькою владою та перспективи воєнно-політичного союзу. У результаті 988 року Володимир прийняв хрещення за візантійським обрядом у Херсонесі та одружився з візантійською принцесою. Він запровадив на Русі християнство як державну релігію, хоча поширення його було більшою мірою насильницьким. Прийняття християнства зіграло велику роль в історії Київської русі. Воно укріпило князівську владу та зміцнило міжнар. становище Русі, дало величезний поштовх культурному розвитку країни та зрівняло її з провідними європейськими державами.

Ярослав Мудрий(1019-1054) посів київський престол унаслідок міжусобної боротьби з братами. Однак його перемога була не абсолютною: до 1036 року він мав співправителя брата Мстислава, з яким вони ділили Русь по Дніпру. Мстиславу належало Лівобережжя з чентром у Ченігові та Тмутараканське князівство, Ярославу-- Правобережжя і Північ країни. Ярослав розширив територію країни за рахунок угрофінських племен(Прибалтика) та повернув Червенські міста. що відпали у наслідок міжусобної війни. 1036 року він ліквідував печенізьке військо під Києвом, ліквідувавши постійну загрозу нападу кочовиків. Однак похід проти візантії виявився провальним. За його правління було складене ерше рукописне видання "Руська правда", де були записані норми звичаєвого права. Він сприяв обранню першого руського митрополита Іларіона. Опікувався будівництвом нових міст та розвитком вже існуючих. При Соіфйському соборі було засновано бібліотеку, де були зібрані твори античних авторів. Ярослав срияв укладанню династичних шлюбів, за що його прозвали "тестем Європи". Завдяки цьому Київська держава стала провідною державою Європи. Перед смертю Ярослав поділив землі Русі на уділи та призначив порядок престолоуспадкування у Києві -- від старшого брата до молодшого.Старші сини отримали головні міста: Ізяслав -Київ, Святослав - Чернігів, Всеволод - Переяслав. Ярослав наказував своїм синам жити в мирі та

берегти державу.

9. Прийняття християнства

Політичні причини:Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за допомогою створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.

Причини боку міжнародної політики: тільки християнізація могла дати Русі "перепустку" до родини європейських народів, а язичництво прирікало на ізоляцію та ворожість з боку християнізованих сусідів, які ставилися до язичників як до нелюдей.

Історичне значення.

Нова релігія дала величезний поштовх культурному розвитку країни: архітектурі, живопису, писемності. Поширювалася освіта, адже уся освітянська діяльність належала церкві. Також важливою є перекладацька діяльність, яка дала змогу вивчати наукові доробки античних та закордонних майстрів.На арені міжнародної політики прийняття християнства за візантійським обрядом, було сигналом для православних країн, що Київська Русь готова до співпраці. Налагодження зв’язків з Польщею, Німеччиною, Римом по принципу рівності було заслугою нічого іншого, як нової релігії.

10.Князювання Ярославичів

У1054-1073 роках Русь очолював тріумвірат старших синів Ярослава -- Ізяслава. Святослава і Всеволода. Ізяслав посідав великокнязівський київський престол, Святослав -- чернігівський, Всеволод -- переяславський. Певний час брати придушували

боротьбу за київський престол, але з часом стали ухвалювати незаконні рішення щодо молодших братів, позбавляючи їх князівств.

Від початку 60х років 11 ст. на Русь часто нападали кочовики-половці. 1068 року на р. Альті половці розбили Ярославичів і в Києві піднялось повстання проти Ізяслава. Відновити владу князеві вдалося лише з допомогою польського війська.

Брати прийняли "Правду Ярославичів" у 1072 році. Це був додаток до "Руської Правди", що скасовував кровну помсту за вбивство і збільшив штрафи за нанесення збитків власності. Але вже в 1073 році тріумвірат розпався та почалися міжусобиці. Ізяслава виграли до Польщі, а київськими князями ставали Святослав(1073-1076), Всеволод(1076-1078), знову Ізяслав(1078), і знову Всеволод(1078-1093). У наслідок цього влада київського князя послабилася, зросла кількість удільних князівств та їх самостійність. Нескінченні усобиці

послабили Русь перед половецькою загрозою.

11. Феодальна роздробленість

Поза сумнівом, основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва.

Причини роздробленості Київської держави:

1.Перехід до вотчинного землеволодіння посилив удільних князів, престолонаслідування яких не залежало від великого київського князя.

2.Натуральне господарство зменшувало потребу в торгових контактах та об'єднанні земель.

3.Зростання нових міст як економічних, так і воєнно політичних центрів посилювало іх суперництво з Києвом.

4.Міжнародні торгові шляхи змістились на захід, через панування у степу кочових племен які перекрили шляхи до Чорного та

Каспійського морів. Киїів втратив роль головного торгівельного центру. 5. Різний етнічний склад руських територій.

У процесі децентралізації виділяються Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства. Київське князівство залишалося загальнодержавним центром, у якому містилася резиденція митрополитів. Фактично сталася лише зміна форми державного ладу. Деякі вчені називають її федеративною монархією, бо основні питання внутрішньої та особливо зовнішньої політики вирішувалися колективно найбільш впливовими князями. Важливим аргументом на користь подібної політики була постійна загроза з боку половців.

Наслідками роздробленості було вдосконалення системи управління уділами, економічне та культурне піднесення руських земель: розвиток міст, ремесел, торгівлі, культури. Водночас міжусобна боротьба підірвала сили князівства, призводила до загибелі

людей та руйнуванню культкрних пам'яток. Також роздробленість суттєво послабила сили Русі перед зовнішніми загрозами.

12. Галицько-Волинська держава

Віддаленість Галичини і Волині від Києва забезпечувала відносну незалежність і самостійність цих земель. З розпадом К.Р. над Дністром виникло Галицьке князівство (кін XI ст.), а над Бугом - Волинське князівство(сер. XII ст.) з центром у м. Володимирі. Спочатку ці землі були розрізнені, але з приходом волинською князя Романа Мстиславовича йому вдалося об'єднати їх у Галицьковолинське князівство у 1199 р.

У 1202 р. Роман приєднав до князівства Київські землі. Утворення такої могутньої держави дозволило йому вести успішну боротьбу з половцями, угорськими і польськими князями, своїм непокірним боярством, сприяло економічному піднесенню князівства, розвитку міст, ремесел, торгівлі Роман склав проект дотримання "доброго порядку" на Русі, тобто припинення між князівських чвар і організації центральної влади у

федеративній давньоруській державі. Але більшість князів відмовилися затвердити цей проект. Після смерті Романа Мстиславовича Галицько-Волинське князівство тимчасово розпадається. Бояри проганяють малолітніх синів Романа - Данила і Василька та взяли владу у свої руки. Під боярським пануванням земля опинилася в безладді, чим скористалися поляки та мадяри. які захопили Галич та Володимир і думали поневолити всю Галичину і Волинь. Польща та Угорщина починають експансію на землі Галицько-Волинського князівства. Але з приходом на галицький престол новгородського князя Мстислава Удалого на західноукраїнських землях створилися сприятливі умови для боротьби проти експансії Польщі. Данило одружився на дочці Мстислава Удалого і стає князем. Він відвойовує у поляків галицькі землі. Навесні 1238 р. відбив напад тевтонського ордену.

У 1239 р. Данило знову приєднав київські землі. Але у 1240 р. нападають монголо-татари. Данило був змушений визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дало йому можливість захистити князівство від монголо-татарських набігів та відновити економіку. Але в 1264 р. він помирає.

Після його смерті майже століття не відбувалося значних змін.

1340 р. князівство Литовське захопило Галицько-Волинську державу.

Таким чином, після 1340 р. Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а українські землі були поділені між сусідніми державами.

Історичне значення:

1.Галицько-Волинська держава була спадкоємницею політичних і культурних традицій Київської держави, опорою української державності, зберегла в українців почуття культурної та політичної ідентичності.

2.Була найрозвиненішою державою Європи, знаною і шанованою у світі завдяки високому розвиткові господарства, ремесла, містобудування, торгівлі, культурних надбань.

3.Після занепаду Києва вона на ціле століття продовжила існування державності на східнослов’янських землях і стала головним політичним центром України, відігравала важливу роль в історії України.

4.У переломний момент історії, об’єднуючи українські землі, Галицько-Волинська держава зберегла в українців почуття культурної та політичної ідентичності.

5.Державницькі традиції Галицько-Волинського князівства мали велике значення для збереження й зміцнення історичної самосвідомості українського народу.