ЛЕКЦІЯ 31

Тема: Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні епохи Відродження

План

1. Загальна характеристика культури і освіти українського Відродження.

2. Виникнення братських шкіл в Україні.

3. Перші національні заклади вищого типу в Острозі та Києві.

4. Педагогічні погляди видатних діячів епохи українського Відродження.

(Ю. Дрогобича, П. Русина, Смотрицький, Славинецький, Ставровецький).

Рекомендована література

Базова

1. Артемова Л. В. Історія педагогіки України : підручн. для пед. вузів / Л. В. Артемова. – К. : Либідь, 2006. – 424 с.

2. Левківський М. В. Історія педагогіки / М. В. Левківський. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 369 с.

3. Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. Курс лекцій : навч. посіб. для студентів / В. П. Кравець. – Тернопіль, 1994. – 359 с.

4. Скільський Д. М. Історія української педагогіки : ілюстрований навч. посібник для студентів ВНЗ / Д. М. Скільський. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2012. – 336 с.

Додаткова

1. Зайченко І. В. Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки / І. В. Зайченко. – К. : Видавничий дім «Слово», 2010. – 624 с.

2. Історія української школи і педагогіки : хрестоматія / упоряд. О. О. Любар; за ред. В. Г. Кременя. – К. : Знання, 2005. – 767 с.

3. Кравець В. П. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва : навч. посіб. для студентів / В. П. Кравець. – Тернопіль, 1996. – 436 с.

4. Лузан П. Г. Історія педагогіки та освіти в Україні : навчальний посібник / П. Г. Лузан, О. В. Васюк. – [2-ге вид., доп. і перероб.]. – К. : ДАКККіМ, 2010.– 296 с.

5. Скільський Д. М. Історія зарубіжної педагогіки : посібник для студентів ВНЗ / Д. М. Скільський. – К. : Смолоскип, 2011. – 374 с.

1. Загальна характеристика культури і освіти українського Відродження.

Київська Русь внаслідок монголо-татарського поневолення втратила свою могутність. Лише Галичина та Волинь зберігали незалежність до XIV ст., де продовжувалися освітньо-виховні традиції Київської Русі. З часу прилучення Волині і Наддніпрянщини до Литви (1377 р.) і Галичини до Польщі (1387 р.) сплюндровані українські землі стали здобиччю литовських, польських і угорських феодалів.

Поневолювачі насаджували католицьку віру та національний гніт, переслідували православних священиків, закривали і здавали в оренду шинкарям православні церкви, не допускали до державних посад всіх неримо-католицької віри. Було нанесено значного удару і по освіті. Кращі умови навчання створювалися в польських навчальних закладах, куди потягнулися, переслідуючи цілі службової кар’єри, багато дітей української знаті і заможнішого міщанства. Українці-випускники польських шкіл з презирством ставилися до рідної мови, культури. Лише селянство та незаможне міщанство міцно трималися своєї віри та культури, навчаючи дітей у церковних школах або у мандрівних дяків. Була зовсім відсутня українська середня і вища освіта.

Широку освітню діяльність в Україні розгорнув духовний орден єзуїтів. Єзуїти створювали свої єзуїтські навчальні заклади – колегіуми, звідки виходили вірні і покірні слуги Ватикану.

1596 р. Берестейський собор створив об’єднану православну з католицькою церкву – греко-католицьку. Церковна унія визначала главою церкви Папу Римського. Уніати приймали основні догмати католицької віри, але вони одержали можливість зберегти в умовах латинізації і полонізації слов’янську мову у богослужінні та обряди православної церкви. Унія стала засобом захисту української мови, створила умови для появи національної інтелігенції, дала уніатські школи.

Уніатські школи орієнтувалися на західну педагогіку, хоч і давали непогані для того часу знання, але не користувалися великим авторитетом в українського населення. Навчання в них проводилося рідною мовою.

Певний вплив на формування освітньої справи в Україні того часу мала епоха європейського Відродження, яка породила гуманізм і Реформацію. Реформаторські та єретичні вчення проникали в Україну з Чехії, Польщі, Прусії та ін. держав. Під впливом Реформації в Україні і в Білорусії створюються численні протестантські громади (кальвіністів, лютеран, соцініан і ін.), які відкривали свої протестантські школи. Найбільш відомими серед них були соцініанські та кальвіністські навчальні заклади, що діяли у Дубецьку, Хмільнику, Любарі, Кисилині, Гощі, Берестечку й інших містах.

Відомим навчальним закладом соцініан на Україні була школа в м. Кисилин (Волинь). Створена 1614 року вона проіснувала до кінця 50-х рр. XVII ст. На її базі 1638 року сформувався навчальний заклад рівня академії, хоч польський уряд і не дав йому такого статусу.

Деякі національно настроєні українські магнати відкривали у XVI ст. православні навчальні заклади. До участі в культурно-освітній діяльності українську православну шляхту спонукали різні причини. Крім релігійних мотивів нею керували намагання здобути популярність у масах, честолюбні наміри наслідувати меценатські вчинки магнатів, тиск громадської думки, потреби ідеологічного протидіяння польсько-католицькій експансії, котра загрожувала становим інтересам українських феодалів тощо.

Яскравим прикладом захисту слов’янської школи став київський воєвода князь К.Острозький, який на свої кошти організував слов’яномовні навчальні заклади в Турові (1572 р.), Володимирі-Волинському (1577 р.), Острозі (1576 р.). Князь запропонував вивчати у цих школах не лише слов’янську, а й грецьку та латинську мови. Учителями тут були як православні, так і протестанти. Вчилися діти української православної шляхти, а також селянські діти.