2. Характеристика принципів навчання.

«Принцип» – термін латинського походження (principium – основа, першоначало), він означає основоположення, керівну ідею, основне правило поведінки чи діяльності. Це загальна керівна норма дії. Правило – це норма дії, що має конкретне робоче значення.

З погляду системного підходу принципи навчання розглядаються як загальні вимоги, які пред’являє середовище (суспільство, природа, людина), в якому функціонує система навчання, до самої системи. Ці вимоги окреслюють простір функціонування системи навчання і, будучи за своєю суттю зовнішніми зв’язками цієї системи, вони визначають, а, точніше, вказують на спрямованість процесу навчання. Таким чином, виокремлені положення створюють основу для руху учня, в ході якого зміст навчання перетворюється в його індивідуальне надбання. Вони відображають зв’язки між чинниками, що зумовлюють умови функціонування системи навчання.

У кожному принципі навчання проглядається два аспекти, дві дії: нормативна та закономірна, прогнозуюча. Це означає, кожен принцип навчання – це не лише форма вираження деякої керівної норми дії, але й також деякої закономірності навчання, тобто кожен принцип навчання крім того виражає деяку закономірність процесу навчання і кожен з них є формою, у якій виявляється ця закономірність, хоча істинна суть цієї закономірності як правило, глибоко прихована.

Якщо принципи і правила – це норми діяльності, що встановлені людьми, то закони – це об’єктивно діючі зв’язки. За своїм походженням принцип і закон – це різні поняття, одне з них (принцип) виявляє більше нормативну дію, а інше (закон) – прогнозуючу, передбачувальну. Отже, педагогічний закон – це такий компонент логічної структури педагогічної науки, який відображає об’єктивні, внутрішні, істотні і відносно стійкі та необхідні зв’язки педагогічних явищ, сприяє науковому управлінню навчальною і виховною діяльністю, передбаченню результатів управлінського рішення, спрямованого на оптимізацію змісту, форм і методів цієї діяльності.

Закони, закономірності, принципи і правила навчання між собою взаємозв’язані. Відповідно до законів пізнання людина пізнає в першу чергу явище, форму і лише потім розкриває саму суть явища. Філософи стверджують, що пізнання йде в напрямі від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Якщо взяти до уваги, що закон – це етап у пізнанні явища, а рух, динаміка, розвиток пізнання йде в напрямі від вивчення зовнішніх характеристик явища до встановлення принципу, а далі – до закономірності і закону, то принципи навчання – це етап у пізнанні механізму і процесу функціонування системи навчання.

Основні принципи навчання

Навчання як цілеспрямований, системний і послідовний процес підпорядковане певній системі принципів, дотримання яких забезпечує його ефективність.

Принципи навчання (дидактичні принципи) – основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи школи.

Принцип навчання, відображаючи якийсь один істотний аспект процесу навчання, є основою для формулювання правил навчання, які залежать від принципу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому і сприяють його реалізації. Вони функціонують як практичні вказівки, якими користуються в конкретній навчальній ситуації.

Історії педагогічної науки відомі різні обґрунтування системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я.-А. Коменський. Його система спирається на принцип природовідповідності: у навчанні та вихованні слід враховувати природні, вікові та психологічні особливості дітей. Оскільки природа розвивається поступово, у навчанні необхідно дотримуватися принципу послідовності, поступовості й систематичності. Одним із найважливіших принципів він вважав наочність, згідно з яким учитель повинен домагатися, щоб учні все сприймали чуттям.

Ф.-В.-А. Дістервег, прагнучи розкрити дидактичні принципи і правила якомога конкретніше, розглядав їх як вимоги до змісту навчання, до вчителя й учнів.

Цінними теоретичними положеннями, що збагатили систему принципів навчання та їх трактування, багата педагогічна спадщина К. Ушинського. За його переконаннями, в навчанні слід враховувати зміст і дозування навчального матеріалу, посильність його для учнів, послідовність вивчення, розвиток свідомості, діяльності й активності учнів, міцність засвоєння знань, виховуюче навчання та ін. Дидактичні принципи він розглядав у зв’язку з формами й методами навчання.

Попри те що класики педагогіки теоретично обґрунтували основні положення систематичності, доступності, наочності, провідної ролі вчителя, активності та свідомості учнів, не вони є їх відкривачами. Ці положення свого часу постали як результат педагогічного досвіду. Класики педагогіки об’єднали розрізнені положення в систему, обґрунтовували і поширювали їх.

Сучасна дидактика актуальними вважає такі принципи навчання: