1.Проаналізувавши відмінності між філософією та наукою, визначте специфіку філософських проблем.

Найчастіше виявлення специфіки філософії здійснюється через порівняння її з наукою. Філософія та наука мають багато спільного. Це і зовнішня схожість, яка проявляється в теоретичній формі вираження своїх положень Тому багато дослідників вважають філософію наукою. Також філософія і наука тісно взаємопов'язані. З розвитком науки, як правило, відбувається прогрес філософії. Філософія і наука народжуються в рамках конкретних типів культури, взаємно впливають один на одного, вирішуючи при цьому кожна свої завдання і взаємодіючи в ході їх вирішення.

Тепер декілька слів про розбіжності між філософією та наукою.

По-перше, наука має об’єкт пізнання в сфері конкретного, а філософія – в сфері всезагального, тобто головною метою, що визначає наукову діяльність, є отримання істинних знань про реальність. Елементами наукового знання є факти, закономірності, теорії, «наукові картини світу». Винятково важливими для науки можливість перевірки його експериментом. Що стосується філософії, то її висновки не підлягають емпіричній перевірці. Сутність філософії – у розмірковуванні над загальними проблемами у системі “світ – людина”, і універсалізм філософського знання робить його недоступним для перевірки в стінах наукових лабораторій. 

По-друге, ніяка наука не ставить за мету відповідати на питання: як людині слід жити, заради чого жити, в той час коли філософія виступає для людини як вічна потреба пошуку відповідей на питання буття і смислу існування. Інакше кажучи, наука відповідає на запитання – “чому” а філософія - на питання – “для чого”, “з якою метою”. 

По-третє, в науці завжди мається певна фундаментальна теорія – парадигма, яку приймають усі вчені, що працюють у даній області, у той час, коли у філософії ніколи не було єдиної парадигми

Отже, можна зробити висновок, що науковість може бути суттєвою характеристикою філософії, не перетворюючи її в один з різновидів наукового знання.

2.Проаналізуйте та порівняйте точку зору і.Канта та Енгельса з приводу сутності основного питання філософії.

У класичній німецькій філософії І.Кант як основні розглядав три питання:

Що я можу знати?

Що я повинен робити?

На що я можу сподіватися?

Пізніше він говорив, що всі ці питання можна звести до одного: що таке людина? Марксистська філософія в особі Фр.Енгельса основним питанням філософії вважала питання про відношення мислення до буття; духу до природи; свідомості до матерії. 

Це не різні питання, а історично трансформоване питання: як відноситься людське мислення до предметної дійсності? Причому Енгельс розглянув це питання з двох сторін - онтологічної (онтос - буття) та гносеологічної (гнозіс - знання). Онтологічна сторона основного питання філософії сформульована так: що було первинним - матерія чи свідомість? Філософи, які вважали первинною матерію, природу, буття, утворили табір матеріалізму, а ті, що за первинне брали духовне начало (світовий дух, абсолютну ідею, людську свідомість тощо), а матерію вважали вторинною, похідною, склали табір ідеалізму. 

Гносеологічна сторона основного питання філософії формулюється так: чи можна за допомогою свідомості правильно пізнавати об'єктивний (не залежний від людського мислення) світ? Більшість філософів визнають здатність людського мислення пізнавати оточуючий світ. Проте визнання пізнаваності світу у матеріалістів та ідеалістів принципово різниться.

Якщо проаналізувати кожну із названих точок зору на цю проблему, то можна побачити, що найбільш загальним є формулювання основного питання філософії Фр.Енгельсом. Адже питання про самопізнання, про сутність людини і її щастя, про сенс її життя - це більш вузькі питання, які виступають частковим випадком питаннь: Що є первинним - мислення чи буття, природа чи дух, що кого породжує і визначає, тобто що чому передує: матеріальний світ свідомості чи свідомість матеріальному світові? як відноситься наше мислення до світу (природного, суспільного, духовного світу людини)?

3.Проаналізувавши , як в ході історичного розвитку різними філософами вирішувалась проблема пізнавальності світу , наведіть аргумент на користь кожної з цих позицій .

Шлях пізнання завжди був складним, суперечливим і різним за тематикою постановки та розв'язанням проблем. Демокріт вважав, що в процесі пізнання від предметів відокремлюються найдрібніші їх частинки ("ейдоси"), які несуть у собі образ предмета. Та коли вони сягають органів чуття людини, виникають образи, які відображають предмети. Не дивлячись на наївність цієї концепції, її матеріалістичний характер не викликає сумнівів: поза нами існують речі, а наші відчуття, сприйняття й таке ін. - є їх образами. Важливо й те, що Демокріт прагнув збагнути механізм процесу, який забезпечує правильність сприйняття, хоча й проблема активності суб'єкта ще не була поставлена. Іншою була теорія пізнання Платона. Стверджуючи, що істинне пізнання - це пізнання ідей (вічних, незмінних духовних сутностей, по відношенню до яких речі - лише їхні недосконалі копії), Платон вважав, що таке пізнання досягається шляхом "пригадування" (anamnesis). При цьому душа людини має відволікатися від світу речей, які вона безпосередньо споглядала в духовному світі - коли перебувала там до народження. Видатний ідеаліст-діалектик Гегель завжди підкреслював і переоцінював пізнавальні сили розуму. Та все ж вважав, що пізнання - це самопізнання абсолютної ідеї, різними перевтіленнями якої є як розум, що пізнає, так і об'єкт, що пізнається. Безперечною заслугою Гегеля було застосування ним діалектики до аналізу процесу пізнання, його історичний підхід в осмисленні цього процесу. Та, будучи ідеалістом, Гегель все ж не визнавав матеріалістичного принципу відображення, без якого неможлива наукова постановка й вирішення гносеологічної проблеми. В історії філософії існували й існують вчення, які заперечують здатність людини пізнавати світ і такі, що визнають цю здатність обмеженою. Ці вчення відносять до агностицизму (грец. а - ні, gnosis - знання). Вперше піддав сумніву пізнаваність світу античний скептицизм (Піррон, Карнеад, Секст Емпірик та ін.). Він виходив із того, що відчуття мають суб'єктивний характер, бо залежать від стану людини.

Спроба їх синтезувати була здійснена в німецькій класичній філософії. Великою заслугою її представників, особливо Канта і Гегеля, були дослідження активності суб'єкта, форм пізнавальної діяльності, значення логічних категорій, в цілому діалектики пізнавального процесу. Наприклад, у філософській системі Канта була здійснена спроба побудувати таку теорію пізнання, яка була б незалежною від будь-яких припущень про реальність, а мала бути залежною лише від пізнання.