Регіональна економіка_НМЕТАУ

борошномельної, молочної, олійної, плодоовочевої та ін галузей. Легка представлена швейним, трикотажним і панчішно-шкарпетковим виробництвом. Провідною галуззю Бердянська є машинобудування (заводи «Азовкабель», сільське господарство машин та ін). У місті працюють завод скловолокна і дослідний нафтомаслозавод. Розвинуті швейна, трикотажна та взуттєві галузі промисловості. Розміщено кілька підприємств м’ясної, молочної, борошномельної, плодоовочевої, виноробної, рибної промисловості. Бердянськ − другий за значенням порт країни на Азовському морі, тут знаходиться відомий кліматичний і бальнеологічний курортний центр.

З Придніпровського району у Донбас постачають залізну і марганцеву руди, алюміній, титан, гірниче і металургійне устаткування. В усі економічні райони країни звідси надходять легкові автомобілі, шини, лаки і фарби, бурякозбиральні комбайни тощо, продукція АПК (олія, черешні тощо). З інших районів країни Придніпров’я одержує вугілля і кокс, гірниче і металургійне устаткування, різноманітні машини та обладнання, продукцію легкої промисловості та АПК.

Проблеми Придніпровського району багато в чому подібні до проблем Донецького. Так, їхня спільна проблема пов’язана із спеціалізацією. Донбас і Придніпров’я доцільно спеціалізувати не тільки на виробництві чавуну, сталі і прокату для металомістких галузей машинобудування. Металургійні заводи мають задовольняти потреби в асортименті металу підприємства точного машинобудування, яке в майбутньому розвиватиметься прискореними темпами.

Дуже гостро постають екологічні проблеми в Придніпров’ї, особливо в Кривому Розі, Дніпродзержинську, Запоріжжі. Через викиди в атмосферу теплової електростанції в Енергодарі і випарування зі ставка-охолоджувача розміщеної поряд АЕС утворився найпотужніший у Європі «генератор» кислотних дощів. Ґрунти втрачають свою родючість. Рекультивовані землі майже непридатні для використання. Видобування залізної і марганцевої руд відкритим способом призвело до значних змін земної поверхні, різко знизило рівень ґрунтових вод.

63

3.3.3 Стан економіки і перспективи розвитку Київського (Центрального) економічного району.

Район розташований у північно-центральній частині України. Площа району − 81,7 тис. км2. Населення − 6,9 млн. осіб (табл. 3. 4). Київський район охоплює територію Черкаської, Чернігівської, Київської областей та м. Київ.

Визначна риса району – його центральне положення в Україні, причому не лише географічне, а ще більше – геополітичне. Територія Центрального району – це ядро формування української державності. Саме тут була серцевина Київської Русі. Київ як історичний, політичний, релігійний та культурний центр протягом сторіч політично, економічно, духовно пов’язував інші українські землі навіть тоді, коли вони були у складі різних держав.

Таблиця 3.4 - Географічна та адміністративна характеристика Київського економічного району [ 2 ]

Територія району розташована у межах Східноєвропейської платформи. У тектонічному відношенні район складається з трьох частин: найбільший за площею – Український щит з виходами на поверхню кристалічних порід; на Лівобережжі – Дніпровсько-Донецька тектонічна западина; на крайньому північному сході до меж району заходить Воронезький масив, перекритий товщею осадових порід.

Згідно з геологічною будовою розміщуються мінеральні ресурси району. На півдні й південному заході розташувався Дніпровський буро-

64

вугільний басейн. З Дніпровсько-Донецькою западиною пов'язані родовища нафти (Леляківське, Гнідинцівське) та газу (Талалаївське) в Чернігівській області. Полісся багате на поклади торфу. На півдні району є родовища уранових руд. На металургійну сировину Центральний район не багатий. З нерудних копалин, окрім палива, виділяються графіт, каоліни, будівельна сировина (граніт, пісок, глина тощо); найбільші поклади цінної нерудної сировини розташовані на кристалічному щиті. Загалом мінеральні ресурси Центрального району не відіграють визначної ролі в побудові його народногосподарської структури.

Більш істотну роль в економіці району відіграють агрокліматичні й лісові ресурси. Територія Центрального району розташована в трьох природних зонах: мішаних лісів (Полісся), лісостепу та північного степу. Зональна різноманітність зумовлює багатогалузеву структуру сільського господарства. Район достатньо забезпечений вологою і теплом. Якість ґрунтів поліпшується в напрямі з північного заходу на південний схід – від дерново-підзолистих (північ Київської та Чернігівської областей) до типових і звичайних чорноземів (Черкаська область). Південна частина Центрального району зосереджує значну частину найкращих чорноземів країни.

Чималі пасма лісів зосереджені переважно в Київській та Чернігівській областях. Найбільш поширені породи – сосна, дуб, береза, осика, липа. Центральний район – другий за значенням постачальник деревини в країні (після Західноукраїнського) .

Водними ресурсами, на тлі загального дефіциту в країні, Центральний район забезпечений краще, ніж більшість інших районів. Основною водною артерією є Дніпро з притоками; він же – головне джерело гідроенергоресурсів в Україні. В межах району на ньому діють Київська, Канівська, Кременчуцька (Світловодськ) ГЕС.

У внутрішньому поділі праці Центральний район спеціалізується на неметаломісткому машинобудуванні, машинобудуванні сільськогосподарських машин та пристроїв, хімічній промисловості, особливо хімії органічного синтезу, харчовій, легкій промисловості; велике значення в економіці району мають сільське та лісове господарство. Така структура господарства району зумовлена обставинами його формування й розвитку.

65

Визначне положення Києва зумовлює певну нерівномірність розміщення промисловості в районі. Найважливіші з погляду науковотехнічного прогресу галузі й види виробництва зосереджено в столиці та околичних містах (Біла Церква, Бровари). Інші міста, навіть обласні центри, значно поступаються Київському промисловому вузлу в цьому відношенні. Перетворення Києва на столицю незалежної держави робить його ще більш привабливим щодо інвестицій, і тому нерівномірність розміщення промисловості і населення в районі згодом може посилитися.

Головні галузі спеціалізації господарства району: середнє і точне машинобудування; агропромисловий комплекс (зернове господарство, скотарство, виробництво цукру, льону, картоплі); хімічна промисловість (мінеральні добрива, хімічні волокна, фарби, пластмаси); легка промисловість; лісопромисловий комплекс; транспортний комплекс. Провідною галуззю району є машинобудування, яке характеризується різноманітністю, але переважають неметаломісткі, працемісткі види виробництва. Це насамперед верстатобудування, приладобудування, електротехнічне та електронне машинобудування. Головні центри – Київ, Житомир, Біла Церква, Умань. Обладнання для різних галузей виробництва виготовляється в Броварах, Ніжині, Черкасах, Коростені, Фастові.

Транспортне машинобудування зосереджене у Києві (річкове суднобудування, виробництво мотоциклів). Сільськогосподарське машинобудування розміщене по території району досить рівномірно; найбільшими його центрами є Умань, Ніжин.

Хімічна промисловість представлена як основною хімією (виробництво мінеральних добрив), так і хімією органічного синтезу й «тонкою хімією» (фармацевтична, хімреактиви тощо). Виробництво мінеральних добрив зосереджено в Черкасах (азотно-туковий завод, що працює на природному газі). Хімічні волокна виробляються в Києві, Черкасах. Фармацевтична промисловість, виробництво гумових виробів, лакофарбова промисловість розміщені в Києві; у Білій Церкві – виробництво шин.

Лісопромисловий комплекс розвинений переважно на півночі району, в зоні мішаних лісів. Тут зосереджені лісове господарство й лісозаготівля, а також значна частина деревообробних і целюлозно-паперових підприємств. Головні центри деревообробки: Чернігів, Бровари.

66

Легка промисловість працює як на своїй сировині (льон, вовна, шкіри), так і на привізній (бавовна) й хімічній сировині (хімічні волокна). Ця галузь досить широко розміщена в районі. Основні центри легкої промисловості – Київ (текстильна, швацька, трикотажна, взуттєва галузі), Черкаси (текстильна), Чернігів (камвольно-суконний комбінат), Біла Церква (трикотаж, взуття).

Агропромисловий комплекс Центрального району є однією з найважливіших ланок структури народного господарства. Значення сільського господарства й харчової промисловості виходить за межі району. Агропромисловий комплекс району характеризується великою структурно-галузевою різноманітністю, що зумовлює його розташування у трьох природно-кліматичних зонах. Полісся спеціалізується на молочно- м’ясному скотарстві, льонарстві й картоплярстві. За виробництвом картоплі Чернігівська область посідає перше місце серед областей України. Спеціалізація лісостепової зони – цукрові буряки, зернові культури (пшениця, ячмінь), м’ясо-молочне скотарство, свинарство.

Харчова промисловість – одна з найбільших розвинених і типових для району галузей. Вона зосереджена як у великих промислових центрах, так і в численних невеликих містах, центрах адміністративних районів. Цукор виробляється в усіх областях; найбільше його виготовляється у Черкаській області, в Черкасах діє й рафінадний завод. Олійництво зосереджено на півдні. М’ясна й молочна промисловість розміщена в усіх областях, але передусім у приміських зонах обласних центрів. Типовими галузями для району є борошномельна, крохмальна, виноробна промисловість.

Транспортний комплекс – один з найбільш розвинутих в Україні. Його значення зумовлено центральним положенням району. Давній річковий шлях по Дніпру доповнюється сучасними транспортними засобами – залізницями, автошляхами, трубопроводами, які мають досить велику густоту. Київ – авіацентр міжнародного значення. Район перетинають важливі магістралі, що проходять транзитом або виходять з Києва: КиївХарків, Київ-Львів, Одеса-Київ-Москва, Київ-Кишинів-Бухарест-Софія, Київ-Брест-Варшава та інші.

Пріоритетні позиції в економіці Черкаської області належать аграрнопромисловому комплексу, в якому виробляється дві третини продукції району. У промисловому виробництві переважають харчова – 39,9 % та

67

хімічна промисловість – 29,6 %. Серед інших галузей промисловості слід назвати машинобудування (8 % у загальній структурі промислового виробництва), целюлозно-паперову (5 %) та легку промисловість (1 %).

Головні концептуальні засади функціонування промислового комплексу Чернігівської області полягають у більш повному використанні наявного природного, трудового, виробничого потенціалу, підвищенні ефективності виробництва, диверсифікації виробничих потужностей у напрямі їх більшої орієнтації на потреби ринків виробничо-технічного та культурно-побутового призначення, розширення взаємовигідного економічного співробітництва промислових підприємств Чернігівської області з підприємствами інших районів України, країн СНД, створення економічних передумов для розвитку соціальної сфери.

Враховуючи сільськогосподарську спеціалізацію Чернігівщини, необхідно і надалі розвивати експорт продукції рослинництва. Вкрай небажаним є імпорт готових харчових продуктів, питома вага якого становить близько 26,2 % від загального обсягу імпортованої продукції. Тому за наявності виробництва аналогічної продукції в області (на території України) потрібно стимулювати споживання товарів саме вітчизняного виробництва.

Вищезгадані фактори зумовлюють необхідність проведення структурної перебудови господарського комплексу Чернігівщини, чіткого визначення системи пріоритетів. Пріоритетами розвитку промисловості Чернігівщини, відповідно до спеціалізації області, може бути не тільки харчова промисловість, а й легка та хімічна промисловість,

Особливість аграрного сектора полягає в тому, що у його складі перебуває відносно самостійна демографічна, трудова база соціальної сфери, розвиток якої залежить від стану сільського господарства як галузі економіки. Водночас рівень надання соціальних послуг визначає економічне положення аграрного секторі. Розвиток соціальної інфраструктури дає можливість покращити якість життя підвищити продуктивність праці, збільшити зайнятість та соціальні виплати. Нарощування випуску сільськогосподарської продукції, відновлення роботи діючих підприємств на більш інтенсивній основі, створення нових підприємств, у свою чергу дасть поштовх вирішенню соціальних проблем у сільській місцевості.

Нині аграрний сектор є найбільш проблемним у частині функціонуванню соціальної сфери, об’єкти якої потребують капітального та поточного

68

ремонту Загальний рівень безробіття у селах Чернігівщини зростає, у той час як у промисловості – зменшується. Зернові культури традиційно не були притаманні спеціалізації Чернігівщини. Основою багатогалузевого агропромислового комплексу області є вирощування картоплі. Чернігівщина посідає перше місце в Україні з валового збору картоплі, незважаючи на зменшення обсягів посівних площ під цю культуру та зменшення питомої ваги Чернігівщини у валовому зборі картоплі в Україні.

Чернігівська область має один з найзначніших сільськогосподарських потенціалів України. Загальний спад виробництва в Україні не міг не відобразитись і на обсягах посівних площ Чернігівщини.

Київський район характеризується нерівномірністю рівнів розвитку окремих йога частин. Якщо Київська область має високий рівень розвитку (відносно середнього показника в Україні), Черкаська – рівень, вищий середнього, то Чернігівська область – нижчий середнього.

3.3.4 Стан економіки і перспективи розвитку Північно-Східного економічного району.

Район розташований у північно-східній і східній частинах країни. Його площа становить 84 тис. км2. Населення − 5,4 млн. осіб. Район охоплює Полтавську, Харківську, Сумську області (табл. 3.5).

Таблиця 3.5 - Географічна та адміністративна характеристика Північно-Східного економічного району [ 2 ]

69

На північному сході межує із Курською і Білгородською областями Російської Федерації, на сході – з Донецьким економічним районом, на півдні – з Придніпровським, на південному заході і заході – з Центральним економічним райономУкраїни.

Північно-Східний район багатий на корисні копалини. Із паливноенергетичних ресурсів тут є природний газ, основні промислові запаси якого зосереджені в Харківській області (Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Мелехівське, Єфремівське та інші родовища). Запаси нафти сконцентровані в Полтавській (Глинсько-Розбишівське, Радченківське, Сагайдацьке, Зачепилівське, Новогригорівське родовища) і Сумській (Качанівське, Рибальське родовища) областях. На території району знайдено кам’яне вугілля (Харківська, Полтавська та Сумська області), торф (Полтавська і Сумська області).

Район має значні запаси високоякісних залізних руд, які зосереджені у Кременчуцькому залізорудному басейні (Полтавська область), родовища титанових (Краснокутське Харківської області) та мідних (Картамиське, Берестянське Харківської області) руд. У Харківській і Сумській областях відкрито родовища фосфоритів. Є поклади кам’яної солі (Сумська області), каоліну, кварцевих та скляних пісків, гіпсу, крейди, мергелю, вапняків та інших будівельних матеріалів. Відомі джерела мінеральних вод у Полтавській (Миргородське, Гоголівське) і Харківській (Березівське) областях.

Найбільше господарське значення з річок має Дніпро з Кременчуцькою водоймою, Дніпродзержинська та Червоноармійська водойми. Водні ресурси забезпечують господарську діяльність Полтавської та Сумської областей, у Харківській запаси води недостатні. Високоврожайні чорноземні ґрунти є важливим природним ресурсом району.

У районі сформувався індустріально-аграрний господарський комплекс. На промисловість припадає 75% валового продукту народного господарства. Основними її галузями є: машинобудівна, металообробна, харчова, хімічна і легка. Добре розвинута промисловість будівельних матеріалів та залізорудна. У Полтавській області споруджено Дніпровський гірничозбагачувальний комбінат, чорна металургія представлена Кременчуцьким та Полтавським ливарно-механічними заводами.

Енергетичне та електротехнічне машинобудування зосереджене в Харкові (випускають парові турбіни для теплових і атомних електростанцій, потужні

70

турбогенератори, електродвигуни тощо), Полтаві (заводи електротехнічних виробів, газорозрядних ламп тощо), Глухові (електронні й агрегатні вузли), Сумах (важке компресоробудування, електропомпи), Свесі (помпи).

Транспортне машинобудування репрезентоване у Кременчуці (вантажні автомобілі, різні види вагонів), Харкові (велосипеди, мотоцикли, тракторні двигуни тощо), Ромнах (транспортні запчастини). У Харкові виробляють пасажирські і транспортні літаки. Верстатобудування розвивається у Харкові, де випускають верстати загального та спеціального призначення, автоматичні лінії, верстати із програмним управлінням. У Лубнах виробляють круглошліфувальні та спеціальні колові верстати високої точності.

Прилади, точні машини, інструменти та механізми випускають у Харкові, Сумах, Полтаві. Приладобудування зосереджене також у Лубнах і Червонозаводську. Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування, тракторобудування розташовані в Харкові. Виробництво сільськогосподарських машин розміщене в Харкові й Охтирці.

У Східному економічному районі розмістилося виробництво устаткування для різних галузей промисловості. У Харкові випускають гірниче і металургійне устаткування, обладнання для легкої, харчової, поліграфічної промисловості та промисловості будівельних матеріалів; у Полтаві – для хімічної, харчової промисловості; у Кременчуці – шляхові машини; у Лубнах – устаткування для харчової і деревообробної промисловості. У Ромнах знаходяться також підприємства поліграфічного машинобудування, у Сумах – хімічного машинобудування.

Хімічна промисловість забезпечує країну мінеральними добривами, дубильними речовинами, пластмасами, хімреактивами. В районі зосереджено практично все виробництво кінофотоматеріалів (Шостка). Нафтопереробний завод функціонує у Кременчуці, де також виробляють технічний вуглець. У Сумах здійснюється випуск фосфорних добрив, сірчаної кислоти, отрутохімікатів, лакофарбової продукції тощо. Шебелинка є центром випуску хімічних реактивів. У найбільшому центрі хімічної промисловості Харкові виготовляють пластмаси, лаки, фарби, хімреактиви, побутову хімію, фармацевтичні препарати.

Північно-Східний район має потужний АПК. Основу його становить сільське господарство. Посівні площі сягають 50,5 % усієї площі району. Сільськогосподарські підприємства переважно спеціалізуються на

71

вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. Поблизу великих міст, особливо Харкова, розташовані овоче-молочні господарства приміського типу.

Майже половина посівної площі (49,6 %) припадає на зернові культури, з- поміж яких найбільше озимої пшениці, ячменю, жита, гречки, кукурудзи; технічні культури займають 16,4 % посівних площ. Цукрові буряки висівають майже на всій території району, а соняшник – здебільшого на півдні та південному сході. У західній частині вирощують тютюн та ефіроолійні культури.

Картоплю й овочі вирощують майже в усіх господарствах, але найбільше навколо великих міст і в південній та західній частині (7,7 % посівної площі). Розвинені також садівництво та ягідництво. Частка тваринництва у структурі сільськогосподарського виробництва переважає рослинництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець, птицю. На півдні вирощують худобу м’ясо-молочних порід. У південно-східній частині району розвинуте вирощування тонкорунних овець. Для виготовлення м’ясопродуктів вирощують переважно свиней.

В районі функціонують всі види транспорту. Основна частка вантажних перевезень припадає на залізничний транспорт, пасажирських – на автомобільний. Найгустіша мережа всіх видів транспорту, крім річкового, в Харківській області. Автомобільний транспорт використовується для внутрішньо обласних перевезень.

Для транспортних зв’язків використовується Дніпро з його притоками — Сулою, Пслом, Ворсклою. На Дніпрі розташований великий річковий порт — Кременчук.

Проблемою Східного району є територіальна нерівномірність розвитку. Основне промислове виробництво зосереджене в Харкові, Полтаві, Сумах і Кременчуці, багато малих міст і селищ слаборозвинуті, особливо в Полтавській і Сумській областях. У районі недостатньо електрифіковані залізниці, а в сільській місцевості не вистачає доріг із твердим покриттям.

Невідкладного розв’язання вимагає проблема структурної перебудови і перепрофілювання народногосподарського комплексу району, оскільки він перенасичений галузями важкої індустрії і особливо підприємствами ВПК.

72