Регіональна економіка_НМЕТАУ

Таблиця 4.8 - Валовий регіональний продукт*

* Статистичні щорічники України.

4.3 НАПРЯМКИ СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Розвиток науково-технічного прогресу, мінливість зовнішнього середовища, зміна потреб споживачів продукції та інші важливі фактори обумовлюють необхідність зміни структури народного господарства, її структурної перебудови.

Структурні зрушення в народному господарстві – зміна співвідношення між частинами суспільного виробництва і всім суспільним виробництвом у часі і просторі. Структурні зрушення мають на меті підвищення ефективності виробництва, здійснення випереджаючого розвитку прогресивних галузей – галузей, що визначають науково-технічний прогрес.

Загальною характерною рисою всіх розвинутих країн світу є зростання питомої ваги зайнятих в невиробничій сфері. Ці тенденції мають місце і в Україні. Якщо в 1940 році у невиробничій сфері СРСР було зайнято 11,7% ,

то в 1960 р. – 16,8% , в 1987 р. – 27,2%, в Україні – 31,4% (в 1990 р.), у 2010

р. – 53%.

Слід зазначити, що в цьому сенсі Україна ще в значній мірі відстає від розвинутих країн. Так В Японії вже в 2005 р. на сферу послуг припадало 69,5% валового внутрішнього продукту, що майже вдвічі більше, ніж на сферу матеріального виробництва. Питома вага сфери послуг у структурі робочої сили Японії зросла до 55,1%. При цьому за питомою вагою сфери послуг у структурі ВВП та робочої сили Японія займала четверте місце у світі після США, Великобританії і Франції.

Загальна тенденція свідчить про те, що чим вища в країні продуктивність праці, тим більше розвинута в ній сфера послуг.

Структурна перебудова господарчого комплексу повинна визначатись збалансованою структурною політикою. Під структурною політикою держави розуміють обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень в економіці, визначення її пріоритетних ланок та оптимального співвідношення між ними. Її призначення полягає в сприянні досягнення такої структури національної економіки, за якої на даному історичному етапі забезпечуються економічне зростання та вирішення актуальних проблем

сьогодення.

124

До концептуальних орієнтирів структурної перебудови економіки України, що створюють умови її здійснення, слід віднести: подолання технічної відсталості та оновлення виробничого апарату; збільшення конкурентних переваг національних виробників відносно іноземних конкурентів; зменшення залежності від імпорту ресурсів; згортання трудомістких, енергомістких та матеріаломістких галузей і товарних груп; зростання ресурсозберігаючих виробництв і галузей з науково-технічною перебудовою виробництва на всіх рівнях і в усіх галузях економіки; рівномірний територіальний розподіл виробничих ресурсів; створення розвинутого споживчого сектора; зниження негативних наслідків структурних перетворень для ринку праці (так званого структурного безробіття); підвищення соціальної орієнтації економіки; переорієнтації засобів виробництва галузей машинобудування, металургійної та хімічної промисловості на більш повне задоволення потреб міжгалузевої кооперації; спеціалізації в міжнародному розподілі праці, прискорений розвиток виробництв, які здатні поліпшити експортний потенціал України.

Основним завданням структурної перебудови є становлення раціональної структури економіки з метою досягнення стабільного й ефективного функціонування всіх життєво важливих систем економіки України та створення умов для забезпечення високої якості життя населення, активної мотивації до трудової й підприємницької діяльності та рівноправного партнерства України у світовому економічному просторі.

Для забезпечення макроекономічних пропорцій економіки необхідно виконати такі умови:

•стабілізувати економіку, вийти з кризового стану та поступово підвищувати темпи і збільшувати обсяги виробництва валового національного продукту;

•забезпечувати більш ефективне використання національного доходу шляхом підвищення в ньому частки фонду нагромадження;

•поліпшувати структуру валового національного продукту в напрямі соціальної орієнтації за рахунок збільшення в ньому питомої ваги предметів народного споживання; прискорювати розвиток невиробничої сфери з підвищенням її частки в структурі ВНП;

125

•поліпшувати структуру особистого споживання матеріальних благ за рахунок збільшення в них питомої ваги непродовольчих товарів;

•удосконалювати структуру ВНП за рахунок збільшення в ньому частки фінансових та загальнодержавних секторів.

На практиці структурна політика виступає як сукупність усіх державних заходів, що цілеспрямовано стимулюють структурні зміни в економіці відповідно до основних напрямів структурної перебудови. З точки зору об’єкту структурних перетворень розрізняють галузеву та регіональну структурну політику. У першому випадку об’єктом державної політики виступають підприємства певних галузей чи виробництв, у другому - увага зосереджується на економічно відсталих районах з метою підтягування їх до середнього по країні рівня розвитку. Крім того, самостійною ланкою економічної політики стала технологічна структурна політика, спрямована на підтримку НТП, як фундаментальної основи структурних перетворень.

При формуванні структурної політики величезну роль відіграє вибір пріоритетних напрямів у розвитку окремих галузей, видів виробництв економічних районів. Так, наприклад, залежно від стадії індустріального розвитку країни ставка робиться на пріоритетний розвиток трудомістких, капіталомістких або наукомістких галузей. При виборі пріоритетної галузі враховуються: перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізація залежності від імпорту сировини, енергії та зниження ресурсомісткості промислового виробництва в цілому; мінімізація дефіциту у торговому балансі країни; розв’язання проблем зайнятості; вирішення екологічних проблем та ін. Зрозуміло, що зміни, які постійно відбуваються в умовах економічного розвитку, вносять зміни і в пріоритетність окремих галузей.

Умежах структурної політики поряд із визначенням пріоритетних напрямів розвитку економіки розробляється та реалізується система заходів державного впливу, яка включає: по-перше, заходи щодо стимулювання переливу праці та капіталу із одних галузей в інші (наприклад, із традиційних

усучасні); по-друге, заходи щодо згортання частини виробничого апарату депресивних галузей та виробництв; по-третє, на державному рівні можуть розроблятися довгострокові плани, цільові програми, національні проекти для вирішення актуальних проблем структурної перебудови, а також

126

програми підготовки та перепідготовки робочої сили, створення робочих місць та ін.; по-четверте, держава також розв’язує завдання, пов’язані з концентрацією капіталу в капіталомістких напрямах структурної перебудови національної економіки.

Вгалузевій структурній політиці доцільною є державна підтримка галузей, яка має два основні напрями. Перший напрям полягає в спрямованості економічної політики держави на захист та надання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані занепаду і потребують докорінної реконструкції виробничого апарату шляхом надання субсидій, високих імпортних тарифів, податкових та кредитних пільг, тощо. При другому напрямі економічна політика спрямована на стимулювання розвитку галузей, які або відповідають передовим напрямам, або мають велике експортне значення.

Востанні роки більшість країн зосереджують свою увагу на прогресивних галузях, оскільки структурний ефект від розвитку наукомістких галузей полягає не тільки у формуванні та розвитку їх самих, а

йу широкому освоєнні технологій та продуктів високої технологічної складності традиційними галузями.

Державний вплив на структурну перебудову може здійснюватися за допомогою методів прямого регулювання (шляхом фінансової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів, а також систему державних замовлень та закупок) і непрямого регулювання (через систему правових та економічних регуляторів з метою орієнтації суб'єктів господарювання на досягнення цілей та пріоритетів структурної політики, зокрема податкових пільг). Використовуючи методи індикативного планування, бюджетноподаткової, кредитно-грошової, цінової експортно-імпортної політики, держава намагається закріпити позитивний та нейтралізувати негативний вплив ринку на процес структурної перебудови.

Важелі державного стимулювання структурних зрушень можуть бути різноманітними: система податків з їх диференціацією за відповідними суб'єктами та об'єктами оподаткування і застосування податкових ставок та пільг; надання різноманітних кредитних пільг, проведення політики прискореної амортизації; надання фінансової допомоги у вигляді

інвестиційних надбавок, субсидій дотацій, бюджетних позичок на розвиток

127

окремих галузей, виробництв, регіонів; проведення митної політики, в тому числі встановлення різних імпортних та експортних тарифів тощо.

Незважаючи на те, що інструментарій державного регулювання традиційний, кожній країні притаманна власна система вибору засобів та пріоритетів відповідно до специфіки економічної ситуації, цілей соціальноекономічного розвитку, прийнятої концепції державного втручання в економіку.

На практиці існує два типи структурної політики: пасивна й активна. Вони різняться між собою ступенем втручання держави в структурні зрушення.

Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Якщо в певній галузі попит перевищує пропозицію, то в цій галузі норма прибутку зростає проти інших галузей. Капітал з інших галузей вилучається власниками і вкладається в галузі з підвищеною нормою прибутку. Виробництво товарів цієї галузі збільшується і пропозиція їх поступово починає перевищувати попит. При цьому норма прибутку в цій галузі спочатку знижується до середньої величини, а потім стає менше за середню. Власники капіталів починають вилучати їх з цієї галузі і вкладати в іншу, де забезпечується норма прибутку не менша за середню. Отже, закон попиту і пропозиції поряд з іншими об'єктивними законами ринкової економіки забезпечує найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки, створює конкурентне середовище, підвищує ефективність суспільного виробництва. За цим типом перебудови формувалась структура економіки США і Великобританії. Як свідчить досвід, цей шлях надто тривалий і пов'язаний зі значними соціальними втратами.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Цей тип перебудови використовують Японія, Південна Корея, Сінгапур та інші нові індустріальні країни.

До найбільш ефективних напрямків структурної трансформації економіки, таких можна віднести: розвиток галузей, які збільшують обсяги

експортної продукції і відповідно забезпечують збільшення валютних

128

надходжень до країни з наступним інвестуванням високотехнологічних виробництв; збільшення обсягів виробництва споживчих та інших товарів, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію; розширення виробництва конкурентоспроможних на світовому ринку товарів з метою захоплення ринків збуту в країнах, що розвиваються; стимулювання впровадження ресурсозберігаючих технологій, які підвищують рівень конкурентоспроможності товарів; збільшення кількості високотехнологічних та наукомістких виробництв в сферах, які здатні підвищувати ефективність інших галузей національної економіки; скорочення кількості депресивних виробництв, де спадає ефективність ресурсів чи зменшується попит на продукцію.

Таким чином у процесі стратегічного вибору напрямків структурних перетворень, як правило, виходять із критеріїв пріоритетності: експортного потенціалу галузі; перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізації залежності від імпорту сировини, енергії та мінімізації ресурсомісткості виробництва в цілому; мінімізації дефіциту торговельного балансу країни, розв'язання проблем зайнятості населення, екологічних проблем та ін.

Поряд із визначенням пріоритетних напрямків розвитку економіки держава розробляє та реалізує комплекс заходів у межах активної структурної політики, який включає заходи: для стимулювання переливання капіталу в пріоритетні галузі; для стимулювання розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП; для захисту та надання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані занепаду і потребують докорінної реконструкції виробничого апарату: для згортання частини виробництв у депресивних галузях.

Порівняння структур економіки України та розвинутих країн світу (табл. 4.9) показує, що в економіці України більша питома вага базових галузей (паливна промисловість, чорна металургія, електроенергетика), що обумовлює високу ресурсоємність суспільного виробництва, недостатній вихід продукції кінцевого споживання (легкої, харчової промисловості, машинобудування).

129

Таблиця 4.9 - Галузева структура промисловості різних країн, 2009р.

Матеріалоємність продукції кінцевого споживання у нас вища в 4-6 разів, ніж в розвинутих країнах світу. Це пов’язано перш за все з структурним фактором, бо питомі витрати у виробництві і експлуатації вітчизняних машин та обладнання вищі, ніж у західних аналогів, лише на 2530%.

Структурна перебудова економіки потребує суттєвих інвестицій. За розрахунками Мінекономіки України, для структурної перебудови її економіки потрібно буде 40-50 млрд. дол. (за оцінками західних спеціалістів, - як мінімум, 300-400 млрд. дол.). Для порівняння: структурна перебудова промисловості та транспорту колишньої німецької демократичної республіки (НДР), вимагала I трлн. марок (близько 700 млрд. дол.). На її території мешкало 16 млн. чол. Рівень конкурентноздатності економіки НДР був найвищим серед країн РЕВ. Це в свою чергу ставить вимогу підвищення інвестиційної привабливості країни та створення благоприємного інвестиційного клімату.

130

Структурна перебудова економіки має забезпечити пріоритетний розвиток тих галузей, які можуть експортувати продукцію, виготовляти імпортозаміщуючу продукцію - продукцію, яка буде конкурентноздатною на внутрішньому ринку в порівнянні з імпортними товарами, навіть при низьких митних тарифах. Головна кінцева ціль структурної перебудови полягає у підвищенні ефективності функціонування господарчого комплексу та зростанні рівня життя населення України.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1.Дайте визначення народногосподарського комплексу України.

2.Що таке галузь господарства?

3.Що ви розумієте під виробничою сферою і який її склад?

4.Що входить до невиробничої сфери?

5.Які особливості співвідношення виробничої і невиробничої сфери в

Україні?

6.Назвіть основні галузі промисловості України.

7.Які особливості галузевої структури промисловості України?

8.Які причини більш високої матеріалоємності кінцевої продукції в Україні в порівнянні з західними країнами?

9.Охарактеризуйте основні напрямки структурної перебудови економіки України.

ТЕСТОВЕ ЗАВДАННЯ 4

1. Індекс розвитку людського потенціалу це:

а) порівняльна оцінка бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя й інших показників країни; б) статистичний показник, який характеризує динаміку середньозваженої величини прожиткового мінімуму;

в) транспортна система, система розселення, управління і зв'язку; г) вартість товарів і послуг, які вироблені в Україні всіма галузями економіки і призначені для кінцевого споживання.

2. Індекс бідності це:

131

а) це відношення сумарної питомої ваги іноземних інвестицій до чисельності населення б) рівень мінімальної заробітної плати;

в) порівняльна оцінка бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя й інших показників країни; г) статистичний показник, який характеризує динаміку середньозваженої величини прожиткового мінімуму;

3. Структура суспільного виробництва – це:

а) співвідношення матеріального виробництва та сфери послуг; б) співвідношення між його галузями, що виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці; в)співвідношення промисловості й сільського господарства;

г) співвідношення виробництва засобів виробництва та предметів споживання.

4.Структура суспільного виробництва визначається:

а) натуральними показниками ; б) як натуральними, так і вартісними показниками; в) вартісними показниками; г) відсотками.

5.Галузь господарства – це:

а) сукупність підприємств і організацій, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці; б) поєднання взаємопов'язаних (технологічно, через комбінування і кооперування) підприємств на певній території;

в) сукупність галузей господарства, які здійснюють функції щодо надання послуг нематеріального характеру суспільству і населенню; г) визначення умов та факторів розвитку галузі, окремих підприємств.

132