Регіональна економіка_НМЕТАУ

Таблиця 9.7 - Динаміка пред’явлених екологічних платежів (млн. грн.)

Серед регіонів країни найнижчою була частка сплати пред’явлених зборів за забруднення довкілля у м. Севастополі (62%), а також у Закарпатській (64%), Луганській (73%), Кіровоградській (78%) і Донецькій (79%) областях.

У сумарному обсязі фактично сплачених зборів за забруднення навколишнього природного середовища по країні дві третини – це збори, які надійшли від підприємств Дніпропетровської (256,2 млн. грн.), Донецької (232,4 млн. грн.), Луганської (85,8 млн. грн.), Запорізької (64,0 млн. грн.), областей та м. Києва (99,0 млн. грн.).

Протягом 2010 року підприємствам, організаціям, установам за забруднення навколишнього природного середовища і порушення природоохоронного законодавства пред’явлено екологічних платежів на загальну суму 1508,7 млн.грн., з них 52,7% (795,9 млн.грн.) – збори за викиди в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерел, 31,3% (471,6 млн.грн.) – збори за розміщення відходів та 6,2% (93,7 млн.грн.) – збори за скиди забруднювальних речовин у водойми. На позови про відшкодування

333

збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення природоохоронного законодавства, та штрафи за адміністративні правопорушення у сфері охорони природи припадає відповідно 9,5% (143,1 млн.грн.) та 0,3% (4,4 млн.грн ) екологічних платежів.

Основними платниками зборів за забруднення навколишнього природного середовища були підприємства, які виробляють та розподіляють електроенергію, газ та воду (пред’явлено зборів на суму 597,7 млн.грн., або 44% від сумарного обсягу по країні), добувної промисловості (286,6 млн.грн., або 21%), металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (234,8 млн.грн., або 17%).

Підприємствами, організаціями, установами країни фактично сплачено протягом 2010р. 1229,7 млн.грн. зборів за забруднення навколишнього природного середовища (з урахуванням погашення заборгованості за попередні роки), а також 3,4 млн.грн. штрафів за адміністративні правопорушення у галузі охорони природи та 7,6 млн.грн. позовів про відшкодування збитків і втрат у результаті порушення природоохоронного законодавства.

У сумарному обсязі фактично сплачених екологічних платежів по країні майже дві третини – це платежі, які надійшли від підприємств Дніпропетровської (329,7 млн.грн.), Донецької (304,0 млн.грн.), Луганської (103,1 млн.грн.) та Запорізької (82,7 млн.грн.) областей.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1.У чому полягають основні відмінності між індустріальною і екологічною парадигмою розвитку суспільства?

2.Які існують природно-екологічні обмеження суспільного розвитку?

3.Які інструменти регулювання природокористування використовують

врізних групах країн?

4.Які елементи входять до складу механізму раціонального природокористування?

334

5.Охарактеризуйте світову практику правового регулювання природокористування.

6.Які існують економічні методи раціонального природокористування?

7.Що представляє собою моніторинг навколишнього середовища?

8.Які показники характеризують стан навколишнього середовища?

ТЕСТОВЕ ЗАВДАННЯ 9

1.Регулювання природокористування у розвинутих країнах відбувається за допомогою:

а) істотної технічної і фінансової підтримки з боку міжнародних організацій та урядів індустріальне розвинених держав;

б) субсидій, податкових пільг, позик, кредитів за низькими відсотками, режиму прискореної амортизації природоохоронного устаткування, купівліпродажу прав на забруднення;

в) мобілізації коштів населення і організацій через громадські комітети для виконання місцевих екологічних проектів;

г) прийняття нових природозберігаючих технологій з розвинутих країн.

2.До складу організаційно-економічного механізму раціонального природокористування входить:

а) контроль за використанням ресурсів і кінцевою продукцією; б) екологічні платежі та плата за використання природних ресурсів,

оподаткування; в) екологічне страхування;

г) штрафи і санкції за забруднення природного середовища.

3.Який принцип правового регулювання раціонального природокористування передбачає заборону таких дій держав в межах своєї юрисдикції і контролю, які завдавали б збитку іноземним системам навколишнього середовища, районам спільного користування?

а) принцип екологічно обґрунтованого раціонального використання природних ресурсів;

б) принцип неприпустимості нанесення трансграничного збитку;

335

в) принцип неприпустимості радіаційного забруднення навколишнього середовища;

г) принцип забезпечення екологічної безпеки.

4.Комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших заходів, що забезпечують систематичний контроль за станом і тенденцією розвитку природних і техногенних процесів – це:

а) раціональне природокористування; б) екологічна експертиза; в) моніторинг природокористування;

г) нормативи якості навколишнього середовища.

5.Рівень антропогенного впливу на природні ресурси чи природні комплекси, що не призводять до порушення екологічних функцій природного середовища регламентують:

а) гранично допустимі концентрації шкідливих речовин; б) нормативи якості навколишнього середовища; в) нормативи викидів, скидів шкідливих речовин;

г) гранично допустимі норми навантаження на природне середовище.

6.Регулювання природокористування у країнах з перехідною економікою відбувається за допомогою:

а) запровадження глобального податку на емісії парникових газів і використання частини цих коштів для реалізації програм екологічної допомоги країнам, що розвиваються;

б) інвестиції приватному сектору для придбання та освоєння технічно досконалого, екологічно безпечного устаткування, цінове стимулювання виробництва екологічно чистої продукції та забезпечення їй пільгових умов на ринку;

в) істотної технічної і фінансової підтримки з боку міжнародних організацій та урядів індустріально розвинених держав;

г) регуляторів, що примушують забруднювачів обмежувати свою екологодеструктивну діяльність, та регуляторів, що спонукають природокористувачів до поліпшення стану навколишнього середовища.

336

7.До складу економічно-правового механізму раціонального природокористування входить:

а) організація управління природоохоронними структурами; б) екологічний моніторинг;

в) екологічні платежі та плата за використання природних ресурсів, оподаткування;

г) планування і прогнозування природокористування.

8.Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин є нормативами:

а) санітарно-гігієнічними; б) екологічними; в) допоміжними;

г) навантаження на природне середовище.

9.Який принцип правового регулювання раціонального природокористування передбачає прийняття державою зобов’язань вживати всі необхідні заходи по запобіганню, скороченню і збереженню під контролем забруднення морського середовища зі всіх можливих джерел?

а) принцип захисту екологічних систем Світового океану; б) принцип забезпечення екологічної безпеки;

в) принцип неприпустимості нанесення трансграничного збитку; г) принцип екологічно обґрунтованого раціонального використання

природних ресурсів.

10.Регулювання природокористування у країнах „третього світу відбувається за допомогою”:

а) прийняття нових природозберігаючих технологій з розвинутих країн; б) субсидій, податкових пільг, позик, кредитів за низькими відсотками, режиму прискореної амортизації природоохоронного устаткування, купівлі-

продажу прав на забруднення; в) інвестицій приватному сектору для придбання та освоєння технічно

досконалого, екологічно безпечного устаткування, цінового стимулювання виробництва екологічно чистої продукції та забезпечення їй пільгових умов на ринку;

337

г) виконання місцевих екологічних програм та проектів.

11.До природно-екологічних обмежень соціально-економічного розвитку людського суспільства не належить:

а) домінування великого промислового капіталу у розвитку світової економіки, що обумовлює екстенсивний характер використання природних ресурсів;

б) зменшення рівня можливостей з боку держави щодо підтримки роботи вітчизняного промислового комплексу та скорочення обсяги державного фінансування програм розвитку галузей виробництва;

в) виснаження природно-ресурсних потенціалів внаслідок багаторічного екстенсивного використання природних ресурсів;

г) відсутність інфраструктурного забезпечення реалізації світових екологічних програм.

12.Головний напрям впровадження комплексного природокористування полягає у:

а) впорядкуванні міжбюджетних відносин у природно-ресурсному секторі;

б) структурній перебудові регіональної системи управління використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища;

в) впровадженні нових форм підприємницької діяльності у сфері природокористування;

г) досягненні найбільших результатів природокористування за оптимальних витрат і сталому підтриманні екологічної безпеки.

13.До групи нормативів якості навколишнього середовища не входять:

а) екологічні нормативи; б) гранично допустимі норми навантаження на природне середовище; в) допоміжні нормативи;

г) санітарно-гігієнічні нормативи.

338

10 ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Головні питання економіки природокористування пов’язані з вибором раціонального співвідношення природоохоронних витрат й прийнятного економічного збитку та визначення ефективності цих витрат. Іншими словами, це пошук суспільного компромісу між економічним розвитком та природоохоронною діяльністю. Макроекономічний аналіз співвідношення природоохоронних витрат та еколого-економічних збитків свідчить про наявність певного оптимуму, де суспільні витрати, пов’язані з забезпеченням належної якості довкілля, є мінімальними відповідно до розвитку продуктивних сил. Це так званий економічний оптимум забруднення навколишнього середовища. Таким чином, економічний оптимум забруднення навколишнього середовища являє собою усталений баланс (відповідність) між природоохоронними витратами та природоохоронними збитками, тобто, граничні природоохоронні витрати дорівнюють граничним збиткам. Граничні збитки характеризують той додатковий збиток, який формується додатковим обсягом забруднення.

Суспільство обирає той чи інший рівень природоохоронних витрат відносно певних принципових позицій щодо стратегії підтримки якості навколишнього середовища. Основними стратегіями рахуються три наступні: екстенсивна, економічна та глобальна.

Послідовники екстенсивної стратегії вважають практику техногенної експансії неминучою, а природоохоронні зусилля – малоефективними, майже недоцільними, бо вони, фактично, уповільнюють економічне зростання. Такий підхід (його ще називають технократичним) мінімізує оцінки екологічних збитків та всіляко обмежує природоохоронні витрати.

Економічна стратегія передбачає співставлення поточних природоохоронних витрат з нормативними вимогами щодо охорони навколишнього середовища. Ця стратегія обґрунтовує визначення реалістичних для господарства екологічних витрат і, як правило, не враховує довгострокових витрат від заподіяної шкоди реципієнтам навколишнього середовища. Економічна стратегія є методологічною основою сучасної екологічної політики багатьох розвинутих держав. В рамках цієї стратегії розробляються ринкові механізми природокористування і охорони

339

навколишнього середовища та створюється методичне забезпечення оцінки збитків від забруднення середовища та нераціонального використання природних ресурсів, нормативних та наднормативних ресурсних платежів.

Глобальна стратегія спирається на ідею глобального екологічного балансу (баланс економічних та екологічних пріоритетів з акцентуванням на досягненні довгострокових екологічних цілей). Прихильники цієї стратегії наголошують на необхідності всебічного врахування довгострокових та каскадних ефектів від втручання у природне середовище та забезпечення права прийдешніх поколінь на здорове, благополучне й безпечне довкілля. Показником врахування таких довгострокових екологічних пріоритетів є частка ВВП, що виділяється на здійснення природоохоронних проектів і програм, так званих сукупних природоохоронних витрат, що не мають бути меншими за 8-10% ВВП, а для країн з напруженою екологічною ситуацією (до яких, до речі, відноситься й Україна) – навіть вище, до 12-15%. Нині природоохоронні витрати в Україні не перевищують 3% зведеного бюджету й сягають близько 0,6% ВВП.

Одним з основних критеріїв результативності екологічної політики за будь-якою стратегією є досягнення високої ефективності природоохоронних заходів. Ефективність природоохоронних заходів визначається через аналіз витрат і вигод від реалізації проекту.

До природоохоронних заходів належать усі види господарської діяльності, спрямовані на зниження й ліквідацію негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище, збереження, поліпшення і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу країни, регіонів, а саме: 1) будівництво та експлуатація очисних, знешкоджувальних споруд та обладнання; 2) розвиток мало- і безвідходних технологічних процесів та виробництв; 3) розміщення підприємств і систем транспортних потоків з урахуванням екологічних вимог; 4) рекультивація земель; 5) заходи боротьби з ерозією ґрунтів; 6) заходи з охорони й відтворення флори і фауни; 7) охорона надр і раціональне використання мінеральних ресурсів.

За рахунок коштів державного бюджету інвестуються переважно, значні програми та проекти природоохоронного загально-цільового призначення, а саме, державні програми ліквідації наслідків промислових аварій та стихійних лих, державні територіальні й галузеві перспективні та поточні плани з охорони й відтворення природних ресурсів, державні плани й

340

кошторис на ведення заповідного господарства та організацію заповідної справи в цілому у заповідниках, природних парках, пам'ятках природи, заказниках тощо.

Еколого-економічний ефект розкривається найбільш повно з позиції задоволення еколого-ресурсних потреб суспільства, росту суспільної споживчої вартості природи. У цьому контексті еколого-економічний ефект має як соціальний, так і економічний аспект.

Задоволення екологоресурсних потреб здійснюється як “через” матеріальне виробництво, так і “через” екологічну сферу, а єдиною утворюючою субстанцією еколого-економічного ефекту виступає суспільна праця.

Природні умови і ресурси тією чи іншою мірою впливають на економічний розвиток, що знаходить конкретне вираження в реальному рівні ефективності суспільного виробництва. Природні умови розвитку суспільства є незамінними, тому мають високу соціальну значимість і економічну оцінку. Але це зовсім не говорить про те, що природні сили природи не зв'язані з працею. Саме завдяки праці вони залучені у виробництво, знаходяться під контролем людини і служать йому. До того ж тільки в результаті праці можна вирішити різні екологоресурсні проблеми сучасного суспільства. Отже, еколого-економічний ефект є результатом розвитку виробництва, тому за своєю природою він виступає як різновид економічного ефекту. Однак він має іншу, відмінну від традиційного економічного результату виробництва соціальну спрямованість.

Таким чином, можна казати про еколого-економічну ефективність як про термінологічний різновид ефективності, що враховує екологічні наслідки виробництва. Її критерієм служить максимізація екологічного ефекту при мінімальних витратах на природокористування.

Екологізація виробництва дозволяє зберегти і поліпшити навколишнє природне середовище. Кінцевим результатом абсолютно екологізованого виробництва, як було відзначено, є продукція “безвідхідного” виробництва, а узагальнюючим показником екологічної оцінки виступає вартісне вираження продукції “безвідхідного” виробництва.

Забруднюючи природу будь-якими відходами виробництва, ми тим самим збільшуємо людські витрати на виробництво, знецінюємо виробництво, погіршуємо умови існування суспільства. Звідси матеріальне

341

виробництво як би суперечить самому собі, оскільки, у кінцевому рахунку, зменшується суспільне благо. Якщо виробниче матеріальне благо зменшує величину існуючого природного блага (чистого повітря, води і т.п.) у таких розмірах, що загальна кількість благ зменшується, то це процес не розширеного, а звуженого виробництва. У такій ситуації працю, витрачену на виробництво продукції, варто розглядати як непродуктивну, а продукцію, випущену з порушенням екологічних норм, як соціальний збиток.

Відтворення природних ресурсів на сучасному етапі розвитку продуктивних сил неможливо без споживання матеріальних благ (будівництво очисних споруд, впровадження безвідхідного виробництва, природоохоронного устаткування, лісовідновлення і підвищення продуктивності лісів тощо). Інакше кажучи, сьогодні відтворення природи - це також процес споживання матеріальних благ. Відносини по відтворенню природних ресурсів є одночасно і відносинами з приводу споживання матеріальних благ, раніше накопичених суспільством. У зв'язку з цим досягнення визначеної величини еколого-економічного ефекту пов'язано з витратами на природокористування. Для сучасного періоду розвитку суспільного виробництва характерна тенденція зростання суспільно необхідних витрат на відтворення природних ресурсів.

До основних витрат природокористування, насамперед, відносяться:

-прямі витрати на охорону природи, очищення повітряного і водного басейнів;

-витрати, пов'язані з необхідністю резервування з метою охорони природи тих її об'єктів, що могли б експлуатуватися і приносити сьогодні реальний економічний ефект;

-додаткові витрати - пов'язані з освоєнням природних ресурсів в погіршуючихся умовах і більш віддалених від центрів безпосереднього споживання;

-підвищення витрат на переробку вторинних і низькоякісних сировинних ресурсів (відходів) з метою економії кондиційної сировини;

-витрати на своєчасне доброякісне розширене відтворення поновлюваних природних ресурсів і витрати на створення чи пошук замінників непоновлюваних ресурсів;

-загальні витрати на фундаментальні і прикладні наукові дослідження та дослідно-конструкторські роботи, пов'язані з охороною, раціональним

342