- •1. Державна мова – мова професійного спілкування.
- •2. Мовне законодавство та мовна політика в Україні
- •3. Комунікативне призначення мови в професійній сфері
- •4. Професійна мовнокомунікативна компетенція
- •5. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
- •6. Мова і культура мовлення в житті професіонального комунікатора
- •7. Комунікативні ознаки культурної мови. Типологія мовних норм.
- •8. Словники у професійному мовленні. Типи словників
- •9. Соціопсихолінгвістичний аспект культури мови
- •11. Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні
- •12. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів
- •13. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів
- •14. Текст як форма реалізації професійної діяльності
- •15. Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування
- •16. Види, типи і форми професійного спілкування
- •18. Гендерні аспекти спілкування
- •19. Поняття ділового спілкування. Види та моделі спілкування
- •20. Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та барєри комунікації
- •21.Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію.
- •23. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •24.Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Техніка і тактика аргументування. Психологічні прийоми впливу на партнера.
- •26. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
- •27. Етикет телефонної розмови
- •28. Нарада, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •29. Збори як форма прийняття рішення. Нарада
- •30. Дискусія. «Мозковий штурм»
- •31. Класифікація документів
- •32. Національний стандарт україни. Склад реквізитів документів
- •33. Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків документів
- •34. Оформлення сторінки
- •35. Документація з кадрово-контрактних питань
- •36. Довідково-інформаційні документи
- •37.Етикет службового листування.
- •38. Наукова комунікація як складова фахової діяльності
- •39. Українська термінологія у професійному спілкуванні
- •40. Історія і сучасні проблеми української термінології
- •41. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціалізована термінологія
- •42. Термінологія обраного фаху
- •43. Кодифікація і стандартизація термінів
- •44. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень
- •45. Оформлювання результатів наукової діяльності.
- •46. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці
- •47. Анотування і реферування наукових текстів
- •48. Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань
- •49. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату
- •50. Стаття як самостійний науковий твір
- •51.Основнівимоги до виконання та оформлюваннякурсової, бакалаврськоїробіт. Рецензія, відгук.
- •52.Науковийетикет.
4. Професійна мовнокомунікативна компетенція
Провідною метою навчання мови на „пороговому” рівні визнають формування комунікативної компетенції, що має кілька складових: лінгвістичну, соціолінгвістичну, соціокультурну, стратегічну, соціальну та дискурсивну.
Лінгвістична компетенція передбачає оволодіння певною сумою формальних знань і відповідних їм навичок, пов'язаних із різними аспектами мови: лексикою, фонетикою, граматикою. При цьому постає питання: які слова, граматичні структури та інтонеми необхідні людині того чи іншого віку, професії тощо для забезпечення нормальної взаємодії мовою, яка вивчається.
Соціолінгвістична компетенція – це здатність здійснювати вибір мовних форм, використовувати і перетворювати їх відповідно до контексту.
Мова відбиває особливості життя людей. Вивчаючи багатоманітність планів вираження, можна багато що зрозуміти і дізнатися про культуру країни мови, що вивчається. А це підводить нас до необхідності формування соціокультурноїкомпетенції. Набуття соціокультурної компетенції не зводиться лише до формування глобальних уявлень про світ. Вона пропонує весь процес навчання мови.
Певні вміння й навички в організації мовлення, вміння вибудовувати його логічно, послідовно й переконливо, ставити завдання й досягати поставленої мети – це вже новий рівень комунікативної компетенції, що у матеріалах Ради Європи названий стратегічним чи дискурсивним.
Багато питань даного рівня комунікативної компетенції прекрасно розроблено в курсі риторики: недарма деякі гуманітарнозорієнтовані школи включають цю дисципліну до обов'язкової програми.
Ключовим поняттям концепції вивчення і мов у європейських країнах є «поріг комунікації», а методичними орієнтирами - правильна вимова і сучасне розмовне мовлення. Вивчення мови, таким чином, виходить за рамки педагогіки і набуває важливого політичного значення. Йдеться про переорієнтацію з оволодіння граматичними структурами на оволодіння живою мовою.
Останньою зі складових комунікативної компетенції, але жодним чином не останньою за значущістю є соціальна компетенція. Вона передбачає готовність і бажання взаємодіяти з іншими, впевненість у собі, а також уміння поставити себе на місце іншого і здатність впоратися із ситуацією, що склалася.
5. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський – автор перших високохудожніх творів українською мовою („Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник”). Він першим використав народорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше „ своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови...”
Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм. Унормованість – основна ознака літературної мови.
Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих реалізацій мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації.
Ці правили оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалективізму і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру.
Сучасна українська літературна мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби життя і діяльності української нації. Використання її в най різноманітних сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль – це різновид української літературної мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У зв’язку з тим, що українська літературна мова має дві форми – писемну и усну, існують стилі писемні, або книжні й усні.
До усних належать стилі:
- розмовний
- ораторський
До писемних належать стилі:
- науковий
- офіційно-діловий