3.Кооперація за часів срср
7 липня 1920 в Харкові представниками Дніпроспілки, Об'єднання української робочої кооперації, Союзу споживчих спілок Півдня Росії та Південного управління Центрсоюзу створено Всеукраїнський союз споживчих кооперативних організацій - ВУКОПСПІЛКА.
Назви змінювалися кілька разів, але вказівка на кооперативну основу залишалась в назві завжди. 22 червня 1935 року Постановою Президії Правління ВУКОПСПІЛКИ прийняло рішення про перейменування спілки в Українську спілку споживчих кооперативних організацій - УКООПСПІЛКА. Через 11 років спілка була знову перейменована - тепер уже відповідно до рішення Центрсоюзу СРСР від 12 серпня 1946 № 768 Українська спілка споживчих кооперативних організацій (УКООПСПІЛКА) отримала назву «Українська республіканська спілка споживчих товариств України». Останній раз союз змінив свою назву після розпаду СРСР. 17 червня 1992 року п'ятими зборами Ради Укоопспілки XV скликання Українську республіканську спілку споживчий товариств був перейменований в Центральну спілку споживчих товариств України. При цьому абревіатура «УКООПСПІЛКА» була збережена.
Після Жовтневої революції 1917 року існування кооперацію в СРСР визначало її взаємодія не з приватним капіталом (як в інших країнах), а з монопольним державним капіталом. Після деградації в економічному секторі, при спробах управління методами політики воєнного комунізму, була створена і затверджена рішенням з'їзду РКП (б) 1921 року система Нової економічної політики (НЕП), в якій важлива роль відводилася кооперативам. Розвивати серйозну виробничу діяльність артілям не давали - держава повністю контролювала розподіл сировини.
В кінці 1920-х комерційна посередницька діяльність кооперації остаточно перетворилася на діяльність по збору сировини від селян і доставці до держпромисловості за заздалегідь встановленими планами і цінами.
У період колективізації сільського господарства в СРСР колгоспи зображувалися як "вершина" розвитку кооперації, до якої еволюціонують всі інші ,"найпростіші", види кооперативів. Стара сільгоспкооперації була ліквідована.
Таким чином, у радянський час залишилася тільки система споживчої кооперації, житлово-будівельна кооперація, артільні народні промисли, а також старательські артілі з видобутку золота.
5 лютого 1987 Радою Міністрів СРСР видав постанову «Про створення кооперативів по виробництву товарів народного споживання». 14 березня 1988 був підписаний Указ Президії Верховної Ради СРСР про прогресивному оподаткуванні кооператорів.
26 травня 1988 був прийнятий Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР», котрий дозволив кооперативам займатися будь-якими не забороненими законом видами діяльності, в тому числі і торгівлею.
Однак, на той час було втрачено всі навички самоорганізації радянських громадян, тому надії на те, що кооперативи швидко ліквідують товарний дефіцит, приведуть до поліпшення якості обслуговування, виявилися невиправданими. Більшість кооперативів зайнялися відвертою спекуляцією, або фінансовими операціями з переведення коштів у готівку.
Висновок
Кооперативним називають суспільний і господарський рух, спрямований на створення й розвиток різних форм (артілей, громад, товариств тощо) і видів (кредитних, споживчих, с.-г.) кооперативів.
Наприкінці 1890-х рр. створювалися хліборобські артілі та с.-г. громади. Тривалий час кооперація на українських землях розвивалася без власних централізованих об'єднань – спілок. Це було пов'язано як із певними заборонами царського уряду, так і з нерозвиненістю кооперативної мережі та браком коштів. Масштабного розвитку кооперація набула після ухвалення царським урядом Зразкового статуту споживчого товариства (1897). Після революції 1905–1907 щороку на українських землях виникало бл. 300 споживчих товариств: 1906 їх налічувалося 572, а 1914 – 3052, 2/3 з них діяло на селі, вони створювали власні кооперативні спілки.
С.-г. кооперація веде свій початок від хліборобських артілей, а також с.-г. громад, що займалися просвітницькою та агрокульт. роботою. У 1914 їх налічувалося 1061.
Створення самодіяльної української кооперативної системи припадає на 1917–19. Саме тоді виник Центральний український кооперативний комітет (ЦУКК, 15–18 вересня 1917). Він займався координацією роботи всієї української кооперації та розробленням законів. В Українській Народній Республіці діяв Центральний український с.-г. кооперативний союз ("Централ", 1918).
Невдовзі після встановлення на укр. землях радянської влади нац. кооп. система, по суті, була ліквідована. Реалізація в СРСР проголошеного ВКП(б) курсу на масову колективізацію сільського господарства досить швидко призвела до руйнації кооперативної системи. Її "реорганізація" в УРСР розпочалася наприкінці 1929. Тоді с.-г. кооперація була ліквідована.
Подальшого розвитку кооп. рух набув уже після проголошення незалежності України. Правові засади для цього створили Типовий статут кредитної спілки від 7 лют. 1994 та Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 лип. 1997.
Список використаних джерел
Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 лип. 1997 р.
Марочко В. І. Землеробські артілі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.
Марочко В.І. Кооперативний рух в Україні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с.
Електронний ресурс – режим доступу: http://coop.at.ua
Електронний ресурс – режим доступу: https://uk.wikipedia.org