ГосекзаменАДНПУ

41

правопорушення і його попередню кваліфікацію як умисного вбивства та вживаються всі передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України заходи для всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження.

Сукупність володіння особою зовнішніх ознак, які вказують на те, що ця особа може перебувати у розшуку або бути безвісно зниклою, означає, що, поперше, ознак має бути кілька, незалежно від того, які саме зовнішні ознаки — схожість обличчя, одягу, наявність особливих прикмет на тілі, тощо; по-друге, ці ознаки мають бути зовнішніми, тобто видимими, очевидними, по-третє, вони мають бути в єдності, по-четверте, вони повинні вказувати, тобто бути інформацією (фактичними даними) про те, що відповідна особа може перебувати у розшуку або бути безвісно зниклою.

У разі наявності підстав, передбачених у описаному випадку, поліцейський має право вимагати пред’явити документи, які посвідчують особу, з метою порівняння відомостей про особу, яка перебуває у розшуку або є безвісно зниклою, з інформацією, відображеною у відповідних документах. Підтвердження статусу особи як такої, що перебуває у розшуку або безвісно зниклої, може бути підставою для застосування інших поліцейських заходів (наприклад, обмеження пересування особи (ст. 37 Закону України «Про Національну поліцію»), поліцейське піклування (ст. 41 Закону України «Про Національну поліцію»), тощо);

2)якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

Закон у межах окремого випадку описує підстави для застосування перевірки документів особи як такі, що мають бути достатніми для того, аби вважати, що певна особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

До переліку «достатніх підстав», що вказують на те, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення, необхідно віднести: 1) наявність інформації, яку надано у встановленому порядку до поліції (поліцейському) у формі звернення (повідомлення); 2) наявність інформації, яка є результатом об’єктивної оцінки поліцейським слідів на особі, речі, транспортному засобі;

3)застання поліцейським особи при вчиненні правопорушення; 4) самостійне виявлення поліцейським ознак правопорушення при законній реалізації інших поліцейських заходів; 5) наявність фактичних даних, отриманих внаслідок реалізації оперативно-розшукових заходів.

Якщо особа вчинила правопорушення, то перевірка документів застосовується з метою встановлення особи для забезпечення належного документування відповідного факту (події), наприклад, складення протоколу про адміністративне правопорушення;

3)якщо особа перебуває на території чи об’єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю.

42

Перевірка документів у осіб, які перебувають на території чи об’єкті зі спеціальним режимом, обумовлена необхідністю забезпечення охорони та пропускного режиму на відповідних об’єктах. Наприклад, згідно з Інструкцією з організації охорони та пропускного режиму на об’єктах Міністерства внутрішніх справ України, затвердженою Наказом МВС України від 15.07.2014 р. № 675, відповідними територіями чи об’єктами зі спеціальним режимом є території, адміністративні приміщення апарату МВС України, склади з бойовими припасами та матеріальними цінностями. Спеціальний поліцейський контроль може здійснюватися під час введення надзвичайного стану відповідно до положень Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 р. № 1550-III; проведення спортивних заходів, тощо;

4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений чи заборонений або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо.

Переліком видів майна, що не може без особливого дозволу перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 17.06.1992 р. № 2471XII, визначено однойменний перелік, до якого віднесені: 1) зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об’єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; 2) вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва; 3) бойові отруйні речовини; 4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря); 5) протиградові установки; 6) державні еталони одиниць фізичних величин; 7) спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації; 8) електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Як наслідок, поліцейський з метою встановлення правомірності зберігання, використання чи перевезення речей, обіг яких обмежений або заборонений, має право вимагати пред’явлення відповідних документів, а саме: дозволу на зберігання і носіння вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї; дозволу на зберігання (носіння) газових пістолетів (револьверів); дозволу на право ввезення (вивезення) чи на право транзиту наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин; рецепту лікаря для відпуску наркотичних засобів та психотропних речовин, тощо.

43

Необхідно також пам’ятати, що неотримання дозволів щодо використання, зберігання чи перевезення зазначених речей є підставою для притягнення відповідної особи до відповідальності — як адміністративної (ст.ст. 190–193, 195, 195-2, 195-4 та ін.), так і кримінальної (ст.ст. 307, 308, 309, 311 КК України та ін.);

5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події.

Під місцем вчинення правопорушення слід розуміти територію, яка пов’язана з розвитком правопорушення або містить сліди вчинення того чи іншого правопорушення. Застосування перевірки документів, що посвідчують особу, на місці вчинення правопорушення сприяє виявленню особи-порушника, а також свідків вчинення відповідного правопорушення.

Згідно з п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 р., дорожньо-транспортною пригодою (ДТП) є подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки. Перевірка документів особи на місці ДТП сприяє встановленню учасників та свідків (очевидців) відповідної події.

Надзвичайна подія — це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат;

6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об’єктом вчинення правопорушення.

У даному випадку застосування описуваного поліцейського заходу до підстав його застосування віднесено наявність зовнішніх ознак особи чи транспортного засобу, а також дії особи, які дають підстави вважати, що особа або транспортний засіб можуть мати відношення до певного правопорушення.

Як уявляється, зовнішніми ознаками особи, які свідчать про її причетність до вчинення правопорушення, можуть бути сліди на тілі чи одязі (поранення, бруд, плями червоного кольору, одяг може мати механічні пошкодження, тощо). Діями особи, які вказують на її причетність до вчинення правопорушення, можуть бути: схвильованість особи; намагання особи уникнути зустрічі з поліцейськими (втеча від поліцейських); викидування особою будь-яких предметів, речовин, тощо.

Об’єктом правопорушення транспортний засіб може бути у випадку незаконного ним заволодіння (ст. 289 Кримінального кодексу України), а може виступати і засобом для перевезення викрадених речей (ст. 185 Кримінального

44

кодексу України), наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307 КК України). Знаряддям вчинення правопорушення транспортний засіб може виступати у разі його використання з метою вбивства людини (ст. 115 КК України), знищення чи пошкодження чужого майна (ст. 194 КК України), тощо.

Зовнішніми ознаками, які вказують на причетність транспортного засобу до вчинення правопорушення у якості знаряддя чи об’єкта правопорушення, можуть бути: механічні пошкодження транспортного засобу; наявність у салоні або багажнику транспортного засобу речей, предметів, сумішей або слідів, які вони можуть залишити, якщо їх обіг заборонено або обмежено; сліди пошкоджень, сліди червоного кольору у салоні та багажнику транспортного засобу та ін.

Відмова особи надати поліцейському на його вимогу документи тягне за собою відповідальність за ст. 185 КУпАП, а саме за злісну непокору законній вимозі або розпорядженню поліцейського. Разом з тим, відсутність документів, що посвідчують особу, не передбачає відповідальності для особи. Натомість, згідно із ст. 260 КУпАП у контексті забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі з метою встановлення особи, допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів та інші заходи, що складають ті чи інші форми прояву поліцейських заходів (поверхнева перевірка, обмеження пересування особи або фактичного володіння річчю).

20. Опитування особи як превентивний поліцейський захід.

Опитування особи може бути здійснено поліцейським тільки за наявності для того законних підстав. В статті 33 Закону України «Про Національну поліцію» вказується на відповідні підстави як такі, що мають бути достатніми для того, аби вважати, що певна особа володіє інформацією, необхідною для виконання поліцейських повноважень.

У законі не вказується, яка саме сукупність підстав може бути визнана достатньою для опитування особи. Передусім законодавець у конструкції частини 1 статті 33 закону вживає словосполучення в множині — «…існує достатньо підстав вважати…», а значить, мова повинна йти не про одиничні підстави (повідомлення, відомості, докази), а про їх сукупність.

Також визначення достатності підстав для опитування особи пов’язане з їх оцінкою з точки зору достатності та залежить від внутрішнього переконання поліцейського. Отже, достатньою уявляється певна сукупність підстав, яка при її оцінці приводить поліцейського до єдиного висновку — про необхідність опитування особи, під час якого буде досягнута його мета як складова

45

реалізації поліцейських повноважень. Звичайно, не можна вимагати від поліцейського отримання таких підстав для проведення опитування особи, які з достовірністю будуть установлювати можливість досягнення її мети, достатнім є високий ступінь достовірності.

Опитування може бути проведене у будь-якому місці. Разом з тим, поліцейський може запросити особу до поліцейського приміщення. Запрошення особи до поліцейського приміщення з метою опитування не кореспондується з обов’язком особи прослідувати такому запрошенню. Отже, особа може перебувати у приміщенні органу поліції виключно добровільно, тобто вона не може вважатися такою, що доставлена як порушник (ст. 259 КУпАП), піддана адміністративному затриманню (ст.ст. 261–263 КУпАП), а тим більше — затриманою у розумінні Кримінального процесуального кодексу України (ст.ст. 207–211).

Законом не визначено форму надання та закріплення особою інформації в процесі застосування даного поліцейського заходу. Як уявляється, відповідна інформація може бути подана як в усній, так і письмовій формі. Усна форма отримання інформації може бути більш ефективною для забезпечення виконання низки повноважень поліції, наприклад, для можливості максимально оперативного реагування на правопорушення, у тому числі забезпечення переслідування правопорушника по «гарячих слідах».

Разом з тим, більш поширеною формою надання та фіксування повідомлюваної під час опитування особою інформації є письмова форма, яка може знайти своє вираження у складенні пояснення чи рапорту.

Опитування особи як поліцейський захід необхідно відрізняти від допиту як слідчої дії. Найважливіша відмінність між зазначеними категоріями полягає в цілях проведення. Допит — це слідча дія, спрямована на отримання (збирання доказів) або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Допит проводиться слідчим або прокурором під час досудового розслідування та оформлюється виключно протоколом допиту. Щоб допитати особу, їй потрібно надати певний статус (підозрюваний, свідок і т.д.), а опитати особу можна і без такої дії. Більше того, потерпілий підлягає кримінальній відповідальності за завідомо неправдиве показання (стаття 384 Кримінального кодексу України), а свідок — також за відмову від давання показань (стаття 385 Кримінального кодексу України). В той час як надання особою інформації під час опитування є добровільним.

Допит визнається доказом, водночас, опитування не є доказом у суді, а провести його може широке коло осіб, оформивши відповідну дію документом на великий рахунок за власним розсудом.

Статтею 63 Конституції України передбачено, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Крім того,

46

законом закріплена пряма заборона щодо розголошення таємниці сповіді, лікарської таємниці, професійної таємниці захисника, таємниці нарадчої кімнати, тощо. В свою чергу, нормами чинного законодавства передбачена виключно добровільна форма надання особою інформації незалежно від того, стосується остання її особисто, членів її сім’ї чи близьких родичів або не має жодного відношення до них. Відповідно, особа може відмовитися від надання інформації поліцейському на власний розсуд. При цьому, останнім не може бути вжито жодних примусових заходів з метою забезпечення реалізації описуваного поліцейського заходу.

Для проведення опитування неповнолітніх установлюються певні особливості, а саме: таке опитування може бути проведене лише за участю батьків (одного з них), іншого законного представника або педагога. Для застосування відповідних особливостей необхідно враховувати лише вік особи, яка опитується. Згідно із ст. 6 Сімейного кодексу України, неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Як законні представники, до участі в допиті можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності — опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній.

Батьки та інші законні представники, як правило, мають авторитет і довіру неповнолітнього, можуть сприяти встановленню контакту з дитиною, отриманню правдивих показань, а також захисту його прав і законних інтересів. Разом із тим, якщо є підстави вважати, що батьки або інші законні представники зацікавлені у наданні неповнолітнім неправдивої інформації, справляють на нього негативний вплив чи їх інтереси суперечать інтересам особи, яку вони представляють, поліцейським такий законний представник може бути змінений іншим.

Закон чітко не регламентує права й обов’язки педагога. Уявляється, що він виступає у даному випадку як спеціаліст. Педагог повинен займатися вихованням і навчанням неповнолітніх такого ж віку, що і дитина, яка підлягає опитуванню. Завдання педагога — допомогти поліцейському встановити психологічний контакт, виробити правильну тактику проведення опитування, сформулювати запитання з урахуванням дитячої психіки або індивідуальних особливостей психіки неповнолітнього.

Перед проведенням опитування поліцейський зобов’язаний роз’яснити особі підстави застосування коментованого поліцейського заходу, а також мету застосування поліцейського заходу — «виконання поліцейських повноважень». Крім того, передбачено виключення із зазначено правила, яке полягає утому, що поліцейський може не повідомляти про підстави та мету застосування поліцейського заходу, якщо це перешкодить виконанню поліцією повноважень.

47

Наприклад, поліцейський може провести опитування осіб на певній місцевості з метою забезпечення належної реалізації такого повноваження як «здійснення супроводження транспортних засобів». При цьому, поліцейський має право не повідомляти дійсної мети застосування відповідного заходу, адже це може негативно позначитися на реалізації поліцейського повноваження через витік відповідної інформації.

Крім того, поліцейський зобов’язаний повідомити та роз’яснити зміст статті 63 Конституції України, частини 2 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до яких особа може за будь-яких обставин відмовитися надавати поліцейському будь-яку інформацію, тощо.

21. Поверхнева перевірка як превентивний поліцейський захід.

Поверхнева перевірка як превентивний поліцейський захід включає три форми вираження: 1) здійснення візуального огляду особи, 2) проведення по поверхні вбрання особи рукою, спеціальним приладом або засобом; 3) візуальний огляд речі або транспортного засобу.

Під візуальним оглядом особи, транспортного засобу або речі необхідно розуміти такий їх спосіб перевірки, який здійснюється за допомогою органів зору, з метою аналізу та оцінки ризиків щодо можливої виявлення ознак їх причетності до вчинення правопорушення та/або отримання інформації, необхідної для виконання поліцейських повноважень (безконтактна поверхнева перевірка).

Поверхнева перевірка, що пов’язана з проведенням рукою по поверхні вбрання особи, є контактною, а значить, має проводитися поліцейським однієї статі з оглядуваною особою. У невідкладних випадках поверхневу перевірку особи може здійснити будь-який поліцейський лише з використанням спеціального приладу або засобу. Очевидно, що перелік відповідних приладів або засобів має бути визначений Міністерством внутрішніх справ. При цьому, відповідні технічні засоби повинні мати свідоцтво про реєстрацію та свідоцтво про його повірку.

Для здійснення поверхневої перевірки поліцейський може зупиняти осіб. При цьому, підставами для зупинення особи та, відповідно, її поверхневої перевірки є достатність вважати, що особа має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров’ю такої особи або інших осіб.

Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших

48

держав на території України, затверджений постановою Верховної Ради України від 17.06.1992 р. № 2471.

Підставами, які у своїй сукупності складають основу для прийняття рішення про необхідність зупинення та поверхневої перевірки особи, необхідно назвати: 1) наявність інформації, яку надано у встановленому порядку до поліції (поліцейському) у формі звернення (повідомлення); 2) наявність інформації, яка є результатом об’єктивної оцінки поліцейським слідів на особі, речі, транспортному засобі; 3) застання поліцейським особи при вчиненні правопорушення; 4) самостійне виявлення поліцейським ознак правопорушення при законній реалізації інших поліцейських заходів; 5) наявність фактичних даних, отриманих внаслідок реалізації оперативнорозшукових заходів.

Отже, зупинення особи є складовою поверхневої перевірки, адже остання, крім візуального огляду, навряд чи можлива без зупинення особи. Особа, зупинена для проведення поверхневої перевірки, не може вважатися такою, що піддана адміністративному затриманню чи є затриманою у розумінні Кримінального процесуального кодексу України, адже поверхнева перевірка не може тривати більше, ніж декілька хвилин. При цьому, у разі виявлення слідів вчинення правопорушення, залежно від його виду, особа може бути піддана адміністративному затриманню (ст.ст. 261–263 КУпАП) або затриманою згідно із ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України.

Як уявляється, перш ніж приступити до поверхневої перевірки, особі пропонується добровільно пред’явити наявні у неї при собі речі та документи, їх вміст, а також вміст транспортного засобу. В свою чергу, поліцейський має право вимагати відкрити кришку багажника та/або двері салону транспортного засобу.

При проведенні поверхневої перевірки необхідно забезпечити безпеку особи, збереження її здоров’я, дотримання честі та гідності. Ні в якому разі не можна розголошувати відомості, що стали відомі поліцейському при проведенні поверхневої перевірки.

Поверхнева перевірка речі або транспортного засобу полягає лише у візуальному оглядові речі та/або транспортного засобу або візуальному оглядові салону та багажника транспортного засобу.

Чинним законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для проведення поверхневої перевірки речі або транспортного засобу, а саме:

1)якщо існує достатньо підстав вважати, що в транспортному засобі знаходиться правопорушник або особа, свобода якої обмежується в незаконний спосіб;

2)якщо існує достатньо підстав вважати, що в транспортному засобі знаходиться річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров’ю такої особи або інших осіб;

49

3)якщо існує достатньо підстав вважати, що річ або транспортний засіб

єзнаряддям вчинення правопорушення та/або знаходиться в тому місці, де може бути скоєно кримінальне правопорушення, для запобігання якого необхідно провести поверхневу перевірку.

Невиконання особою вимог поліцейського тягне за собою відповідальність за ст. 185 КУпАП, а саме за злісну непокору законній вимозі або розпорядженню поліцейського.

При виявленні в ході поверхневої перевірки будь-яких слідів правопорушення поліцейський забезпечує їх схоронність та огляд відповідно до вимог статті 237 Кримінального процесуального кодексу України.

Так, відповідно до статті 237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами КПК України, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Для участі в огляді можуть бути запрошені потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів.

Особи, у присутності яких здійснюється огляд, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу огляду.

При проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов’язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування.

Слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звукочи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і

вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального

50

провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

22. Зупинення транспортного засобу як превентивний поліцейський захід.

Діяльність учасників дорожнього руху спрямована на реалізацію насущної суспільної потреби в просторовому переміщенні людей, предметів, засобів і продуктів їх праці в межах свободи пересування, в тому числі за допомогою транспортного засобу. При цьому, як уявляється, основним критерієм, що визначає якість задоволення вказаної вище потреби, є витрати часу. Натомість, будь-яка зупинка пов’язана з певною втратою часу, тобто обмеженням свободи водіїв щодо реалізації їхнього права на вільне пересування у визначений проміжок часу, що, в свою чергу, зумовлює закріплення вичерпного переліку підстав зупинки транспортного засобу.

Отже, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:

1)якщо водій порушив Правила дорожнього руху;

2)якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;

3)якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об’єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

4)якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;

5)якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;

6)якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху чи поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

7)якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8)якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;