Негативні сторони

1. Зовнішнє незалежне тестування, яке вимагає разом із випускними та вступними іспитами дуже багато часу на підготовку.

2. Недостатнє визнання у суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність.

3. Плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра.

4. Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом через самопідготовку студентів.

Негативом Болонського процесу може стати те, що багато студентів будуть виїжджати за кордон, їхня кількість становить близько 1/5 від тих, хто бажає навчатися за кордоном. Проте знову ж таки, це зумовлює розвиток освітніх закладів, запровадження інноваційних методик, підвищення якості освіти та менеджменту з метою приваблення абітурієнтів та навчання.

Оскільки Україна стала учасницею Болонського процесу у травні 2005 року, напрацьованого значного досвіду впровадження реформ вищої освіти відповідно до міжнародних принципів немає. Ті ж реформи, які здійснюються у нашій державі “в ім'я Болонського процесу”, насправді не передбачені жодним міжнародним договором у рамках цього процесу. Наприклад, у більшості ВНЗ гуманітарного та медичного спрямування відбувається “відторгнення” тестування як засобу контролю знань студента. Водночас у технічних ВНЗ тестування застосовувалося ще за часів навчання наших батьків і є досить зручним для оцінювання. Проте найцікавіше те, що жоден документ Болонського процесу не містить такої вимоги як запровадження тестувань. У Болонських документах визначені основні принципи Європейського простору вищої освіти (мобільність студентів, привабливість європейської освіти, якість освіти, поєднання дослідження та навчання, кредитно-модульна система), проте засоби впровадження визначаються державами-учасницями самостійно.

Отож негативне ставлення студентів до Болонського процесу є насамперед результатом алогічної, непослідовної державної політики його впровадження, а також неврахування думки студентів, які зокрема, у Болонських документах проголошуються “конструктивними, повноправними і компетентними” партнерами.

Проте не зважаючи на існування таких негативних рис процесу, студенти змогли побачити і виділити такі позитивні тенденції:

1. Окрім обов’язкових предметів, можна вивчати й ті, що не належать до спеціалізації, на якій ви навчаєтеся. Прикладом може слугувати Національний університет «Києво-Могилянська академія», студенти якої кожного року формують свій індивідуальний план, обираючи ті дисципліни, які їх цікавлять.

2. Можливість одержати навчання за кордоном та міжнародний диплом, що додається до основного з 2005 року і в нашій державі.

3. Болонський процес полегшить мобільність студентів, адже їхні освітні ступені і кваліфікації будуть визнаватися в усіх країнах Європи. Навчання за кордоном – це можливість вдосконалити мову й отримати досвід.

Однак можемо констатувати, що деякі ці задекларовані положення так і виконуються. Не всі ВНЗ України, які працюють за Болонською системою, дозволяють студентам самостійно формувати індивідуальний план навчання. Продовжити навчання та отримати роботу за кордоном після українських ВУЗів – поодинокі випадки. Не визнання працедавцем освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр».

Підсумовуючи вище зазначені думки, хочеться наголосити, що Болонський процес — це не уніфікація систем освіти різних держав, а їхнє зближення для взаємовдосконалення, адже сучасний світ вимагає мобільної людини. Болонський процес — це шлях до Європи. Тож якщо хочете кататися європейськими дорогами, майте терпіння отримати «болонські» права!