2. Системний підхід до аналізу професійної діяльності психолога у галузі спорту

При системному підході як методологічній орієнтації на пізнання складних об'єктів і управління ними важливо зна­ти закони формування та функціонування системи. Будь-яка система складається з елементів. Елементи можуть об'єднува­тися в блоки, блоки — в підсистеми, з підсистем формується система. Але при цьому кожний елемент, зберігаючи свою специфіку, взаємопов'язаний та взаємодіє з іншими елемента­ми. Така взаємодія утворює не тільки структуру системи, а й її цілісність, сутність якої розкрито в роботах Л.В.Конторовича та В.Є.Плиско.

При системному підході до професійної діяльності психолога у спорті важливо мати на увазі, що будь-яка система знаходиться в оточуючій її системі, і тому є частиною або підсистемою іншої, більш поширеної системи. Підсистеми та елементи можуть бути показані у вигляді систем нижчого порядку. Таким чином, утво­рюється складна система з багатьма рівнями, так звані ієрархічні системи. Системи різного рівня знаходяться у відношеннях суб­ординації, однакового рівня — у відношеннях координації, тобто взаємодоповнення і відносної автономності. Такий взаємозв'язок забезпечує цілісність системи, до якої входять системи нижчого рівня як елементи. Система залишається цілісною, доки зв'язки між елементами сильніші за зв'язки цих елементів з оточуючою системою, з системою вищого рівня. У разі послаблення внутрі­шніх зв'язків, як зазначає Ю.А.Шрейдер, об'єкт роздрібню­ється на окремі частини та перестає існувати як система

Професійна діяльність психолога у спорті, таким чином, по­винна розглядатись як інтегративна більшість, об'єкт, що володіє якостями, які не властиві компонентам, що входять до нього. Су­ма останніх не виражає її властивостей, механізмів функціону­вання і розвитку як цілісної системи.

Згідно із принципом ієрархічності кожна система — це підси­стема іншої, більш широкої системи, а її компоненти можуть до­сліджуватись як самостійні системи. Вказаний принцип підкрес­лює багаторівневу організацію системи професійної діяльності. Слід підкреслити, що системний розгляд об'єкта, по-перше, пе­редбачає декомпозицію цілісного об'єкта на елементи, уявлення його у вигляді множинності, на що вказують Л.В.Конторович та В.Є.Плиско, і, по-друге, припускає принципово різні члену­вання (можливо, навіть безліч членувань), як вказує Ю.О.Шрей-дер. При цьому, звичайно, винятково важливого значення набуває спосіб членування об'єкта, оскільки при різних способах будуть отримані різні множинності елементів. Як підкреслюють М.В.Блауберг та Е.Г.Юдін, говорити про елемент можна ли­ше стосовно досить фіксованого з цих способів; інше членування даної системи може бути пов'язане (а найчастіше так і буває) з виділенням іншого утворення як первинного елемента. Це поло­ження є дуже важливим для вивчення структури будь-якої систе­ми, зокрема системи професійної діяльності.

Отже, психологічний аналіз діяльності, зокрема професійної, дозволяє класифікувати її з позиції структурних елементів, хара­ктеру функцій, які виконуються, і якісних особливостей отрима­них результатів. Слід зазначити, що у структурі професійної дія­льності психолога виділяють: мотиви, які спонукають його до діяльності; цілі цієї діяльності і операції, результати яких прогно­зуються та за допомогою яких діяльність здійснюється.

Зазначимо, що використання категорії діяльності — риса, яка відрізняє вітчизняну психологію. Іншими словами, для вітчизня­ної психології властиві два моменти: перший — положення про єдність психіки та діяльності, яке протиставляє вітчизняну пси­хологію як різним варіантам психології свідомості, які вивчають психіку поза поведінкою (інтроспективна психологія, гештальтпсихологія), так і різним природничим течіям поведінкової психо­логії, яка досліджує поведінку поза психікою (біхевіоризм, необіхевіоризм). Другий — введення принципів розвитку та істориз­му, відтворення яких у конкретних дослідженнях обов'язково передбачає звернення до діяльності як рушійної сили розвитку відображення психічного.

Як свідчить О.М.Леонтьєв, діяльність — це форма акти­вності. Активність спонукається потребою, тобто станом потреби у певних умовах нормального функціонування індивіда. Потреба не відчувається саме як потреба — вона настає як переживання дискомфорту, незадоволеності, напруги та проявляється у пошу­ковій активності. Під час пошуків відбувається зустріч потреби з її предметом — фіксація на предметі, який може її задовольнити. З моменту зустрічі активність стає спрямованою, потреба опредмечується — як потреба у чомусь конкретному, а не взагалі, —- і стає мотивом, який може усвідомлюватися суб'єктом. Саме тепер ми можемо говорити про діяльність.

У словнику психолога-практика зазначено, що діяль­ність — це сукупність дій, які обумовлюються мотивом. Одиниця аналізу професійної діяльності спортивного психолога залежить від взаємодії чотирьох компонентів: знань (когнітивний компо­нент), індивідуально-психологічних особливостей (особистісний компонент), вмінь (операційний компонент) та мотивації (моти­ваційний компонент). Зазначені компоненти буде розглянуто далі.

Отже, ми спираємося на діяльний підхід як систему методоло­гічних та теоретичних принципів вивчення психічних феноменів, відповідно до яких основним предметом дослідження є діяль­ність, яка опосередкує усі психічні процеси. Зазначений підхід почав формуватися у вітчизняній психології у 20-ті рр. XX ст. У 80-ті рр. XX ст. було запропоновано два тлумачення діяльного підходу у психології, що висунули С.Л.Рубінштейн (московська психологічна школа), який сформулював принцип єдності свідо­мості та діяльності, та О.М.Леонтьєв, який спільно з іншими представниками Харківської діяльної психологічної школи роз­робив проблему єдності побудови зовнішньої та внутрішньої діяльності.

Отже, діяльний підхід у психологічній науці можна розгляда­ти з двох боків: по-перше, як принцип дослідження психіки, в ос­нову якого покладено категорію предметної діяльності, яку роз­робляли М.Я.Басов, Гегель, О.М.Леонтьєв, К.Маркс, С.Л.Рубінш­тейн, Фіхте та їх послідовники. По-друге, у якості теорії, відповідно до якої психологія розглядається як наука про виникнення, функціонування та структуру психічного відображення у проце­сах діяльності індивідів. При цьому вихідним моментом дослі­дження психіки виступає аналіз перетворень психічного відо­браження у процесі діяльності, яка досліджується у філогене­тичному, історичному, онтогенетичному та функціональному розвитку у роботах О.М.Леонтьева.

Основними принципами діяльного підходу, які розкриті в ро­боті Е.Г.Юдіна, є: принципи розвитку та історизму; прин­цип предметності; принцип активності, який включає над ситуативну активність як специфічну особливість психіки людини; принцип інтеріоризації — екстеріоризації як механізмів засвоєн­ня суспільно-історичного досвіду; принцип єдності будови зов­нішньої та внутрішньої діяльності; принцип системного аналізу психіки; принцип залежності психічного відображення від місця об'єкта, який відображується у структурі.

У контексті діяльного підходу виділено критерії виникнення психіки та стадії розвитку психіки у філогенезі, розроблені по­ложення про ведучу діяльність як основу та рушійну силу розви­тку психіки в онтогенезі, про уподібнення як механізм форму­вання образу, про структуру діяльності (діяльність, дія, операція, психофізіологічні функціональні системи), про значення та осо­бистісний зміст як про ті елементи, які утворюють свідомість, про ієрархію мотивів та особистісних змістів як одиниці будови особистості. Діяльний підхід виступає як конкретна наукова ме­тодологія для спеціальних галузей психології, зокрема для педа­гогічної, інженерної, вікової та інших.

Діяльний підхід у психології був також предметом наукових до­сліджень Л.С.Виготського. З позиції гіпотези діяльної детермі­нації психіки практична діяльність та психічні функції людини роз­глядаються як ті, що знаходяться у філогенетичній послідовності. І Я-гіпотеза передбачає у Л.С.Виготського принципову схожість у структурі професійної діяльності психічних процесів. При цьому в аналізі діяльної детермінації психіки та самої практичної діяльності він спирається на положення марксизму. Відповідно до цього він виділяє у якості центрального (у структурному та генетичному від­ношенні) моменту професійної діяльності наявність у ній опосередкованості знаряддям та передбачає можливість аналога цьому у структурі та генезисі психічних функцій. Він свідомо шукає психологічні знаряддя та надає їм центрального значення.

Світ культури, яка у теорії Л.С.Виготського представлена зна­ковими системами, органічно входить до світу діяльності тільки в тому випадку, коли сама діяльність підлягає певному тлумачен­ню. У цьому випадку діяльність повинна виступати як предмет­но-практична родова діяльність людства, яка історично розвива­ється та детермінує саму культуру. Спроба Л.С.Виготського будувати психологічну теорію, апелюючи до категорії родової (і у цьому сенсі надіндивідуальної) діяльності, була достатньо ори­гінальною і навіть парадоксальною для того часу. Послідовники Л.С.Виготського проводили «психологізацію» методологічного діяльного підходу шляхом звернення до суттєво нової ідеї інди­відуальної діяльності, яка має забарвлення позаіндивідуальної ді­яльності. Ця ідея склала основу циклу робіт О.М.Леонтьєва та його співпрацівників з 1930-х по 1970-ті рр. XX ст. На цьому шляху ними було отримано суттєві результати (наприклад, виді­лення структури діяльності, опис специфічних дій, відповідних конкретним психічним процесам та ін.). Іншими словами, серед основних ідей Л.С.Виготського можна зазначити розуміння предметно-практичної діяльності як реальності, яка детермінує психіку.

Отже, можна дійти висновку, що психологічними умовами формування професійної діяльності психолога у спорті виступає комплекс знань, умінь, здібностей, навичок та індивідуальних особливостей психолога, які забезпечують ефективність здійс­нення ним професійних обов'язків.

Вивчення виконання усвідомлених психологом професійних цілеспрямованих дій здійснюється нами шляхом розгляду харак­теру взаємозв'язку між професійними завданнями та уявленням фахівця про процес та результат вирішення, на що вказує Є.М.Іванова: «інтенціональний аспект дії», «те, що має бути досягнуто». Вивчення ж «операційного аспекту дії», як підкрес­люють Є.М.Іванова та Є.Л.Клімов, виявляє засоби досягнен­ня мети — операції, виконання яких обумовлене, з одного боку, знаряддям праці («знарядні дії»), а з іншого боку, тими «внутрі­шніми» засобами (образно-концептуальною моделлю, знаннями, прийомами, навичками), якими усвідомлено та цілеспрямовано володіє психолог, на що вказують С.Я. Карпіловська, О.О.Макаренко, І.М.Решетель та О.П.Сейтешев.

Дослідження функціональної структури професійної діяльнос­ті працівників на макрорівні показало, що взаємовідносини, які укладаються між діями та операціями, дійсно розкривають, але лише деякою мірою те, як уявляє собі психолог процес та резуль­тат виконання дії — у цілому чи «мозаїчно»; чи виступає для психолога виконувана ним діяльність як одно чи багатоцільова, і як він планує її здійснення. Так, якщо психолог, на що вка­зує О.О.Боталов, ще не досяг необхідного професійного рів­ня, то можлива деяка невідповідність між запланованими засоба­ми вирішення професійних завдань та їх виконанням, оскільки у психолога ще не сформовано уявлення про кінцевий результат у цілому.

Метод мікроструктурного аналізу професійної діяльності С.Н.Левієва дозволяє проникнути в дію шляхом виділення у ній когнітивних (стадії програми та контролю) та виконавчих (стадія реалізації) мікрокомпонентів. Зазначені мікрокомпоненти розкривають, як психолог у спорті планує та будує процес вико­нання професійних дій та операцій.

Підходячи до аналізу професійної діяльності психолога у спорті, слід коротко визначити поняття «професія». Є.М.Іванова у ході своїх досліджень вказує на те, що єдиного визначення поняття «професія» не існує, воно є багатозначним. Так, Є.Л.Клімов за­значає, що «професія — це спільність всіх людей, які займаються даним видом праці». В.С.Згурський підкреслює, що професія — це тривало існуючий комплекс обов'язків у сфері праці та «про­фесія — це об'єктивна і регламентована організацією діяльність особистості». Таким чином, можна дійти висновку про те, як зазна­чає В.Д.Шадріков, що професійна діяльність — це складний багатозначний об'єкт, який являє собою систему. Інтегруючим ком­понентом даної системи, який забезпечує її сутність, є психолог, який здійснює взаємодію всіх компонентів системи, з урахуванням різноманіття ознак, що відображають її специфіку.

Аналізуючи стан дослідження проблеми професійної діяльності психолога у спорті, слід зазначити, що ця проблема розглядалася як полі аспектна на різних рівнях її існування. А саме, науково-дослідницька діяльність О.П.Богомолова присвячена аналізу психологічної підготовки гімнастів; В.М.Блудов, В.А.Плахтієнко, Гончаров В.Д. приділяли увагу проблемі особистості у 11 юрті; а М.Ванек та І.Мацак визначили класифікацію і зміст психо­логічної підготовки спортсменів; В.Воронова вивчала різні аспекти супроводження спортивної діяльності психологом у футболі ; Б.А.Вяткін та В.П.Некрасов присвятили свої дослідження обґрунтуванню засобів впливу психолога на спортсменів V залежності від типу темпераменту і характеру останніх; у полі зо­ру дослідження Г.М.Гагаєвої опинилася практична діяльність пси­холога у специфічних умовах футбольної команди. Як будь-який вид діяльності, професійна діяльність спортивного психолога являє собою складне полі аспектне утворення, основним об'єктом якого є спортсмен, на що у своїх працях вказують Л.Я.Гомельський (управління психологом командою в баскетболі), А.Ц.Пуні (проблема особистості у психології спорту), А.Ф.Крефф та М.Ф.Кашо (проблеми жінки у спорті), Н.О.Государьов (питання становлення особистості чемпіона), А.В.Родіонов (особливості прогнозування спортсменом рішень). КЛ.Жаров до­сліджував вольову підготовку спортсменів як напрямок діяльності психолога; дослідження Є.П.Ільїна, ВЛ.Марищука, В.К.Параносича та Л.М.Лазаревича були спрямовані на роз­криття особливостей психодіагностики психологом спортивної ко­манди; О.П.Козін досліджував такий вид практичної діяльності психолога у спорті, як психогігієна спортивної діяльності; Ю.О.Коломєйцев приділив увагу вивченню ролі психолога у встановленні та розвитку взаємин у спортивній команді; дещо схо­жий бік проблеми розглядав Ю.А.Ханін (психологічні особли­вості спілкування у спорті); С.В.Малиновський описав у своїх робо­тах такий аспект діяльності спортивного психолога, як моделю­вання тактичного мислення спортсмена; а М.Мідлер та Д.Тишлер вивчали психологічну підготовку фехтувальника; Найдиффер М.Роберт розкрив сутнісний зміст роботи пси­холога із тими, хто займається спортом; В.О.Плахтієнко та Ю.М.Блудов розглядали питання формування та підтримання психологом надійності у спортсменів; Н.О.Худадов зосереджував увагу на теоретичному обґрунтуванні психологічної підготовки бо­ксерів як виду діяльності психолога; використання психоло­гом психотехнічних ігор у спорті описали Н.В. Цзен та Ю.В. Пахомов.

Виходячи з викладеного, можна дійти висновку, що професій­на діяльність психолога у спорті є предметом багатьох наукових досліджень і як поліаспектне явище вона має давню історію ви­вчення, а розгляд деяких напрямів практичної діяльності спорти­вного психолога у науково-психологічній літературі відбувався без зазначення принципової ролі психолога, і також як тих, що можуть здійснюватися тренерами або більш досвідченими спорт­сменами.