Лекція 2

ТЕМА 2. ОСНОВНІ УЯВЛЕННЯ ПРО КОНСУЛЬТУВАННЯ

1. Принципи консультативної допомоги.

2. Аспекти професійної діяльності консультанта.

3. Напрями соціально-педагогічного консультування.

4. Форми консультативної допомоги.

1. Принципи консультативної допомоги.

Можна виділити ряд основних принципів консультативної допомоги:

• Доброзичливе й неоцінне ставлення до клієнта. За цим формулюванням криється цілий комплекс принципів професійної поведінки, спрямованих на те, щоб під час прийому клієнт почував себе спокійно й комфортно. Доброзичливе ставлення передбачає не просто відповідність загальноприйнятим нормам поведінки, а й уміння уважно слухати, надавати необхідну підтримку, не засуджувати, а намагатися зрозуміти й допомогти кожно­му, хто звертається за допомогою.

• Орієнтація на норми й цінності клієнта. Цей принцип передбачає, що консультант у процесі своєї діяльності пови­нен орієнтуватися не на соціально прийняті норми й пра­вила, а на ті життєві принципи й ідеали, носієм яких є клієнт. Ефективний вплив можливий лише тоді, коли консультант спирається на систему цінностей самого клієнта. Критичне ж ставлення консультанта може призвести до того, що, прийшовши на прийом, людина замкнеться, не зможе бути щирою й відкритою, а, отже, і можливості кон­сультативного впливу виявляться практично не реалізова­ними. Приймаючи ж цінності клієнта, поважаючи їх і віддаючи їм належне, консультант зможе впливати на них у тому випадку, якщо вони є перешкодою на шляху до нор­мального функціонування людини.

• Заборона давати поради. Клієнтам не можна давати по­ради. Підстави для цього різні й досить суттєві. Насамперед, яким би не був життєвий і професійний досвід психолога, дати гарантовану пораду іншій людині неможливо: життя кожного унікальне й непередбачуване. До того ж, радячи, консультант повністю бере на себе відповідальність за те, що відбувається, а це не сприяє розвиткові особистості клієнта, формуванню адекватного ставлення до дійсності. При цьому будь-які невдачі в ре­алізації поради, звичайно, приписуються консультантові, який дав пораду, що, природно, заважає клієнту усвідомити свою роль у подіях, що відбуваються з ним.

- Анонімність. Найважливішою умовою консультування є його анонімність. Це значить, що будь-яку інформацію, яку клієнт повідомив консультанту, не можна передавати без його згоди ні в які суспільні або державні організації, приватним особам, у тому числі ро­дичам або друзям. Із цього правила існують винятки (про які клієнта завжди попереджують заздалегідь), спеціаль­но оговорені в законодавстах багатьох країн. У нашій країні таким винятком, можна вважати ситу­ацію, коли консультант дізнається під час прийому про щось таке, що є серйозною загрозою для життя інших лю­дей. Але, певна річ, навіть у цій ситуації його дії повинні бути максимально обережними й відповідати інтересам клієнта.

- Розмежування особистих і професійних стосунків. Існує чимало дуже досвідчених і професійних консультан­тів, які потрапляли в пастку, переходячи з клієнтами на дружні стосунки або намагаючись надавати професійну до­помогу своїм друзям і найближчим родичам. Цей шлях приховує у собі чимало небезпек. І не лише тому, що будь- які рекомендації й відвертість з близькими легко знеціню­ються, а й з багатьох інших причин.

• Залучення клієнта до процесу консультування. Для то­го, щоб процес консультування був ефективним, клієнт під час прийому повинен почувати себе максимально залуче­ним до бесіди, яскраво й емоційно переживати все, що обго­ворюється з консультантом. Щоб забезпечити таке залучен­ня, консультант повинен стежити за тим, щоб розвиток бесіди мав для клієнта логічний, зрозумілий вигляд, щоб людина не просто "слухала" фахівця, а щоб їй було дійсно цікаво. Адже тільки в тому випадку, коли зрозуміло й цікаво все, що обговорюється, можна активно шукати шляхи вирішен­ня своєї проблемної ситуації, переживати й аналізувати її.

Буває так, що під час прийому клієнт раптом втрачає інтерес до обговорюваної теми, стомлюється, внутрішньо не погоджується, але не хоче говорити про це. У цій ситу­ації не варто «пригнічувати атмосферу», наполягати, намага­тися з'ясувати все «до кінця». Краще, якщо консультант змі­нить тему, пожартує й у такий спосіб розрядить обстанов­ку, зберігши за рахунок цього інтерес клієнта до процесу консультування, і тим самим забезпечить продуктивність консультативного впливу.

• Принцип доцільності й цілеспрямованості. Консультація повинна ставити конкретну мету, вирішувати суворо конкретне завдання, проблему.

• Принцип добровільності й ненав’язливості. Консультований має право в будь-який час відмовитись від допомоги консультанта; ефективність консультації визначається цінністю ідей, а не статусом консультанта.

• Принцип методичної грамотності й компетентності. Ядром технології консультування є встановлення довірливих стосунків консультанта й консультованого: розумний консультант повинен мати широку ерудицію й бути компетентним у галузі проблеми, що обговорюється, уміти методично правильно, упевнено проводити консультації.

2. Аспекти професійної діяльності консультанта.

Професійність соціального педагога у здійсненні консультативної діяльності містить кілька аспектів (знання, вміння, цінності). Важливим аспектом є загальнопсихологічні знання про закономірності консультативного процесу (його компоненти, зміст, етапи), а також знання спеціальних галузей консультування, наприклад, допомога у кризових ситуаціях, допомога у вирішенні конфліктів, організаційне консультування тощо. Тому дуже важливо формувати систему знань про закономірності професійного спілкування, про консультування як процес взаємодії.

Наступним аспектом професійності соціального педагога є формування системи вмінь і навичок професійного спілкування соціального педагога: вміння розпізнавати проблему клієнта, вміння сприяти беспосередній участі клієнта, вміння створювати атмосферу психологічного комфорту, вміння комплексного використання психологічних знань, вміння проективного консультативного процесу, вміння використовувати діагностичні та корекційні методи, вміння аналізувати й оцінювати процес консультування, а також використовувати форми зворотного зв’язку та різні види психологічної підтримки.

Крім того, важливим аспектом виступає формування системи індивідуальних професійних цінностей, які б співвідносились із базовими цінностями консультування — це розуміння проблеми, зосередженість на клієнті, входження у консультативний процес, розуміння діагностичних і корекційних результатів.

3. Напрями соціально-педагогічного консультування.

Соціально-педагогічне консультування має кілька напрямів, зокрема: соціально-інформаційний, соціально-правовий, соціально-психологічний, соціально-профілактичний.

Соціально-інформаційне консультування передбачає надання інформації клієнту з питань соціального захисту, соціальної допомоги і соціальної підтримки, а також діяльності соціально-педагогічних служб і спектра їх послуг.

Соціально-правове консультування містить роз’яснення прав і сприяння в реалізації правових гарантій різних категорій дітей та молоді; соціальне виховання; визначення правових норм соціально значущої діяльності та поведінки; ознайомлення з нормативними міжнародними державними документами, які забезпечують розвиток особистості, рівень освіти, вибір професії тощо.

Соціально-психологічне консультування спрямовано на надання реабілітаційних послуг у центрах, комплексах, службах та інших закладах з установлення психологічного, морального, емоційного стану здоров’я, потребуючих цього дітей, молоді, дорослих; створення сприятливого мікроклімату в сім’ї та мікросоціумі, в яких розвивається дитина, усунення негативних впливів, труднощів у стосунках з довкільцями; допомогу у професійному й особистісному самовизначенні.

Соціально-профілактичне консультування передбачає виявлення психобіологічних умов, психолого-педагогічних факторів, які зумовлюють відхилення у психічному та соціальному розвитку дітей і підлітків; надання різним категоріям молоді інформації про можливі наслідки асоціальних дій; подолання педагогічних помилок і конфліктних ситуацій, що породжують дитячу безпритульність і занедбаність, забезпечення розвитку і виховання дітей в сім’ях груп ризику; організацію заходів із забезпечення програми позитивної життєдіяльності особистості.

Названі напрями консультативної діяльності соціального педагога можуть здійснюватись у різних формах. Так, до форм допомоги належать консультації, що надаються за допомогою засобів листування і телефонної розмови, які здійснюються в умовах спеціалізованих інформаційних служб, «Телефонів довіри», «Гарячої лінії» тощо.

4. Форми консультативної допомоги.

Консультативна допомога може здійснюватися в різних формах і видах. Існують різноманітні форми консультування. Науковці пропонують їх класифікувати за такими ознаками:

• за змістом запиту (консультування з питань родини, особистісне консультування, з матеріальних і житлових питань, працевлаштування, психологічне, медичне, юридичне, соціально-педагогічне);

• за об’єктом консультування (індивідуальне, групове, сімейне);

• за віковими особливостями (консультування дітей, підлітків, дорослих);

• за критерієм контактності (очне, заочне, дистантне, телефонне, письмове, через наукові, популярні видання з питань соціальної допомоги).