Неортодоксальні школи Ст.Індії

Неортодоксальні школи: джайнізм, буддизм, локаята, чарвака.

Джайнізм - вчення, пов'язане з ім'ям МахавириДжини. Воно проголошує дуалізм, згідно з яким сутність людини двояка - матеріальна й духовна. Душа людини вища аніж матеріальна оболонка. Досягти мокші-означає звільнити душу від матерії. При цьому матеріальною вважалася й карма, а все інше немовби прилипало до неї. Вони розрізняють вісім видів карм (злі і добрі). Звільнення від століттями накопиченої карми, як від липкої основи, означає позбавлення від усього, що "прилипло" до неї.

Буддизм - одна з найдавніших філософсько-релігійних концепцій. Його назва походить від засновника Сідхартхи Гаутами - Будди ("просвітлений", "прояснений"). Буддизм вчить, що сутність людини незмінна. Під впливом вчинків змінюється не сама людина, а лише її буття і сприйняття світу. Вчинивши погано, людина пожинає хвороби, бідність, приниження. Вчинивши добре - вкушає радість і умиротворення. Не визнаючи безсмертя душі, не вважаючи її вічною і незмінною, буддизм не бачить сенсу в прагненні до вічного життя на небесах. Згідно із Законом карми (моральної відплати), що визначає долю людини і у цьому житті, і в майбутніх перевтіленнях - це і є вічне життя. Цей закон складає механізм сансари, коло буття, "колесо життя" - бхавачакра складається із 12 нидан (ланок).

Локаята (чарвака) - це єдине матеріалістичне вчення давньоіндійської філософії. Воно заперечує існування поза чуттєвих субстанцій і потойбічного життя, інших світів, крім феноменального. Віра в подібні явища вважається лише результатом фантазії. Неможливе логічне осмислення стосовно невиявлених об'єктів, а звідси умовивід не може бути достовірним. Локаята розглядає свідомість як результат взаємодії елементів, що складають людину, подібно тому, як сп'яніння - властивість алкогольного напою, і є результатом ферментації певних компонентів.

Загальна характеристика філософії стародавньої Індії

В першому тисячолітті до н. е. у давніх цивілізаціях на Заході та Сході майже одночасно виникає філософія, але форми її існування різні. У Давній Індії процес становлення філософії характеризується потужним розвитком перехідних форм від міфологічного світогляду до філософського. Це легко прослідковується при аналізі давньої літературної пам’ятки Індії – Вед, що складається з чотирьох прошарків. Перший прошарок, власне веди (самхіти), збірки гімнів на честь богів; другий прошарок – Брахмани, які містять пояснення до самхітів; третій прошарок – араньяки, “лісові книги” для самітників. Четвертий прошарок пам’ятки – Упанішади (“той, що сидіть біля ніг вчителя”), створений у першій половині І тисячоліття до н. е., фіксує перехід від міфології до філософії, про що свідчить перетворення міфологічного бога “Брахман” на абстрактний філософський початок “брахман”. Головною особливістю давньоіндійської філософії є її неповна абстрактність від перед філософського, релігійно-міфологічного світогляду, що задавав індійцям свої вищі цінності. Найважливіша з них - вивільнення (мокша), в тому специфічному розумінні, яке надавало цьому поняттю релігійно-міфологічний комплекс. Для давньоіндійської філософії є характерним співіснування різних шкіл, їх умогляд, слабкий зв’язок з наукою, традиціоналізм.

З VI ст. до н. е. індійська філософія впритул до Нового часу розвивалась в руслі дев’яти класичних систем – дар шан (веданта, санкхья, йога, ньяя, вайшешика, миманса), орієнтованих на авторитет Вед (астіка) та неортодоксальних течій (настіка) – чарвака (локаята), буддизм, джайнізм.

Порівняємо їх. Веданта визнає верховний авторитет Вед, особливо Упанішад і стверджує, що джерелом вищої істини є отримане обраними людьми надприродне одкровення про бога, сутність світу та сенс життя. Веданта приймає бога як творця світу, вважає первинним духовне в лиці Атмана-Брахмана, вірить у посмертне існування душі.

Міманса на відміну від веданти не визнає бога у якості творця світу, хоча і у більшості є близькою до веданти.

Йога, санкхья, ньяя, вайшешика, так само, як і міманса не визнають бога в якості творця світу. Але на відміну від вед і міманси будують системи на власних принципах. Даршани астіки вірять у життя після смерті та бачать мету філософії у вивільненні від страждань. В цьому, як і в інших відносинах, астіці протистоїть матеріалістичне вчення локаятиків, до якого примикає і матеріалістична санкхья.

9. Конфуціа́нство — китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий на Заході як Конфуцій, який жив у 551—479 роках до н. е. Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу.

Конфуціанство має деякі риси, спільні з релігією - культ предків, ритуали, жертвопринесення.

З II ст. до н. е. і до XX ст. конфуціанство було офіційною державною ідеологією Китаю. Нині позиції конфуціанства дещо ослабли під тиском європейських філософських ідей. У різний час конфуціанство поширювалося в Японії, В'єтнамі, Кореї.

10. Мілетська школа. Засновниками філософії Стародавньої Греції вважають мілетських мислителі Анаксімандра, Анаксімена та їх учнів, які жили й працювали в VI ст. до н.е. Те, що грецька філософія виникла саме в Іонії не випадково. Мілет (західне узбережжя Малої Азії) відносився до сфери відомої кріто-мікенської культури. До того ж він перебував утіснихзв'язкахздавніми східними цивілізаціями. Інтенсивна колонізаційна практика й торговельно-ремісницький розвиток були причиною раннього пробудження інтересу до астрономії, географії, математики, метеорології тощо. Представники мілетської школи були видатними природодослідниками й натурфілософами, які включали природничі теми в широкий космографічний і космогонічний контекст.

Фалес — батько давньогрецької філософії один із "семи мудреців", першим прийшов від міфологічної до понятійної картини світу, відмовившись визнавати антропоморфних богів, вдався до пошуків єдиного внутрішнього джерела життя. На його думку, такою основою всього сущого є вода. Фалес був знайомий з наукою Близького Сходу: вавилонською, єгипетською, фінікійською. У єгипетських жерців він навчався математики й астрономії.

Анаксімандр — не менш видатний вчений. Він створив першу геометричну модель Всесвіту, першу географічну карту, гіпотезу про походження людини, вперше висловив думку про закон збереження матерії. Його вчення про будову світу, зокрема про "всеохоплююче", матеріальний континуум, про об'єктивну основу всього сущого (апейрон) не одержали однозначної інтерпретації.

Анаксімен учив, що всі речі — це модифікації повітря, які породжуються в результаті його згущення чи розрідження; небесні тіла утворюються із земних випарів. З його праці "Про природу" зберігся лише один уривок.

Геракліт (теж іонійський філософ) продовжував матеріалістичну лінію мілетців і зробив значний вклад у розвиток діалектичного методу. Збереглися уривки з його праці "Про природу", або "Музи", виключно важкі для розуміння (недарма їх автора прозвали "темним"). За Гераклітом, мудрість досягається шляхом осягнення всезагального, яке він називав логосом (іноді - богом). Пізнання єдиного, вічного логоса дає змогу керувати всіма речами. Хоча логос доступний ("загальний") всім, проте навіть деякі мудреці (Фалес, Піфагор) його не сприймали. Останні віддавали перевагу різним видам "ба-гатоученості", зігнорувавши "єдине знання всього". Та, як відомо, багатоученість розуму недодає. "Щоб говорити з умом, учив Геракліт, треба спиратися на всезагальне". Світ, за Гераклітом, є живий вогонь, що періодично розгорається і періодично згасає. Геракліт — перший грецький філософ, який зробив спробу осмислити єдину об'єктивно-логічну закономірність, що лежить в основі будь-якого процесу, розробити елементарну теорію пізнання і використати відповідні висновки для пояснення актуальних проблем.

Анаксагор — засновник афінської Філософської щшш. Його погляди склалися під впливом вчення Парменіда про буття та представників мілетської школи. Згідно з космогонічною гіпотезою Анаксагора, світ спочатку становив собою нерухому неоформлену суміш нескінченної кількості найдрі-бніших невідчутних часток різної якості — "сім'я" всіляких речовин. Пізніше ця суміш набула обертального руху завдяки нусу (уму). Так була започаткована концепція першопоштовху. Нус характеризувався то як "найлегша" речовина, то як те, що "містить повне знання про все і має величезну силу". Анаксагор заперечував наявність порожнечі, визнавав нескінченність поділу речовин. У своїй праці "Про природу" він пояснював причини небесних явищ, зокрема затемнення Місяця.