8. Поняття, зміст та особливості права власності на природні об’єкти, їх ресурси

Інститут права власності детально досліджується в юридичній науці і є традиційним для правової системи. Право власності на природні ресурси повністю базується на загальному цивільно-правовому інституті права власності.

Взагалі власність – це

в об'єктивному розумінні (як сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном);

в суб'єктивному (як закріплена законом можливість суб'єктів володіти, користуватись, розпоряджатись належними йому об'єктами власності).

Відповідно, право власності на природні об'єкти та їх ресурси в об'єктивному розумінні – це система правових норм, що регулюють відносини власності на природні об'єкти та їх ресурси; право власності на природні об'єкти та їх ресурси в суб'єктивному розумінні – це врегульована нормами права можливість суб'єкта володіти, користуватись і розпоряджатись належними йому природними об'єктами та їх ресурсами.

Природні об'єкти як об'єкти права власності мають свою специфіку на відміну від будь-яких інших матеріальних цінностей і благ:вони є об'єктами природного походження і не створюються людською працею;природні ресурси не підлягають простому відтворенню в процесі виробництва як товар, частина з них взагалі є вичерпними і не відтворюваними;на відміну від товарно-матеріальних цінностей природні об'єкти не мають вартості, вони не є майном у власному розумінні;більшість природних об'єктів не можна перемістити в просторі, окремі з них навіть неможливо виокремити, обмежити, індивідуалізувати;природні об'єкти мають особливе значення для держави і суспільства в цілому тому, що вони є природною основою, базою функціонування людського суспільства і забезпечують саме його існування; всі природні об'єкти існують в нерозривному зв'язку між собою, з навколишнім природним середовищем, природними екосистемами, розвиваються за об'єктивними законами природи.

Ця специфіка обов'язково має бути врахована при визначенні режиму власності на природні об'єкти, при встановленні механізмів його реалізації, які забезпечують попередження негативних, а тим більше незворотних впливів на природу, здійснюються з урахуванням об'єктивних закономірностей існування екосистем.

Вихідні положення права власності на природні об'єкти закріплені в КУ, яка виділяє їх в системі всіх об'єктів власності, встановлюючи щодо них особливий правовий режим власності Українського народу. Відповідно до ст. 13 КУ – «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси ЇЇ континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону».

Зміст права власності на природні ресурси. До змісту права власності на природні ресурси входить правомірність володіння, користування і розпорядження. Право власності на природні ресурси має специфічні особливості, пов'язані з екологічним змістом останніх:

• право власності не є всеосяжним, бо не всі природні ресурси за своїми властивостями можуть знаходитись у власності, а тільки ті з них, що є відносно стабільними, що підлягають індивідуалізації (земля, її надра, води, ліси та тваринний світ). Інші елементи природного середовища не здатні за об'єктивними властивостями бути об'єктами власності (атмосферне повітря, вітрова та сонячна енергія тощо);

• природні ресурси, хоча і є самостійними об'єктами власності, проте знаходяться у нерозривному екологічному взаємозв'язку один з одним, їх не можна відокремлювати від природного середовища;

• природні ресурси як об'єкт природного походження складають національне багатство України