20. Право людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Право на безпечне для життя та здоров'я довкілля є фундаментальним правом людини і громадянина. У Стокгольмській декларації з навколишнього середовища, прийнятій 16 червня 1972 р., уперше закріплено право на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дозволяє проводити гідне і процвітаюче життя. У Декларації В Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку, прийнятій 14 червня 1992 р., закріплено право громадян ва здорове і плідне життя в гармонії з природою.

Законодавство України передбачило це право як одне з основних конституційних прав людини і громадянина. Згідно зі ст. 50 Конституції України, "кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди".

Базовим у системі екологічних прав є право на безпечне для життя і здоров\'я довкілля. Це право означає, насамперед, можливість проживати в такому навколишньому природному середовищі, що не спричиняє шкоди здоров\'ю, можливість користуватись природними благами (дихати чистим повітрям, пити чисту воду тощо)

Право на безпечне для життя і здоров\'я навколишнє природне середовище — це закріплена законодавством і забезпечувана державою можливість суб\'єкта проживати в середовищі, яке не спричиняє шкоду здоров\'ю, користуватись для задоволення своїх життєво необхідних фізичних і духовних потреб безпечними природними благами, вимагати від держави, а також інших фізичних і юридичних осіб виконання вимог екологічної безпеки, а у випадку їх порушення звертатись по захист порушеного права до компетентних органів

Так, право на безпечне навколишнє природне середовище характеризується як зведена правова категорія, що поєднує в своїй основі ряд галузевих прав:

а) право на стабільну екологічну обстановку;

б) право на екологічне благополуччя;

в) право на якісне, сприятливе, здорове навколишнє природне середовище;

г) право на використання корисних властивостей природи для задоволення необхідних життєвозабезпечувальних фізіологічних і духовних потреб;

д) право на охорону життя і здоров\'я від несприятливих природних умов і природно-антропогенних факторів.

Ознаками безпечного навколишнього природного середовища є стабільність здорового навколишнього середовища, його якість та сприятливість. Але всі ці характеристики є оціночними і потребують конкретизації і визначення.

На практиці для забезпечення цього права важливо виробити чіткі критерії, на основі яких можна було б визначити безпечність чи небезпечність довкілля. Основні вимоги до якості довкілля зафіксовані в екологічних стандартах і нормативах. Сьогодні в Україні такими базовими критеріями є нормативи екологічної безпеки (нормативи граничне допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього). Перевищення цих нормативів і буде порушенням права на безпечне довкілля.

21. Право вільного доступу до інформації про стан довкілля.

Екологічна інформація — це будь-яка інформація про стан навколиш­нього природного середовища в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про події, явища, матеріали, факти, процеси і окремих осіб у сфері використання, відтворення та охорони природних ресурсів, природних компонентів та ландшафтів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

Національне законодавство відносить до екологічної інформації відомості про:

—стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного та тваринного світу та рівні їх забруднення;

—біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію з об'єктами навколишнього природного середовища;

—джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

—загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;

—екологічні прогнози, плани і програми, заходи, у тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

— витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля (ст. 25 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Основними джерелами інформації є: дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані банки даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Засобом забезпечення цього права виступає обов'язок Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, його органів на місцях, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров'я людей, забезпечувати вільний доступ населення до інформації про стан навколишнього природного середовища у формах, визначених Законом «Про охорону навколишнього природного середовища».

Закон України «Про екологічну експертизу» (ст. 35) зобов'язує замовників екологічної експертизи опубліковувати Заяву про екологічні наслідки запланованої діяльності.

Екологічна інформація надається безкоштовно, крім випадків, коли подавець запиту просить надати йому копії офіційних документів.

На стадії поширення набутої законним шляхом екологічної інформації доцільно враховувати, що така інформація може виступати об'єктом права власності і тому втручання інших осіб у процес реалізації права власності на екологічну інформацію забороняється.

Право на екологічну інформацію може бути обмежене в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 64 Конституції).