11. Кадастри природних ресурсів: поняття та види

Кадастри природних ресурсів - систематизований звід даних, що включає якісне та кількісне описання об'єктів та явищ, у ряді випадків з їх економічною оцінкою, містить фізико-географічну характеристику, класифікацію, дані про динаміку, ступінь вивченості та еколого-соціально-економічну оцінку з прикладенням картографічних та статистичних матеріалів.

Метою ведення державних кадастрів природних ресурсів є: облік кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання. Такі обліки необхідні насамперед для забезпечення раціонального природокористування та охорони довкілля, прийняття еколого-управлінських рішень та визначення їх ефективності, забезпечення необхідною інформацією органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, інших зацікавлених суб'єктів. Дані, що містяться в кадастровій документації, використовуються також для визначення меж та грошової оцінки природних ресурсів, заходів щодо їх відновлення, відшкодування завданої екологічними правопорушеннями шкоди.

Екологічним законодавством передбачається ведення таких видів кадастрів:

- державний земельний кадастр (гл. 34 ЗК України);

- державний водний кадастр (ст. 28 ВК України);

- державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин (ст. 43 КУпН);

- державний лісовий кадастр (гл. 9 ЛК України);

-державний кадастр тваринного світу (ст. 56 Закону України "Про тваринний світ");

-державний кадастр рослинного світу (ст. 38 Закону України "Про рослинний світ");

- державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду (розд. VIH Закону України "Про природно-заповідний фонд");

-державний кадастр природних територій курортів України (ст. 36 Закону України "Про курорти");

- містобудівний кадастр населених пунктів (Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Суспільні відносини, що виникають у зв'язку із веденням природноресурсових кадастрів, урегульовані низкою законодавчих та інших нормативно-правових актів, серед яких: Закон України від 7 липня 2011 року "Про державний земельний кадастр"; Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року "Порядок ведення державного обліку і кадастру рослинного світу"; Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року "Порядок створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних ресурсів"; Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 року "Порядок ведення Державного водного кадастру"; Постанова Кабінету Міністрів України від 20 червня 2007 року "Порядок ведення державного лісового кадастру та обліку лісів"; Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року "Положення про регіональні кадастри природних ресурсів".

11. Особливості юридичної відповідальності в екологічному законодавстві

Основною особливістю екологічних правопорушень є їх об’єкт та предмет. Об’єктом екологічних правопорушень є суспільні відносини, що виникають в екологічній сфері у процесі реалізації права власності на природні об’єкти, здійснення природокористування, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки. У теоретичній літературі для комплексної характеристики об’єкта екологічного правопорушення використовується ще поняття екологічний правопорядок, яке органічно вбирає у себе всі перелічені складові.

Предметом екологічних правопорушень (основним, додатковим, факультативним) завжди виступають довкілля в цілому, конкретні природні об’єкти, порядок управління у цій сфері, здоров’я населення в частині впливу на нього негативних факторів антропогеннозміненого навколишнього середовища. Особливістю предмета екологічних правопорушень є й те, що природні об’єкти повинні перебувати у нерозривному зв’язку із навколишнім середовищем.

Екологічні правопорушення можна класифікувати за багатьма критеріями:

1. За видами юридичної відповідальності та характером санкцій:

- екологічні дисциплінарні проступки; цивільно-правові правопорушення в екологічній сфері; екологічні адміністративні проступки; екологічні злочини.

2. За суб’єктним складом:

- екологічні правопорушення, що здійснюються фізичними особами; екологічні правопорушення, що здійснюються особами зі спеціальним статусом (посадовими, службовими особами тощо); екологічні правопорушення, що здійснюються юридичними

особами.

3. За об’єктом правопорушення:

- порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; земельні правопорушення; водні правопорушення гірничі (надрові) правопорушення; порушення лісового законодавства та флористичного законодавства; правопорушення у сфері охорони атмосферного повітря; правопорушення у сфері особливо ціннихтериторій та об’єктів; правопорушення у сфері поводження з небезпечними речовинами та відходами.

До основних функцій юридичної відповідальності за екологічні правопорушення належать:

1) каральна (полягає в накладанні на порушника негативних наслідків вчиненого ним діяння, у частині накладання на нього стягнення, тимчасового обмеження його екологічних прав та покладання на нього обов’язків);

2) компенсаційна (полягає у відновленні стану, що існував до вчинення екологічного правопорушення);

3) виховна функція ( відповідає за формування екологічної правосвідомості)

4) превентивно-інформаційна функція;

Таким чином, завданням юридичної відповідальностізаекологічні правопорушення є забезпечення попередження вчинення особою порушень в екологічній сфері, покладення негативних наслідків наосіб, винних у їх порушенні, а також забезпечення охорони довкілля та збереження його окремих компонентів.