Основні властивості вірусів герпесу.

1. Ікосаедральная форма будови нуклеокапсиду;

2. Великі розміри 150-250 нм; складні (мають суперкапсид);

3. ДНК лінійна, 80 генів; молекулярна маса 54-94 млн. дальтон;

4. Капсид складається з 162 капсомерів: 150 гексонів; 12 пентонів на вершинах;

5. Тегумент – простір між суперкапсидом і нуклеокапсидом містить вірусні

білки і ферменти, необхідні для його реплікації;

6. Схильний до тривалої персистенції в нервовій тканині.

Віруси простого герпесу (Herpes simplex virus)

Віруси простого герпесу вперше виявив Grter (1912) у рідині герпетичних везикул. Пізніше Lvenstein (1919) показав здатність цього вірусу викликати кератит у кроликів і уражати рогівку людини.

Морфологія та ультраструктура. Віріон вірусу герпесу складається з чотирьох структурних елементів: непрозорої для електронів серцевини; оточуючого серцевину ікосадельтаедричного капсиду; асиметрично розташованого навколо капсиду електронщільного матеріалу, який позначається як тегумент (покрив), і зовнішньої мембрани, або оболонки (товщиною 5-10 нм), оточуючої капсид і тегумент. На поверхні зовнішньої оболонки виявлено відростки довжиною 8-10 нм. Розмір віріонів в середньому дорівнює 180-200 нм. Капсид у всіх вірусів герпесу має ряд спільних ознак: до 100 нм у діаметрі та складається зі 162 капсомерів. Пентамерні капсомери знаходяться на вершинах ікосаедра, а гексамерні - на поверхні капсиду.

Більшість штамів вірусу герпесу не викликають гемаглютинацію, проте деякі аглютинують еритроцити гусей. Вірус може бути виявлений в РПГА з еритроцитами барана, обробленими таніном.

Відома диференціація вірусів герпесу простого на два типи. Віруси 1-го типу пошкоджують слизову оболонку і шкіру, віруси 2-го типу - інфікують геніталії. Обидва типи збудників різні за деякими іншими властивостями: здатністю до розмноження і трансформації певних клітин, характером морфологічних змін у заражених клітинах, властивостями білків, зокрема, тимідинкінази, нуклеотидним складом ДНК.

Репродукція вірусів. Зараження починаться із прикріплення вірусів до клітинних рецепторів, природа яких ще не вияснена. Спроби знайти клітини тварин, які не мають рецепторів до HSV не привели до успіху, однак крім людини “природний” шлях зараження може відбуватись тільки у шимпанзе. Остаточно не з'ясована і природа вірусних рецепторів. При t 37° С 90 % віріонів адсорбуються на клітині за 45 хв. Інфекційні властивості віруси набувають тільки на стадії утворення зовнішньої оболонки, “голі” вірусні частки не мають їх. “Голі” вірусні частки з'являються в ядрі через 5-6 год після зараження, через годину вже знаходять зрілі віріони із зовнішньою оболонкою. Пік інфекційності спостерігається через 12 год після інфікування. Вихід вірусів в середньому дорівнює 60000 віріонів на клітину, однак значна їх частка (до 75 %) представлено пустими капсидами без зовнішньої оболонки. Клітини, які продуктивно заражаються вірусами, не виживають.

Культивування. Віруси простого герпесу, як правило, розмножуються у багатьох культурах різного походження (ембріональні тканини людини, курячі фібробласти, нирки мавп, кроликів, поросят), а також у перещеплюваних лініях VERO, HeLa, Hep-2, Детройт-6. Найчутливіші первинна культура нирок кролика і культура клітин VERO.

Найяскравіший прояв герпетичної інфекції в культурі клітин - утворення цитопатичного ефекту і формування внутрішньоядерних включень (тілець Ліпшютца). Цитопатична дія проявляється утворенням синцитіїв й округленням клітин, злипанням і формуванням конгломератів. Цілість моношару порушується. Симпластоутворюючий фактор - це глікопротеїд, який синтезується в клітині і не є структурним компонентом віріона.

Патогенність. ВГ-І викликає гострий герпес, гінгівостоматит (Венсана), герпетичну екзему, кератокон'юнктивіт, менінгоенцефаліт, герпес лабіаліс.

ВГ-2 зумовлює виникнення генітального герпесу, герпесу новонароджених, вроджених вад, ранового герпесу, герпесу дантистів, герпесу борців.

Епідеміологія і патогенез хвороби. Простій герпес - інфекційне захворювання, яке характеризується ураженням різних органів і систем (шкіра, слизові, очі, нервова система), яке проявляється в основному виникненням везикулярних висипань на обмежених ділянках шкіри і слизових оболонок. Природним джерелом вірусу гепесу простого є людина. Віруснейтралізуючі антитіла виявлено в сироватці 75-90 % дорослих.

Основні вхідні ворота - шкіра і слизові. Вірус проникає через слизову губ, ротової порожнини, кон'юнктиву або геніталії та переважно розмножується у місці проникнення. Подальше розповсюдження вірусу відбувається гематогенно або по нервовим шляхам. При первинному інфікуванні або рецидивах він виявляється в різних органах, легко виділяється з рідини герпетичних везикул, може бути виділений з форменних елементів. Проникнувши в організм, вірус залишається там протягом життя і між рецидивами зберігається в клітинах базального шару епідерміса, слинних або слизових залозах, в лімфатичних вузлах. Здатний зберігатись у гангліях n. trigeminus. Механізм латентної інфекції, можливо, зумовлений персистуванням в організмі вірусної нуклеїнової кислоти, яка немає білкової оболонки. Деякі дані свідчать про існування інтеграційного механізму.

Незважаючи на широку розповсюдженість вірусу, шляхи передачі вивчено мало. Герпетична інфекція передається крапельним шляхом. Рідко зустрічається контактне інфікування через травмовану шкіру або слизові.

Зареєстровані невеликі епідемічні спалахи в дитячих закладах, сім'ях і спорадичні випадки хвороби.

Імунітет. В крові більшості здорових людей виявляють у високих титрах віруснейтралізуючі антитіла, які утворюються у відповідь на первинне інфікування, яке часто має безсимптомний перебіг. На фоні вираженого гуморального імунітету виникають рецидиви захворювання внаслідок дії несприятливих факторів на організм. Відома трансплацентарна передача віруснейтралізуючих антитіл, які зберігаються протягом 6 міс. Знайдено руйнування клітин, що містять вірусний антиген, під впливом антитіл в присутності комплементу. Крім того, інфіковані клітини можуть фагоцитуватись і руйнуватись поліморфноядерними лейкоцитами.

Лабораторна діагностика. Вірусологічний метод полягає у виділенні вірусів з герпетичних пухірців, слини, цільної крові або форменних елементів, спинномозкової рідини, пухірців на поверхні рогівки, тканин головного мозку та інших внутрішніх органів.

Для індикації вірусів у матеріалі від хворого розроблені реакція зворотньої пасивної гемаглютинації (РЗПГА), в якій еритроцити обробляють протигерпетичним Ig G. Цитологічний метод засновано на виявленні внутрішньоядерних включень у мазках або зрізах пошкоджених органів. Для цього використовують метод імунофлюоресценції. Мазок вмісту герпетичних везикул зафарбовують специфічною флюоресцуючою сироваткою, а потім в ядрах і цитоплазмі епітеліальних клітин виявляють вірусний антиген.Серологічні методи дослідження (РН, РНГА, РЗК) застосовуються при діагностиці первинних форм герпетичної інфекції.

Специфічна терапія. Для лікування герпетичної інфекції розроблені способи специфічної терапії. Для цього використовують галогенізовані аналоги тимідину (5-йод-2-дезоксиурацил, цитозин-арабінозид). Перший випускається у вигляді мазі флореналь. Перспективні препарати - похідні фосфороцетової кислоти - інгібітори вірусної ДНК-полімерази у клітині. Широко викристовуються ацикловір (зовіракс), вайдарабін, оксолін, реаферон, лаферон.

Протиепідемічні заходи. Специфічна профілактика застосовується у випадках важкого перебігу хвороби і для попередження сліпоти при рецидивуючих кератитах. Використовується специфчний імуноглобулін.

Через важкість перебігу первинного герпесу у новонароджених застосовують заходи профілактики у пологових будинках, дитячих закладах.