Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття для студентів медичного факультету №54

1.Тема: Вірус імунодефіциту людини. Біологічні властивості. Методи лабораторної діагностики СНІДу. Онковіруси, вірусний канцерогенез.

2.Мета заняття.

0. Мета загальна. Уміти обґрунтовувати використання методів діагностики ВІЛ-інфекції.

1. Мета конкретна. Вміти пояснити етапи постановки імуноферментного аналізу для виявлення противірусних антитіл; інтерпретувати результати ІФА, поставлену з метою виявлення противірусних антитіл.

3.Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.

0. Знати принципи класифікації вірусів, їхні основні біологічні властивості.

1. Знати основні періоди та типи взаємодії вірусів з чутливими клітинами.

2. Основні механізми неспецифічного та специфічного противірусного захисту.

4.Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.

0. Загальна характеристика родини Ретровірусів. Класифікація, роль в патогенезі людини.

1. Ультраструктура, антигенна будова, резистентність ВІЛ.

2. Патогенез ВІЛ-інфекції.

3. Методи лабораторної діагностики ВІЛ-інфекції.

4. Профілактика СНІДу.

1. Зміст теми.

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) належить до родини Retroviridae. Вірус складний сферичної форми. Має двониткову РНК. Антигена будова: поверхневі Аг (глікопротеїни суперкапсиду (gp 41, gp 120), внутрішні типоспецифічні Аг (структурні білки капсиду - матриксний білок - р17, капсидний білок - р 24, зв’язувальні білки – р9 і р6). Методи культивування: перещеплювані культури лейкозних Т-хелперів, моношарові культури астроцитів, первинні культури Т-хелперів, стимульованих ІЛ-2. Резистентність: чутливий до Н₂О₂, концентрованих кислот та лугів, жиророзчинників (етилового спирту, ефіру, ацетону), глютаральдегіду; стійкий до низьких температур, іонізуючої радіації, УФП. Джерело зараження - хвора людина, носій (ВІЛ-інфікований). Механізм та шляхи передачі захворювання: парентеральний (перкутанний) і трансплацентарний механізми. Статевий, трансфузійний, інструментальний, ін’єкційний, трансплантаційний, трансплацентарний шляхи. Органотропність: клітини із CD-4 рецепторами: макрофаги, моноцити, дендритні клітини лімфатичних вузлів, астроцити, олігодендроцити головного мозку, клітини Лангерганса, Т-хелпери. Імунітет: розвивається імунодепресія. Методи лабораторної діагностики: ІФА; РІА; імуноблотінг; ПЛР. Профілактика: раннє виявлення джерела інфекції; розрив механізмів і шляхів передачі інфекції. Терапія: нуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази, ненуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази, інгібітори протеази, інгібітор інтеграли, блокатори вірусних рецепторів.

Онковіруси поділяють на ендогенні та екзогенні. Ендогенні інтегровані в геном клітини і називаються провірусами,вони передаються вертикально,як інші звичайні гени, не володіють трансформуючими властивостями . Екзогенні онковіруси поширюються горизонтально. Нині відомо понад 200 онкогенних вірусів. Всі вони здатні викликати злоякісну трансформацію клітин. У трансформованих клітинах відбуваються принципові біологічні зміни. Ознаками злоякісних трансформованих клітин є необмежена кількість пасажів, поліплодія геному, підвищений рівень гліколізу, багатошаровий ріст, утворення вірусоспецифічних антигенів. Доведено,що вірус трансформує клітину, викликає утворення пухлини і залиша маркери онкогенного вірусу у клітині.

ДНК-вмісні онковіруси людини належать до 5 родин: Papilllomaviridae, Polyomaviridae, Herpesviridae, Hepadnaviridae. Папіломавіруси - безоболонкові віруси, мають капсид ікосаедричної симетрії; одну двониткову ДНК. Віруси репродукуються у диференційованих клітинах плоского епітелію. Проникнення вірусу проходить шляхом ендоцитозу, роздягання і транспортування до ядра. Онкогенні типи вірусів існують у вигляді про вірусу (інтегровані в геном). Резервуаром і джерелом інфекції є людина; механізм передачі –контактний. Для досліджень використовують біоптати з місць уражень, зішкряби з слизових. Виявлення онкогенних вірусів проводять шляхом ПЛР, гібридизації нуклеїнових кислот. Специфічну профілактику папілома вірусних інфекцій проводять шляхом використання генноінженерної вакцини (попередження раку шийки матки). Для терапії показаний інтерферон. До онковірусів належить герпес–віруси типів 2, 4, 8. Сферичний віріон має нуклеокапсид; суперкапсидну ліпідну оболонку і оболонку віріона з глікопртеїдними шипами. Геном представлений лінійною двохнитковою ДНК. Віруси проникають у клітину-мішень шляхом злиття вірусних оболонок і плазматичної мембрани з використанням рецепторів, після роздягання транспортуються до ядра, де проходить реплікація і транскрипці. Віріони руйнують при 90°С за 30 хв. при обробці детергентами, ефіром, етиловим спиртом; чутливі до дії УФ-опромінення. Стійкі до дії ультразвуку, низьких температур. Герпесвірус 2 типу культивують на хоріоналантоїсній оболонці курячого зародка, в культурі клітин. Джерелом інфекції є людина (хвора,носій). Механізм передачі – контактний, при трасплантації органів, статевий шлях. ВГЛ-2 спричиняє індукований рак шийки матки, ВГЛ – 4 –лімфому Беркітта – в країнах Центральної Африки; ВГЛ – 8 – саркому Капоші у хворих на СНІД. Матеріалом для дослідження є біоптати з місць уражень, що досліджують з використанням молекулярно-генетичних методів. Для специфічної профілактики ГВЛ-2- використовують інактивовану герпетичну вакцину. При малігнізації для лікування показаний ацикловір, інтероферон. Онковіруси родини Hepadnaviridae належать до роду Orthohepadnavirus, де трансформуючими властивостями володіє вірус гепатиту В. Віріон має сферичну форму, складний за будовою. Має двониткову дефектну кільцеву ДНК. Антигенна структура складна: НВs-АГ, НВc-АГ,НВe-АГ,НВx-АГ. Клітинами-мішенями є гепатоцити, можлива позапечінкова локалізація процесу. Репродукція проходить в органних культурах, гепатоцитах ембріона людини. Специфічна профілактика генноіженерна вакцина, пасивна-специфічний імуноглобулін; лікування – інтерферон.

РНК-вмісні онковіруси людини – HTLV-1, HTLV-2 мають тропність до СD-4 рецепторів Т –лімфоцитів і викликають у людини Т-клітинний лімфолейкоз і волосатий лейкоз. Віріони мають капсид кубічної симетрії, що містить нуклеопротеїн і ревертазу. Геном представлений двома нитками РНК+. Проникнення до клітини відбувається шляхом ендоцитозу, з подальшим виходом із вакуолі, транскрипції матричної копії ДНК, деструкції віріонної РНК, синтезу другої комплементарної нитки ДНК, із подальшою інтеграцією в геном клітини хазяїна. Віруси чутливі до ефіру, формаліну; інактивуються при 56 °С і в кислому середовищі, стійкі до дії низьких температур. Онковіруси культивують в організмі тварин і культурах перещеплюваних клітин. Джерелом інфекції є людина, механізм передачі контактний (статевий, трасфузійний) і трансплацентарний. Трансформуючий ефект вірусів зумовлений активацією onc-генів клітини ДНК-провірусом, останній також виконує роль вектора в поширенні onc-генів до інших клітин. Процес активації проонкогена може спричинятися трансактиватором онковірусу, мутагенами, радіацією. Канцерогенез зумовлений порушенням регуляторних процесів. Інкубаційний період - до 20 років. Вірусологічний метод має обмежене використання у практичних лабораторіях, переважно використовують ПЛР. Специфічного лікування і профілактики не розроблено.