40. Який характер має матеріал (теорії, закони, результати експериментів і т.Д.), з яким працює вчений? Які принципи містяться в цьому матеріалі?

Історично-фізіологічний характер свідоцтва, той факт, що воно не тільки описує деякий об'єктивний стан справ, але висловлює також ті чи інші суб'єктивні, міфологічні та давно забуті думки щодо цього положення справ, змушує нас прийняти новий погляд на методологію.

Прямолінійна і категорична оцінка теорій фактами змушена усувати деякі ідеї просто тому, що їх не можна включити в структуру застарілої космології.

41. Чи можна на основі свідчення (фактів) судити про теорію? Який характер має свідчення?

42. Чи має сенс відмінність між спостереженнями і теоріями? Як Феєрабенд пояснює наше пізнання, досвід, відчуття?

Різниця між наглядом і теорією все ще підтримується і захищається майже всіма філософами науки. Ніхто не буде заперечувати, що припущення науки можна класифікувати на довгі і короткі, на ті, які інтуїтивно очевидні, і ті, які такими не є. Ніхто не буде заперечувати, що подібні відмінності можна провести. Але ніхто не надає їм значення і навіть не згадує про них, так як вони не грають скільки-небудь істотної ролі в науці. Проте висновок про те, що відмінність між теорією і спостереженням тепер втратило своє значення, або не робиться, або взагалі явно відкидається.

Семінар № 4 (Фуко)

43. Як на початку XIX ст. Почали співвідноситися правосуддя і покарання?

Покарання почало перетворюватись на найприхованішу частині кримінального кодексу. Ця нова тенденція мала численні наслідки: покарання вийшло за межі царини мало не повсякденного сриймання, ввійшовши до царини абстрактного усвідомлення, ефективність покарання стали вимірювати його неминучістю, а не очевидною інтенсивністю, від злочину тепер мав відвертати не колишній театр страхіть, а впевненість що кари годі уникнути, змінився механізм унаслідок якого кара забезпечувала повчання. Відтоді правосуддя не бере на себе обов’язку прилюдно чинити насильство, нерозривно пов’язане з функціями правосуддя. Те що правосуддя й тепер убиває і б’є – вже не уславлення його сили , а один з елементів, який воно змушує терпіти дарма що йому важко з ним змиритися.

44. Яким чином істотно змінився сам об’єкт покарання на початку XIX ст? Що саме тепер почали карати у злочинцеві?

Починаючи з 19 ст циркулюють між медициною та юриспонденцією і які нібито пояснюючи вчинок, є одним із способів кваліфікування індивіда. Коли карають, то функція покарання полягає в тому щоб повернути злочинцеві не тільки бажання а й спроможність жити в пошані до закону й задовольняти власні потреби. Діють уже не на тіло, а на душу.

Судять озираючись на пом’якшувальні обставини що вводять до присуду не тільки обставинні елементи вчинку, а й інші сутності що їх не змога юридично кодифікувати свідомість злочинця, оцінку його особистості, те що можна дізнатися про зв’язки між ним і минувшиною та злочином те , чого можна сподіватися від нього в майбутньому.

45. Яка нова функція з’явилася у покаранні? Що мусило відбуватися зі злочинцями внаслідок покарань?