2. Товар та його властивості. Величина вартості товару.
Основною категорією товарного виробництва є товар.
Товар – це продукт праці, який виробляється для продажу або обміну на ринку. Отже, він повинен мати властивість задовольняти певні потреби тих, хто його купує, це означає, що товар має властивість - споживну вартість.
Споживна вартість – здатність товару задовольняти потреби людей. Однак задовольняються потреби не самих товаровиробників, а інших людей – споживачів. Це означає, що споживна вартість має суспільний характер.
Продукт праці перетворюється на товар якщо він обмінюється на інший товар. Основою їх обміну є те, що всі товари є результатами людської праці.
Вартість товару – це уречевлена в товарі праця, що робить усі товари порівнюваними в процесі обміну. Формою прояву вартості є мінова вартість – кількісні пропорції, у якій обмінюються товари.
Формула мінової вартості: xA = yB, де x і y – кількості товарів, A і B – види товарів.
Усі товари як споживні вартості відмінні один від одного, а як вартості – якісно однорідні. Це протиріччя – між споживною вартістю і вартістю – К. Маркс назвав внутрішнім протиріччям, втіленим у товарі.
Двоїста природа товару зумовлена двоїстим характером праці, що в неї втілена. Праця є одночасно конкретною та абстрактною. Причина двоїстого характеру праці – приватна власність на засоби виробництва.
Конкретна праця – праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої є певна споживна вартість, називається конкретною працею.
Наприклад, щоб стати кравцем, треба вчитися (спеціалізуватися), а щоб пошити одяг, треба мати певні матеріали та кравецькі інструменти. Селянин, щоб виробити продукцію, повинен мати інші знання, умови та знаряддя праці. Будівельнику потрібні свої специфічні умови праці. Отже, праця кравця, селянина, будівельника, сталевара – це не одне й те саме. Вони відрізняються умовами виробництва, метою трудової діяльності, знаряддями та предметами праці, що застосовуються, характером операцій і, найголовніше, – результатом: кравець шиє одяг, селянин вирощує сільськогосподарську продукцію, будівельник будує житло, сталевар варить сталь.
З іншого боку, праця –це процес затрат людської робочої сили: м'язів, мозку, нервів, тобто якісно однорідних природних сил незалежно від того, що працівник виготовляє. Не має значення, хто працює: кравець, селянин, будівельник чи сталевар – затрати ці є обов'язковими, вони не прив'язані до певної спеціальності. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку й не торкаються її конкретної форми. Тобто, ці затрати виступають як праця взагалі, вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії працюючого.
Абстрактна праця – є працею взагалі, що розуміється як затрати людської енергії або робочої сили людини для виробництва продукту на продаж, затрати нервів, м’язів, мозку тощо. Абстрактна праця створює вартість товару.
Даний підхід називається трудовою теорією вартості і є здобутком марксистської економічної науки.
На відміну від конкретної праці, яка існує при будь-якій суспільній формі виробництва й тому є вічною категорією, абстрактна праця – історично визначена форма суспільної праці, яка властива лише товарному виробництву.
Враховуючи те, що вартість – це втілена в товарі праця, логічно виникає питання: як вимірюється її величина? Адже ж якоїсь єдиної міри, за допомогою якої можна було б виміряти мозкову, фізичну та нервову енергію, яку людина витрачає під час роботи, практично не існує. Робочий час, який витрачається окремим виробником на виготовлення товару, є індивідуальним робочим часом.
Суспільно-необхідним, за марксистською теорією, називають робочий час (СНРЧ), який витрачає на виробництво одиниці товару найбільша група товаровиробників, що працюють при середніх, нормальних умовах виробництва (середня технічна оснащеність і кваліфікація працівників, середній рівень продуктивності й інтенсивності праці тощо).
Теоретично суспільно-необхідний робочий час визначається як відношення сумарного індивідуального часу, витраченого на випуск усієї продукції, до загального обсягу випуску товарів:
Величина вартості товару залежить від таких факторів:
продуктивність праці;
інтенсивність праці;
складність праці
Продуктивність праці – це ефективність праці. Вимірюється кількістю продукції (споживних вартостей), виготовлених робітником за одиницю робочого часу (годину, зміну, рік і т.п.), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.
Продуктивність праці підвищується в результаті покращення виробничих умов – технічної озброєності праці, вдосконалення її організації або підвищення кваліфікації. Продуктивність визначається також природними умовами. Категорія продуктивності праці відноситься до зміни якості конкретної праці. Це означає, що одна і та ж кількість праці в кращих умовах виробляє за одиницю часу більшу кількість продукції. Тому зі зміною продуктивності праці загальна величина вартості за певний час залишається без змін, а вартість одиниці продукції зменшується, оскільки її виробляється більше.
Інтенсивність праці – ступень напруженості праці. Характеризується кількістю праці, яку працівник витрачає за певний проміжок часу. Визначається величиною фізичних, нервових, розумових зусиль за одиницю робочого часу; темпом роботи, тобто частотою повторення тих чи інших операцій, кількістю одночасно виконуваних функцій; кількістю машин, що обслуговуються.
Вплив складності праці на вартість товару. За одиницю робочого часу складна праця створює вартість більшу, ніж проста праця. Припустимо, що товар виготовляють за допомогою складної, кваліфікованої праці, причому на 1 годину такої праці потрібно ще 0,5 години на підготовку. При обміні такого товару треба одержати інший товар, на який витрачено 1,5 години простої праці. За цієї умови необхідні засоби існування отримають товаровиробник (за годину праці) і ті, хто його готували (0,5 години), що дозволить забезпечити відтворення кваліфікованої робочої сили.