3 Конституція
У 1921 р був прийнятий закон «Про основні організації», який вніс суттєві поправки до Конституції 1876 року і став по суті новим основним документом держави. У 1924 року була прийнята Конституція новопроголошеної Турецької Республіки. За підсумками військового перевороту 1960 року Конституція була скасована. На зміну їй в червні 1961 року прийшов новий основний документ. Нарешті, в листопаді 1982 року після чергового військового перевороту була прийнята яка діє й нині Конституція Турецької Республіки.
До кінця 1970-их років політична та економічна обстановка в Туреччині знову ускладнилася. На тлі наростаючої хвилі терору в країні знову було здійснено державний переворот, за підсумками якого до влади прийшла Рада Національної Безпеки на чолі з начальником генерального штабу К. Евреном. ВНЗТ було розпущено, діяльність політичних партій припинена.
За підсумками референдуму 7 листопада 1982 року була прийнята нова Конституція Турецької Республіки, що діє і до теперішнього періоду [9].
Конституція встановила однопалатний структуру ВНЗТ з числом депутатів в 400 чоловік, обраних раз в 5 років. Президент обирається строком на 7 років парламентом з числа депутатів. Серед його повноважень закріплено право призначати главу уряду. Посилено роль виконавчої влади в особі надпартійного президента і кабінету міністрів. Соціально-економічні функції держави в порівнянні з Конституцією 1961 р були розширені.
Новацією в області суверенітету стало включення берегів морів, річок і озер в юрисдикцію держави.
В області економіки була підтверджена провідна роль держави у економічному плануванні, розробці природних багатств, вживанні заходів зі створення змішаної економіки і розвитку кооперування.
Структура Конституції Туреччини:
Преамбула;
7 частин.
Преамбула Конституції і її перша частина (ст. 1-11) містять положення, які описують державний устрій країни, зокрема республіканську форму правління, демократичний, соціально-правовий формат держави, приналежність суверенітету нації і верховенство конституції.
У другій частині Конституції (ст. 12-74) описані права громадян та їх гарантії.
Третя частина Конституції (ст. 75-160) описує повноваження трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої та судової. Також тут містяться положення, що регламентують порядок обрання органів влади та формування органів місцевого самоврядування. Норми щодо запровадження в країні надзвичайного та воєнного станів також сформульовані в статтях третьої частини Конституції.
Фінансові та економічні питання отримали відображення в четвертій частині Конституції (ст. 161–173). П'ята частина (ст. 174) в основному містить закони, прийняті в 1924–1934 роках, і в основному служить меті зберегти світський характер держави [10].
Шоста частина Конституції містить тимчасові положення, які регламентують перехід від тимчасового військового режиму до демократичної республіки.
Прикінцеві статті, які описують порядок зміни Конституції, знаходяться в сьомий частини Конституції (ст. 175–177). Тут також позначені умови набрання чинності основного закону.