2 Перші закони
Історія класичної правової системи в Туреччині налічує приблизно 150 років. За даний період в країні змінилося 5 конституцій, перша з яких була прийнята ще в Османській імперії в 1876 році. Усі закони були зосереджені саме в Конституції. Основний закон регулював всі види правовідносин в країні, тому перші види Конституції можна назвати збірником перших законів.
Основний закон Османської імперії 1876 - книга прийнята в період Османської імперії в 1876 році на тлі гострих політичних і економічних труднощів турецької держави [7].
В кінці 1870-их років Туреччина стала активно втягуватися в світову економіку в якості напівколонії імперіалістичних держав. Економіка країни розвивалася виключно за рахунок зростання іноземних концесійних підприємств та філій іноземних банків. Під контролем іноземного капіталу перебувала майже вся добувна і значна частина обробної промисловості. Від повного поділу територій Османську імперію спали тільки гострі протиріччя між імперіалістичними державами.
У зазначений період в Туреччині сформувався рух «новоосманів», який відображав позицію політичних сил, що соціально виграли від модернізації танзимата. Основне завдання руху – побудова ліберальної держави з парламентською формою правління, заснованого на патріотизмі як вірі в демократичні цінності, закріплені в конституції.
Прийшовши на зміну Абдул-Азізу султан Абдул-Хамід II (1876-1909 рр.) Затвердив розроблений Мідхат-пашею і Намиком Кемалем проект нового закону. 23 грудня 1876 року була оприлюднена «Конституція Мідхата».
Документ проголошував особисту свободу і рівність перед законом усіх підданих імперії незалежно від віросповідання, гарантував безпеку власності, недоторканність житла, пропорційний розподіл податків, свободу друку, право на заняття будь-яких адміністративних посад, а також передбачав скликання двопалатного парламенту.
Члени верхньої палати, Сенату, повинні були призначатися султаном на довічній основі, а члени нижньої обиралися шляхом виборів з урахуванням майнового і ряду інших цензів. До компетенції палати входило обговорення бюджету та інших фінансових законів.
Влада султана була обмежена: він не ніс відповідальність перед парламентом. Султан зберігав право призначати уряд, зміщувати міністрів, розпускати парламент у разі розбіжностей з урядом щодо законопроектів, скасовувати прийняті закони, укладати договори з іноземними державами, оголошувати військовий стан, обмежувати громадянські права і свободи, а також право довільній висилки з країни «шкідливих для безпеки »підданих. Особистість султана оголошувалася священною і недоторканною. Також зберігалися його функції в якості халіфа - духовного глави мусульман.
Уже в початку 1877 султан скористався своїми конституційними правами і змістив Мідхат-пашу з посади великого візира. У березні 1877 року після перших в історії Османської імперії виборів почалися засідання парламенту. Через три місяці султан розпустив його і знову скликав в грудні 1877 року, коли Туреччина опинилася втягнута у війну з Росією. Парламент пропрацював до кінця січня 1878 р потім знову був розпущений і більше не скликався протягом тридцяти років. Фактично з цього часу конституція 1876 р припинила свою дію. Відносно новоосманів почалися репресії. Абдул-Хамід II встановив самодержавний деспотичний режим ( «зулюм») [8].
Поразка Туреччини в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. призвела до краху турецького панування на Балканах. На Берлінському конгресі 1878 року була визнана незалежність більшості балканських народів. У 1881 р Франція захопила Туніс, в 1882 р Великобританія окупувала Єгипет.
Після Другої світової війни стався розкол Народно-республіканської партії. Створена в 1946 р. опозиційна Демократична партія на чолі з Д. Баяром і А. Мендерес на виборах в ВНСТ, проведених в травні 1950 р отримала більшість голосів. Нова адміністрація стала проводити курс на демократизацію політичного життя і лібералізацію економіки. Однак, до початку 1960-их років в економіці Туреччини стали наростати кризові явища. Зросла політична напруженість. 27 травня 1960 р. Туреччині стався державний переворот.
12 червня 1960 р. Конституція 1924 була скасована. 9 червня 1961 р. референдум прийняв новий закон. Закріплені цивільні права не зазнали змін. Турецька республіка проголошувалася національною, демократичною, світською, соціально-правовою державою з республіканською формою правління.
У новому законі значне місце було приділено принципам світськості: відсутність державної релігії, свобода віросповідання, заборона на експлуатацію релігійних почуттів в політичних і особистих цілях. Конституція 1961 вперше проголошувала принцип поділу влади. Зі створенням Конституційного Суду судова влада остаточно оформилася як самостійна гілка влади. Зазнала змін структура ВНЗТ. Була посилена виконавча влада.
У конституції було зафіксовано особливе становище чиновництва. Основний закон закріплював статус і відповідальність державних службовців, в тому числі і співробітників державних економічних організацій (ГЕО), які становлять основу державного сектора в економіці країни [8].
Не маючи окремих положень, що забороняють радикальну діяльність, конституція нічим не обмежила розвиток націоналізму і політичного Ісламу. Залишилася невирішеною і проблема національних меншин.