Конфіскація майна

Покарання у вигляді конфіскації майна, говориться в ч. 1 ст. 59 КК, полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Характерними ознаками покарання у вигляді конфіскації майна є: воно

1) призначається лише як додаткове покарання;

2) пов'язане з примусовим і безоплатним вилученням у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого;

3) встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини;

4) може бути призначене лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині Кримінального кодексу. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна передбачена в одному випадку як факультативне додаткове покарання, в іншому, - як обов'язкове додаткове покарання.

Як факультативне додаткове покарання передбачена конфіскація майна за давання хабара, вчинене повторне (ч. 2 ст. 369) та ін. Суд при призначенні основного покарання має обговорити можливість застосування і додаткового покарання та в разі позитивного вирішення цього питання навести мотиви такого рішення у вироку.

Як обов'язкове додаткове покарання конфіскація передбачена за бандитизм (ст. 257), контрабанду (ч. 2 ст. 201). У цих і подібних випадках суд, крім призначення основного покарання, зобов'язаний застосувати й додаткове покарання, але лише до тих злочинів, які було вчинено з корисливих мотивів. Незастосування судом обов'язкового додаткового покарання можливе лише за наявності умов, передбачених ст. 69 КК з обов'язковим наведенням мотивів такого пом'якшення покарання та з посиланням на статтю закону в резолютивній частині вироку.

Конфіскація майна поділяється на повну і часткову. Повна конфіскація майна полягає в безоплатному примусовому вилученні всього майна, що належить засудженому, а часткова - у вилученні саме вказаної у вироку суду частини (половини, третини) майна засудженого або певних, перелічених у вироку суду предметів у власність держави.

Прийнявши рішення про призначення конфіскації майна, суд зобов'язаний сформулювати його в резолютивній частині вироку, вказавши, конфіскується все майно чи його частина. В останньому випадку у вироку треба вказати, яка саме частина майна засудженого конфіскується, або перелічити предмети, які конфіскуються.

Конфіскація майна може бути застосована лише щодо майна, яке належить засудженому на праві власності, та щодо його частки у спільній власності, а також його вкладів у банках та установах Національного банку України. Не підлягають конфіскації предмети, необхідні для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні, згідно з переліком майна, визначеного законом України, що не підлягає конфіскації за вироком суду. Це, зокрема, жилий будинок, носильні речі та предмети домашнього вжитку (одяг, взуття, білизна, дитячі речі, продукти харчування, паливо для готування їжі та обігріву приміщення, насіння для посівів тощо).

Конфіскація майна як вид покарання відрізняється від спеціальної конфіскації. Остання не є покаранням і полягає у примусовому вилученні у засудженого предметів, що були засобом вчинення злочину або одержані внаслідок його вчинення. Предмети, які були знаряддям вчинення злочину, належать до речових доказів, а питання про такі докази вирішується відповідно до положень кримінально процесуального закону.

Спеціальна конфіскація передбачена і в окремих статтях Особливої частини Кодексу. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 244 КК, порушення законодавства про континентальний шельф України передбачає конфіскацію всіх знарядь, якими користувалася винна особа для вчинення злочину.^Спеціальна конфіскація передбачена і в санкціях статей 248 і 249 КК. Йдеться про конфіскацію знарядь і засобів незаконного полювання, незаконного зайняття рибним або звіриним промислом (мисливських рушниць, риболовних сіток, човнів та інших транспортних плавучих засобів, за допомогою яких вчиняються чи полегшуються незаконний відстріл звірів, вилов риби тощо).

Арешт

Це новий вид покарання, що вперше передбачено КК України. Покарання у вигляді арешту (ст. 60 КК) полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Таке покарання (альтернативно з іншими видами покарання) передбачене в багатьох санкціях статей Особливої частини КК за вчинення злочинів невеликої тяжкості, зокрема, за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124), за умисне легке тілесне ушкодження (ч. 2 ст. 125), за погрозу вбивством (ст. 129), за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ч. 1 ст. 171), за порушення недоторканності приватного життя (ст. 182), за фальсифікацію засобів вимірювання (ст. 226), за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом (ч. 1 ст. 286), за хуліганство (ч. 1 ст. 296), за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ч. 1 ст. 406 КК). За виняткових обставин суд, умотивувавши своє рішення, в порядку ст. 69 КК може, призначаючи покарання за особливо тяжкий або тяжкий злочин чи злочин середньої тяжкості, перейти до більш м'якого виду основного покарання, яким є арешт.

При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків суд має виходити з того, що одному дню арешту відповідає один день позбавлення волі, два дні обмеження волі, вісім годин громадських робіт (ст. 72 КК).

Арешт як вид покарання не застосовується до осіб віком до 16-ти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 7-ми років (ч. 3 ст. 60). Військовослужбовці, що вчинили злочин проти встановленого порядку несення військової служби, а також загальнокримінальні злочини, за які їм було призначено покарання арешт, відбувають його на гауптвахті.

Покарання у вигляді арешту має відбуватися, як правило, за місцем засудження протягом всього його строку в одному арештному домі під вартою в умовах ізоляції від суспільства з роздільним розміщенням засуджених чоловіків і засуджених жінок. Каральний елемент покарання у вигляді арешту пов'язаний із психологічним впливом на засудженого, який має перетерпіти тягар - ізоляцію від суспільства, жорсткі умови перебування і підпорядкування суворому режиму.