Питання 53
Іншим важливим компонентом сукупних витрат є інвестиції. Інвестиційні витрати в кейнсіанський моделі також залежать як від об'єктивних економічних факторів (процентної ставки, рівня прибутку, запасів, капіталів), так і суб'єктивних факторів: очікуваної прибутковості інвестицій. Причина цього полягає в тому, що основною характеристикою майбутнього є невизначеність, адже вірогідно передбачити хід майбутніх подій не може ніхто. У зв'язку з цим, рішення інвесторів, крім об'єктивних економічних величин, найчастіше визначаються суб'єктивними очікуваннями, надіями, що можуть мати набагато сильніший вплив на рівень інвестицій, ніж процентна ставка. Таким чином, інвестиційні витрати в теорії Кейнса нестабільні і піддаються частим змінам. Зайнятість, у свою чергу, залежить від цих нестабільних факторів.
Розглянувши основні мотиви прийняття рішень споживачів і інвесторів, як вони викладені у Кейнса, ми знову прийшли до того положення, що ринкова економіка є "внутрішньо" незбалансованою. Зокрема, механізмів, що приводять до рівноваги заощадження й інвестиції, в ній не існує. Суб'єкти заощаджень і інвестори являють собою різні групи людей, що розробляють плани своїх заощаджень і інвестицій на різних підставах, і ставка відсотка не здатна привести у відповідність заощадження домогосподарств з інвестиційними планами підприємців. Це необхідно враховувати при побудові моделей економічної системи.
Дохід споживачів, отриманий після сплати податків, є ні що інше, як обсяг виробництва даної економіки. Тому можна будувати модель економічної системи (рис. 14.11). На вісі абсцис відображені всі потенційно можливі рівні виробництва, на вісі ординат – заплановані витрати на споживання. Кожна точка кривої Е, зображеної на графіку, відображає визначений обсяг випуску й обсяг сукупних витрат, здійснюваних при даному рівні випуску. Усі точки бісектриси виражають стан, коли увесь обсяг доходів (випуску) дорівнює обсягу сукупних витрат.
Рисунок 14.11 – Модель доходи-витрати («Хрест Кейнса»)
Даний графік дає виразне уявлення про те, яка частина виробленого в суспільстві продукту буде споживатися. Коли крива доходи-витрати розташовується нижче бісектриси, тоді обсяг запланованих витрат (сукупний попит) нижче, ніж обсяг випуску (сукупної пропозиції). Коли крива доходи-витрати проходить вище бісектриси, то обсяг запланованих витрат перевищує обсяг випуску. У точці Е – перетинання кривої доходи-витрати і бісектриси – обсяг виробництва дорівнює обсягу витрат. Саме в цій точці встановлюється рівновага в економічній системі.
Для того, щоб довести дійсність цього ствердження, припустимо, що обсяг запланованих витрат (Е1) нижче, ніж обсяг випуску (Y1). У цій ситуації на рівні фірм буде спостерігатися незаплановане збільшення запасів виробленої продукції (на графіку це відрізок (Е2 – Е1) Це означає, що фірми зможуть продати менше ніж вони виробили і планували реалізувати. Збільшення запасів товарів на складах змушує фірми звільняти робітників і скорочувати виробництво. Це буде продовжуватися доти, поки рівень незапланованих запасів не перестане збільшуватися, а рівень виробництва не зменшиться до Y*.
Інша картина буде спостерігатися у випадку якщо заплановані витрати більше, ніж обсяг випуску (рівень доходу Y2 на рис.14.11) – крива доходи-витрати пролягає вище ніж бісектриса. Це означає, що має місце надлишкове споживання (відрізок Е3 – Е4). У повсякденній діяльності фірм відбувається незаплановане скорочення запасів виробленої продукції, оскільки в даному випадку фірми продають більше, чим вони зробили. Це зниження є "сигналом" для виробників, що у відповідь до нього підвищують ціни, наймають додаткових робітників, збільшують виробництво. У результаті обсяг випуску збільшується, поки не досягне рівня Y*.
Таким чином, можна відзначити, що при будь-якому відхиленні обсягу випуску від рівноважного стану (т. Е), в економічній системі відбуваються процеси, що повертають обсяг випуску до стану рівноваги – точці перетинання кривої доходи-витрати і бісектриси (точці рівності обсягу випуску і сукупних витрат). Саме в цьому положенні досягається рівень виробництва, який здатний стійко забезпечувати економіка, коли ні в однієї зі сторін обміну немає стимулів змінювати ситуацію.
У точці рівноваги – рівності реального обсягу виробництва і сукупних витрат – спостерігається інша закономірність: у цій точці заощадження дорівнюють інвестиціям. Як уже відзначалося вище, будь-який обсяг випуску створює адекватний розмір доходу, що, як і у випадку з індивідуальним доходом, розподіляється на споживання і заощадження. Заощадження представляють свого роду «вилучення» з потоку доходи–витрати, тому збільшення обсягу заощаджень приводить до зменшення споживання, у результаті чого не весь створений в економіці продукт виявляється купленим. Однак, існують і додаткові вливання в потік «доходи-витрати», роль «ін'єкцій» грають інвестиції. Якщо інвестиції збільшуються, то обсяг сукупних витрат збільшується, якщо скорочуються – обсяг сукупних витрат падає. Тобто заощадження й інвестиції впливають на обсяг сукупних витрат. При цьому будь-яка нерівність заощаджень і інвестицій – як перевищення інвестицій над заощадженнями, так і перевищення заощаджень над інвестиціями – буде приводити до виникнення стану нерівноваги в економічній системі.
Наприклад, коли обсяг інвестицій перевищує обсяг заощаджень (І > S), рівень сукупних витрат виявляється вищим, ніж реальний обсяг виробництва в грошовому виразі. Це означає, що суспільство прагне споживати більше, чим зроблено (на рис. 14.12 цей стан спостерігається, коли крива доходи-витрати вище, чим лінія бісектриси). Величина, на яку сукупні витрати перевищують рівноважний обсяг виробництва, одержала назву інфляційного розриву. Це пояснюється тим, що наслідком перевищення попиту над пропозицією буде посилення інфляційних тенденцій, інфляції попиту. У випадку, коли інвестиції менше заощаджень (I < S) (крива доходи-витрати нижче лінії бісектриси) в економічній системі будуть спостерігатися інші проблеми – проблеми надвиробництва. Унаслідок перевищення «вилучень» над «ін'єкціями» – заощаджень над інвестиціями, величина сукупних витрат буде недостатньою для того, щоб купити той обсяг товарів і послуг, що був вироблений в економіці в даний період. Різниця у величині сукупних витрат і рівноважного обсягу виробництва одержала назву дефляційного (рецесійного) розриву. Таким чином, рівноважний стан в економічній системі буде спостерігатися лише тоді, коли заощадження дорівнюють інвестиціям, що досяжно лише в т. Е.
Однак, як уже вказувалося раніше, в кейнсіанській теорії економічна система не є механізмом, здатним забезпечити рівновагу доходів і витрат при повній зайнятості. Установлення рівноваги можливо як у ситуації неповної зайнятості, так і в ситуації «надвиробництва». У зв'язку з цим можна спостерігати ситуацію, коли рівноважний рівень виробництва досягається у випадку «дефляційного розриву» або «інфляційного розриву».
Рисунок 14.12 – Інфляційний і дефляційний розриви
Оскільки однією з основних цілей економічної політики держави є встановлення рівноваги при повній зайнятості, то зусилля держави повинні бути спрямовані на встановлення сукупних витрат на рівні повної зайнятості. Для цього держава може використовувати різні заходи бюджетної або грошово-кредитної політики. Наприклад, у випадку дефляційного розриву можна збільшити пропозицію грошей чи знизити процентну ставку (грошово-кредитна політика), збільшити обсяг державних витрат чи знизити податки (бюджетна політика). У результаті цих дій крива доходи-витрати буде зрушуватися вправо і нагору (рис. 14.12) і новий стан рівноваги буде досягнуто на рівні виробництва при повній зайнятості. Таким чином, у кейнсіанській теорії був висунутий і обґрунтований зовсім інший погляд на закономірності функціонування економіки і проблему досягнення рівноваги в економічній системі. Саме проведення виваженої економічної політики може сприяти встановленню рівноваги в економічній системі в умовах повного використання ресурсів. Кейнсіанська теорія була пануючою в західній економічній науці до початку 70-х років ХХ ст. і була використана як теоретична основа реформування економіки деяких західних країн після подій Великої Депресії і другої світової війни. Однак ряд кризових тенденцій другої половини ХХ ст. – зростання інфляції, безробіття, проблеми державних фінансів, змусили вчених переглянути і по-новому осмислити постулати і класичної, і кейнсіанської теорії. У цей час у макроекономічній теорії сформувався ряд наукових шкіл, розвиваючих і продовжуючих кейнсіанську і класичну традиції економічного аналізу. Сучасний етап розвитку економічної думки характеризують дискусії між представниками цих шкіл і напрямків.