2.3 Наслідки
Безперечним успіхом НЕПу було відновлення зруйнованої економіки, причому, якщо врахувати, що після революції Росія втратила багато висококваліфікованих кадрів (економістів, управлінців, виробничників), то успіх нової влади стає ще більшим, стаючи справжньою «перемогою над розрухою». В той же час, відсутність тих самих висококваліфікованих кадрів стала причиною прорахунків і помилок.
Значні темпи зростання економіки, проте, були досягнуті лише за рахунок повернення в буд довоєнних потужностей, адже Росія лише до 1926—1927 року досягла економічних показників довоєнних років. Потенціал для подальшого зростання економіки виявився украй низьким. Приватний сектор не допускався на «командні висоти в економіці», іноземні інвестиції не віталися, та і самі інвестори особливо не квапилися до Росії через нестабільність, що зберігається, і загрози націоналізації капіталів. Держава ж була нездібна лише зі своїх засобів виробляти довгострокові капіталомісткі інвестиції.
Також суперечливою була ситуація і в селі, де явно гнобилися «куркулі» — найбільш дбайливі і ефективні господарі. У них був відсутній стимул працювати краще. Змусити село збільшувати обсяг виробництва можна було лише переклавши її на колективний спосіб господарювання, що підкоряється централізованому плануванню.
Виноски
В радянські часи цьому вигадали «виправдання», мовляв через нестачу ресурсів частину підприємств зумисне закривали, аби забезпечити роботу інших.
Постійного, оскільки час від часу найману працю на селі регулярно використовували не лише поміщики чи заможні селяни, але й біля половини так званих середняків та чверті бідняцьких господарств.
За іншими даними 10 мільйонів пудів
Існує розбіжність між різними джерелами, одні вказують 160 інші 153 мільйони пудів.
Наприклад у 1919 році було проголошено конфіскацію 14,5 млн. десятин землі, але селяни з них отримали лише 5 млн. дес., і не найкращих земель. 2,5 млн. дес. залишилися під радгоспи та різні сільськогосподарські підприємства (цукрові заводи, винокурні та інші). 7 млн. десятин, надлишки землі у заможних селян, до денікінського наступу конфіскувати не встигли.
Посилання
Стаття на порталі УКРОП
Стаття доктора історичних наук, професора Станіслава Кульчицького
Шемшученко Ю.С., Юридична енциклопедія, гасло «Воєнний комунізм»
Алек Ноув «Про долю НЕПу»(рос.)
Історія радянської Росії. І. С. Ратьковський, М. В. Ходяков(рос.)
Бувальщина про золотий червінець. Віталій ДЗЮБА.(рос.)
Науковий комунізм: Словник (1983) / НЕП(рос.)
Промисловість в СРСР періоду НЕПу(рос.)
Український об'єднаний портал
«Воєнний комунізм» та НЕП
Висновки
Політика воєнного комунізму зламала господарство, саме її наслідком стало різке скорочення виробництва зерна. Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони Південної Росії та України охопила посуха, наслідком чого став голод 1921—1922 років, що забрав життя мільйонів людей в Україні та у Поволжі. Але — на відміну від своєї майбутньої поведінки — радянський уряд не приховував наявності голоду й організував у країні та за кордоном масову кампанію допомоги голодуючим.
Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками, що вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання, які у 1921 році охопили Росію та Україну. Хоч Червона армія й Чека нещадно придушували ці повстання (наприклад, для придушення Тамбовського повстання була використана хімічна зброя), Ленін був змушений визнати провал політики воєнного комунізму й необхідність піти на поступки, особливо селянам.
Безперечним успіхом НЕПу було відновлення зруйнованої економіки, причому, якщо врахувати, що після революції Росія втратила багато висококваліфікованих кадрів (економістів, управлінців, виробничників), то успіх нової влади стає ще більшим, стаючи справжньою «перемогою над розрухою». В той же час, відсутність тих самих висококваліфікованих кадрів стала причиною прорахунків і помилок.
Значні темпи зростання економіки, проте, були досягнуті лише за рахунок повернення в буд довоєнних потужностей, адже Росія лише до 1926—1927 року досягла економічних показників довоєнних років. Потенціал для подальшого зростання економіки виявився украй низьким. Приватний сектор не допускався на «командні висоти в економіці», іноземні інвестиції не віталися, та і самі інвестори особливо не квапилися до Росії через нестабільність, що зберігається, і загрози націоналізації капіталів. Держава ж була нездібна лише зі своїх засобів виробляти довгострокові капіталомісткі інвестиції.
Також суперечливою була ситуація і в селі, де явно гнобилися «куркулі» — найбільш дбайливі і ефективні господарі. У них був відсутній стимул працювати краще. Змусити село збільшувати обсяг виробництва можна було лише переклавши її на колективний спосіб господарювання, що підкоряється централізованому плануванню.
Список використаної літератури
БСЭ: «Воєнний комунізм».
Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
Бородкін Л. І. Моделирование социальной динамики крестьянства в годы нэпа: альтернативный ретропрогноз // История и Математика: Концептуальное пространство и направления поиска. М.: УРСС, 2007. С. 99-122.
Історія соціалістичної економіки . М., 1977
В. Г. Лебедева. Антитеза «старое — новое» в массовой культуре 1920-х годов (культура периода НЭП) // Лебедева В. Г. Судьбы массовой культуры России. Вторая половина XIX — первая треть XX века. — СПб., 2007, с. 210—226
James W. Hughes (1991). Stalin, Siberia, and the crisis of the New Economic Policy. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-38039-1.