Психофізіологічна суть і структура трудової діяльності

З позицій ергономіки трудова діяльність розглядається як процес перетворення інформації і енергії, яка відбувається у системі «людина знаряддя праці – предмет праці – навколишнє середовище».

В останні роки багато нових ідей виникло з зв'язку з розглядом трудової діяльності як процесу взаємодії людини з машиною і більш складними системами управління. Деякі з цих ідей конструктивні в сенсі переходу від якісних до структурно-кількісних уявленням у розробці теорії діяльності. Значний внесок у розуміння психофізіологічного змісту трудової діяльності внесли дослідження з фізіології праці.

Діяльність – це реалізація особистісних властивостей людини. Ці властивості мають також певну структуру, що розглядається в теоріях особистості.

Навколишнє середовище та сама діяльність можуть приводити до зміни стану людини. Процес тривалості регулюється не тільки внутрішніми, але і

зовнішніми чинниками, до яких відносяться взаємодіючий суб'єкт (або колектив) і сам предмет праці. Як взаємодіючого компонента діяльності може виступати і знаряддя праці, якщо воно відноситься до класу автоматичних пристроїв.

У більш формалізованому вигляді трудову діяльність можна представити як динамічну структуру, що здійснює перетворення інформації й енергії.

Працююча людина має трудову мету, тобто суб'єктивну модель стану предмета праці, в яке необхідно перевести цей предмет із початкового стану за допомогою трудових – інформаційних та енергетичних впливів. Ці дії людина може здійснювати безпосередньо на предмет праці або через проміжне пристрій – знаряддя праці. При цьому людина сприймає інформацію через сигнали від предмета праці, проміжного пристрою та середовища. Мета праці у людини формується на основі мотивів, потреб, установок (своїх або одержуваних ззовні).

Істотний вплив на характер протікання процесів, сприйняття, мислення, відтворення відомостей у пам'яті надають активаційні впливу, обумовлені рівнем емоційних і вольових напружень, функцією уваги. В основі інформаційних та енергетичних перетворень, що представляють собою суть трудового впливу на предмет праці, лежать фізико-логічні процеси. У цілому вся описана функціональна структура являє собою систему «Людина – знаряддя праці – середовище».

Предметом праці не обов'язково може бути об'єкт зовнішнього світу. Людина здатна здійснювати перетворення інформації, яка має сенс трудового впливу, цілком у сфері суб'єктивного відображення, створюючи «духовний продукт». Діяльність, спрямовану на об'єкти зовнішнього світу, називають предметною, а спрямовану на перетворення і формування власних енграми (тобто уявлень, образів, понять, планів). У чистому вигляді ці типи діяльності практично не зустрічаються. Мова може йти тільки лише про істотне переважання одного з них.

Специфіка взаємин людини з предметом праці через пристрій визначається головним чином тим, які свої функції як перетворювача інформації та енергії людина передає цьому пристрою.

Розрізняють два типи систем «людина – знаряддя праці – середовище»: з проміжними пристроями у вигляді простих знарядь праці; у вигляді машин.

При роботі з простими знаряддями праці весь потік інформації, необхідний для управління впливом на предмет праці, перетворює людина і він, таким чином, у всіх відносинах і в будь-який момент здійснює і контролює процес впливу. Машина в цікавому нас аспекті є перетворювачем інформації, а не тільки енергії, тобто вона частково без участі людини формує командні сигнали та регулює вплив. У результаті принципова особливість роботи людини з машиною полягає у неповному контролі з його боку за що протікає процес впливу на предмет праці.

Перший тип систем, які можна називати системами «людина – інструмент», ділиться на чотири класи в залежності від того, яку функцію

людина реалізує знаряддя праці.

1. З ефективними знаряддями (інструментами). Психофізіологічна

особливість цього класу полягає у зміні характеру впливу на предмет праці порівняно з природними руховими реакціями людини.

2. З аферентними знаряддями. За допомогою таких знарядь природний спосіб предмета праці перетворюється на змінений образ, який можна розглядати як найпростішу інформаційну модель предмета. Штучного коду тут немає, а є зміна масштабу, ракурсу, випадання окремих ознак і появу нових (наприклад, при роботі з мікроскопом). У результаті людина повинна у процесі навчання виробити спеціальний (відмінний від життєвого досвіду) набір енграми – еталонів, необхідних для сприйняття.

3. Зі знаряддями пам'яті (наприклад, креслення, малюнок, запис). У цьому випадку використовується штучний код. Перекодування як специфічний психічний процес стає важливим компонентом діяльності людини.

4. Зі знаряддями перетворення інформації (рахунки, логарифмічна

лінійка). У результаті використання таких знарядь відбувається зміна психологічної структури прийняття рішень. Ряд операцій продуктивного мислення людина може перетворити на прості операції прямого замикання,

вивільняючи тим самим свій мозок для творчого мислення.

Другий тип систем, або систем «людина – машина», ділиться на три класи:

1. З простої машиною, в якій здійснюється перетворення інформації за елементарної лінійної програмі (передача то людину частини реакцій прямого замикання). Зворотна інформація від предмета праці надходить майже повністю до людини, і він сам вносить корективи в програму машини.

2. З репродуктивно-перетворюючої машиною (звичайні ЕОМ). У цьому класі характерним є істотне, майже повне відчуження людини від предмета праці та його перетворення. Якщо людині знадобиться включитися в робочий процес, вона повинна буде по штучному коду реконструювати як стан предмета праці, так і процеси, якими управляє машина.

3. З продуктивно-перетворюючої машиною. Взаємодія людини з такою машиною вже носить характер інформаційного обміну між відносно замкненими системами інформації.

Зважаючи на те, що саме цей тип діяльності є основним предметом ергономічного дослідження, розглянемо його психофізіологічну сутність

більш докладно.

Найбільш характерною рисою діяльності оператора є те, що він позбавлений можливості безпосередньо спостерігати за керованими об'єктами і змушений користуватися інформацією, яка надходить до нього по каналах зв'язку. Діяльність людини, чинена не з реальними об'єктами, а з їх

заступниками або імітують їх образами, називають діяльністю з інформаційними моделями реальних об'єктів.

Інформаційна модель – сукупність інформації про стан і функціонуванні об'єкта управління та зовнішнього середовища. Вона є для оператора своєрідним імітатором, що відображає всі істотно важливі для управління властивості реальних об'єктів, тобто тих джерел інформації, на основі якого він формує образ реальної обстановки, здійснює аналіз і оцінку ситуації, планує управляючі дії, приймає рішення, які забезпечують правильну роботу системи та виконання покладених на неї завдань, а також спостерігає і оцінює результати їх реалізації.

Обсяг інформації, включеної в модель, і правила її організації повинні

відповідати завданням і способам управління. Фізично інформаційна модель реалізується за допомогою пристроїв відображення інформації. Найбільш

істотною особливістю діяльності людини з інформаційною моделлю є необхідність співвіднесення відомостей, одержуваних за допомогою приладів, екранів, табло як між собою, так і з реальними керованими об'єктами.

Саме на підставі співвіднесення цих відомостей будується вся діяльність оператора. Розглянемо основні етапи діяльності оператора при вирішенні певної технологічної задачі або виконання операції СЧМ.

Перший етап - сприйняття інформації - процес, що включає наступні якісно різні операції: виявлення об'єкта сприйняття; виділення в об'єкті окремих ознак, що відповідають стоїть перед оператором задачі; ознайомлення з виділеними ознаками і розпізнавання об'єкта сприйняття.

Відмінності між операціями виявлення і виділення інформативних ознак визначаються тим, що явища, пов'язані з виявленням об'єкта сприйняття, протікають на рівні рецепторних полів сприймають систем, в той час як здатність до виділення інформативного змісту формується на основі минулого досвіду і вимагає спеціального навчання.

У процесі ознайомлення з виділеними ознаками оператор встановлює

зв'язку між окремими властивостями об'єкта сприйняття, формує власні системи еталонів, на підставі яких він може надалі упізнати об'єкт або ситуацію. Процесам ознайомлення й розпізнавання супроводжують зазвичай укрупнення ознак, що їх об'єднують в структури, які потім виступають як єдині оперативні одиниці сприйняття.

Оперативна одиниця сприйняття – це семантично цілісне утворення, що формується в результаті рецептивного навчання і створює можливість цілісного сприйняття об'єктів зовнішнього світу.

Формування оперативних одиниць сприйняття забезпечує не тільки цілісність і предметність сприйняття, але й можливість у подальшому уявного реконструювання ряду особливостей об'єкта, що не знайшли безпосередньо відображення в інформації, пред'явленої оператору, так само як і можливість виділення корисної інформації в перешкодах.

Другий етап – оцінка інформації, її аналіз і узагальнення на основі заздалегідь заданих або сформованих критеріїв оцінки. Оцінка здійснюється на основі зіставлення сприйнятої інформаційної моделі з ситуацією, що у оператора внутрішньої образно-концептуальною моделлю обстановки (системи управління).

Концептуальна модель являє собою продукт осмислення оператором

ситуації, що склалася з урахуванням що стоять перед ним завдань. На відміну від інформаційної моделі вона відноситься до внутрішніх психологічним засобам діяльності оператора.