3. Споживання та заощадження

Оскільки отримані доходи використовуються на споживання та заощадження, то нерівномірність розподілу доходів відбивається і на нерівномірності споживання.

Споживання – це стадія процесу відтворення, яка заключається в індивідуальному або сумісному використанні населенням споживчих благ з метою задоволення матеріальних та духовних потреб. Споживання домогосподарств – суттєвий компонент валового внутрішнього продукту. Вони становлять від 2/3 до 3/4 сукупних видатків.

Домогосподарства завжди здійснюють вибір між споживанням сьогодні і збільшенням споживання в майбутньому. Але можливості збільшення споживання в майбутньому залежить від заощаджень сьогодні. Отже, заощадження – це частина доходу, що не споживається, відкладене споживання. Вони дорівнюють різниці між доходами та поточним споживанням. Логічно, що основним визначником споживання і заощадження є дохід. Багаті заощаджують більше, ніж бідні не тільки в абсолютних величинах, а й як процент від доходу. Найбідніші неспроможні заощаджувати взагалі, вони живуть «в борг», позичаючи або витрачаючи свої заощадження.

І хоча люди по різному використовують свої доходи, все ж існує деяка закономірність, за якою вони розподіляють свої видатки між їжею, житлом, одягом та іншими важливими статтями споживання. Бідні сім’ї витрачають свої доходи на товари першої необхідності – їжу та житло. Зі зростанням доходу видатки на деякі статті харчування зростають. Люди споживають більше їжі вищої якості. Та все ж існує межа для тих додаткових грошей, які люди витрачають на харчування при зростанні реальних доходів. Отже, частка сукупних видатків на харчування зменшується зі зростанням реальних доходів.

Видатки на одяг, відпочинок, транспортні засоби та предмети розкоші зростають швидше, ніж дохід після вирахування податків. І, нарешті, коли дохід збільшується, дуже швидко зростають заощадження сімей, бо ж цю розкіш можуть дозволити собі не всі.

На вибір споживачів щодо функції споживання чи заощадження впливають різні фактори. Прибічники класичної економічної школи в ролі вирішального фактору, який впливає на вибір споживачів, вбачали реальну процентну ставку. Аргументувалось це тим, що жодна розумна людина, яка хоче здійснити заощадження, не буде зберігати кошти у себе в формі грошей, якщо може використати зі заощадження, отримуючи процент, тобто розміщуючи кошти в банк, чи купуючи облігації. А тому чим вища реальна процентна ставка, тим більше у людини стимулів зберігати. Заощадження, таким чином, є зростаюча функція, а споживання – спадна функція від реальної процентної ставки.

Критикуючи класичну доктрину, Дж.-М. Кейнс відкрив «основний психологічний закон», згідно з яким люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання зі зростанням доходу, але не з тою же мірою, з якою зростає дохід. Окрім доходу на обсяг споживання впливають і інші фактори, як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. До основних об’єктивних факторів Кейнс відносив рівень цін на товари та послуги, розміри майна споживачів, реальну процентну ставку, рівень споживацької заборгованості, рівень оподаткування. У числі суб’єктивних факторів фігурують гранична схильність до споживання та очікування споживачів відносно майбутньої зміни рівня цін, грошових доходів, податків, наявності товарів тощо.

Серед перерахованих факторів особливе місце займає гранична схильність до споживання, бо виступає параметром, який встановлює кількісний зв’язок між споживанням та доходом у розпорядженні. Гранична схильність до споживання (MPC)– це та частина кожної одиниці додаткового доходу в розпорядженні, яку домогосподарства націлюють на збільшення споживання. Кількісно вона відображає відношення будь-якої зміни в споживанні до визначившої її зміни в доході.Аналогічно можна визначити граничну схильність до заощадження. Гранична схильність до заощадження (MPS)– це та частина кожної додаткової одиниці доходу, яка направлена на збільшення заощаджень. Кількісно вона розраховується як відношення зміни в заощадженнях до змін, що їх викликали в доході.

Оскільки кожна додаткова одиниця доходу розподіляється домогосподарствами поміж споживанням та заощадженням, то:

MPC + MPS = 1

Згідно з основним психологічним законом Кейнса величина граничної схильності до споживання знаходиться між нулем та одиницею:

0 < MPC < 1

Звідси можна зробити деякі висновки:

• якщо MPC = 0, це означає, що весь приріст доходу буде заощаджуватися, бо ж заощадження – та частина доходу, яка не споживається;

• якщо MPC = 1/2, то збільшення доходу буде розподілено поміж споживанням та заощадженням порівну;

• якщо MPC = 1, то весь приріст доходу буде витрачено на споживання.