3. Економічні функції держави

Становлення, розвиток індустріальної господарської системи й удосконалювання економічних функцій держави в країнах-лідерах сучасної цивілізації відбувалися одночасно, доповнюючи і підштовхуючи один одного. Нинішня відносна гармонія між ринком і державою була досягнута не відразу. Їхнє реальне притирання, що забезпечило заключний промисловий ривок і підготувало ґрунт для переходу цих країн до постіндустріальної фази розвитку, відбулося фактично після Другої світової війни. Експерти МВФ, розкриваючи роль держави в сучасній економіці, зв'язують розширення її функцій, по-перше, з розвитком демократії, що змушує і спонукує владу імущих прислухатися до голосу виборця, і, по-друге, з необхідністю удосконалювання соціальної, матеріальної й інституціональної інфраструктури, що забезпечує розвиток конкурентного ринку, а також корекції збоїв самого ринку, здійснюваної з урахуванням морально-етичних розумінь, національних традицій.

Поряд з виробництвом суспільних, тобто неподільних при споживанні благ (оборона, забезпечення порядку, будівництво доріг, водопроводів, каналізації й інших споруджень, необхідних для нормальної життєдіяльності суспільства) держава виконує ще цілу низку функцій.

По-перше, це законодавча і правоохоронна діяльність по захисту свободи людини і приватної власності, включаючи підтримку контрактної дисципліни.

Без створюваної і підтримуваної державою системи юридичних гарантій прав власності й обов'язкового виконання контрактів, функціонування корпорацій ринкового бізнесу взагалі було б неможливо. Окрім захисту прав власності до завдань держави відноситься:

• створення каналів обміну інформацією: рівноважна ціна формується на базі розвиненої інформаційної інфраструктури ринку, що дозволяє його учасникам обмінюватися інформацією з мінімальними витратами;

• розробка стандартів мір і ваг. Діяльність держави в цьому напрямку дозволяє знизити витрати виміру якості обмінюваних товарів і послуг, а в більш широкому змісті до розробки універсальних мір відноситься й організація державою грошового обігу, адже універсальна міра обміну – одна з найважливіших функцій грошей;

• створення каналів і механізмів фізичного обміну товарами і послугами: інфраструктура ринку містить у собі не тільки канали обміну інформацією, але і канали фізичного руху товарів і послуг (транспортна мережа, організовані площадки для торгів і т.д.). Отже вільний ринок і анархія несумісні. Ринок – такий тип господарювання, який спирається на право.

По-друге, поряд із забезпеченням правового порядку, до найважливіших функцій держави належить підтримка конкуренції. Щоб поставити заслін іманентної ринку тенденції до монополізації держава установлює контроль над монополіями двома способами. У відношенні «природних монополій», тобто тих галузей, де технологічні й економічні умови виключають можливість існування конкурентних ринків, держава регулює ціни й встановлює стандарти на надані послуги. Транспорт, зв'язок, підприємства, що постачають електроенергією в тім чи іншому ступені піддаються такому регулюванню. Але на переважній більшості ринків ефективне виробництво може бути забезпечене при високому ступені розвитку конкуренції, тому держава приймає антимонопольні закони. Антимонопольні або антитрестовські закони в США, Канаді були прийняті ще в кінці XIX ст. В Україні антимонопольне законодавство складається із законів, Постанов Кабінету Міністрів, листів Антимонопольного комітету (всього понад 180 документів). Серед законів України слід назвати «Закон про Антимонопольний комітет України» (1994), «Закон про захист від недобросовісної конкуренції» (1996), «Закон про природні монополії» (2000), «Закон про захист економічної конкуренції» (2001).

По-третє, необхідність втручання держави в економіку викликана існуванням зовнішніх ефектів (екстерналій) господарської діяльності. Зовнішні ефекти – це вплив дій економічних суб’єктів, що беруть участь у певній трансакції на третіх осіб. Екстерналії не находять відображення в ринковому механізмі ціноутворення, а отже приводять до неоптимального розміщення ресурсів. Негативні зовнішні ефекти наносять збиток непричетним до угод юридичним і фізичним особам чи суспільству в цілому. Це означає невиявлене у цій трансакції використання певних ресурсів без відповідної оплати (прикладом таких екстерналій є забруднення навколишнього середовища). Треті особи не беруть участі у цих трансакціях і тому їх витрати не враховуються при здійсненні трансакцій. При цьому рівноважні ціна та кількість, що встановлюються на ринку, відрізняються від тих, які б були отримані при врахуванні витрат третіх осіб. Результатом негативної екстерналії є заниження ціни, перевиробництво даного товару, надлишкове використання ресурсів.

Позитивні зовнішні ефекти – це позитивний вплив дій економічних суб’єктів, що беруть участь у трансакції на третіх осіб (прикладом таких екстерналій є здійснення профілактичних щеплень, початкова, середня освіта). Треті особи не беруть участі у цих трансакціях і тому їх вигоди не враховуються при здійсненні трансакцій. При цьому рівноважні ціна та кількість, що встановлюються на ринку відрізняються від тих, які б були отримані при врахуванні вигод третіх осіб. Результатом позитивної екстерналії є заниження ціни, недовиробництво даного товару, використання ресурсів у недостатньої кількості. Таким чином, зовнішні ефекти приводять до неефективного функціонування ринкової економіки. Завдання держави – здійснити інтерналізацію зовнішніх ефектів, тобто відповідні зовнішні ефекти трансформувати у внутрішні. Для цього використовується :

• Адміністративне регулювання, яке полягає у прямих заборонах, або напроти вимогах виконання економічними суб’єктами певних дій. Адміністративне регулювання може здійснятися, наприклад, у формі встановлення стандартів і граничних норм забруднення довкілля.

• Коригуючі податки і субсидії. Коригуючі податки (податки Пігу) являють собою витрати фірми. За допомогою такого податку держава покладає на фірму ті витрати переливу, що фірма в противному випадку заощадила б. Субсидія буде сприяти збільшенню виробництва продукції з позитивним зовнішнім ефектом. Державне субсидування освіти, державні лікарні і поліклініки – усе це приклади практичного застосування такого підходу.

• Державне фінансування. Коли вигоди переливу великі держава може взяти на себе фінансування таких галузей або перетворити у власність держави.

По-четверте, ринкова система являє собою знеособлений, безсторонній механізм, а розподіл доходу, що виникає на цій основі, може породжувати значну соціальну нерівність. Для згладжування породжуваної ринком соціальної нерівності держава використовує: трансфертні платежі, механізм модифікації ринкових цін (наприклад, законодавчо встановлений мінімум оплати праці); прогресивну систему оподаткування. Уже більш ста років саму динамічну статтю державних бюджетів розвинутих країн представляють соціальні трансферти і субсидії. У 1961–1990 р. їхня частка в зведених бюджетах провідних країн збільшилася в середньому з 16 до 23% [Чечетов М. Концептуальні засади управління об’єктами державної власності// Економіка України. – 2005. - № 3. - С.20 –31, с.5].

По-п’яте, ринкова економіка має циклічний характер розвитку, тому однією із функцій держави є згладжування амплітуди циклічних коливань економіки. Макроекономічна політика стабілізації й економічного росту містить у собі бюджетно-податкову (політику оподатковування і державних витрат) і кредитно-грошову політику (вона впливає на процентні ставки й умови кредитування). Використовуючи ці напрямки макроекономічної політики, держава може впливати на рівень сукупних витрат, темпи економічного росту й обсяг випуску, рівень зайнятості і безробіття, рівень цін і темпи інфляції Луніна І. Політичні та економічні фактори зміни рівня державних видатків// Економіка України. – 2004. - № 6. - С.12 -195.

Деякі з вищеназваних функцій держави на думку сучасних економістів є спірними. До таких функцій держави можна віднести функції, зв’язані зі згладжуванням «провалів ринку» і зовнішніх ефектів. Їх «спірність» обумовлена можливістю приватизації цих функцій некомерційними організаціями, а також неподатковими рішеннями (наприклад пропозиції Р. Коуза по уточненню меж прав приватної власності, права на компенсацію знецінення як альтернатива «податку Пігу» і іншим державним зусиллям по захисту навколишнього середовища). Такі теоретичні погляди щодо застосування ринкових механізмів підкріплюються посиланнями на факти. Зокрема, відзначається зниження витрат на охорону навколишнього середовища завдяки дозволу продавати встановлювані державою квоти на викид шкідливих речовин, підвищення ефективності комунікаційних послуг і виторг від продажу звукових частот на аукціонах, що дозволяє знизити загальний податковий тягар, а також більш ефективне використання державних земель, що здаються в оренду для розробки корисних копалин, лісівництва і водопостачання при одночасному зміцненні екологічної безпеки.

Ринок і держава не заміщають, а доповнюють один одного. Держава може сприяти поліпшенню роботи ринків, а використання при цьому ринкових підходів – більш ефективному обслуговуванню суспільства і зниженню податкового тягаря. Підтягування країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою до країн-лідеров світового господарства вимагає модернізації самої держави, реорганізації й удосконалювання її функцій, раціоналізації структур керування економікою.