3. Ціна землі
Земля не є продуктом людської праці, а отже вона не має вартості. Але вона має свою ціну, що пов'язана з принесеною нею земельною рентою. Ціна землі – це капіталізована земельна рента, тобто грошовий капітал, що забезпечує її власникові такий же дохід, як і рента, але у формі відсотків на вкладений у банк капітал. Ціна землі розраховується по формулі:
.
Науково-технічний прогрес і підвищення інтенсивності сільгоспвиробництва спричиняють необхідність додаткових капіталовкладень у землю, що безпосередньо веде до росту цін на землю.
В більшості країн з розвинутою ринковою економікою земля є об’єктом ринкових відносин. З точки зору більшості західних економістів приватна власність на землю є основою будь-якої власності, це основа прав людини і вона закріплена у Конституції багатьох країн. Але в Україні до 2008 року існує мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення.
Ринок землі є багатосегментним. Він розподіляється на :
а) землі, що придатні для житлового будівництва, ціна на них залежить від зонування міста;
б) землі, що придатні для будівництва курортно-туристичних комплексів;
в) землі, які відводяться для спорудження підприємств добувної промисловості;
г) землі для спорудження доріг та промислової інфраструктури;
д) землі сільськогосподарського використання. Це самий стабільний елемент ринку землі. Наприклад, в США, середньорічна продаж землі сільськогосподарського використання за останні 10 років не перевищувала 0,5 % від її наявності. Усі операції з земельними ділянками проводяться через іпотечні банки, які по статуту займаються кредитуванням під земельну заставу та операціями з продажу землі.
Агропромисловий комплекс України. Нові форми господарювання в сільському господарстві
Місце і значення аграрних відносин в економічній системі України визначається тим, що сільське господарство – одна з пріоритетних галузей народного господарства України.
Незважаючи на відсталість аграрного сектора економіки від сучасного світового рівня, його загальний потенціал в Україні досить вагомий. Він включає 42 млн. га сільськогосподарських угідь. При цьому найродючіші чорноземи знаходяться саме в Україні. Безпосередньо в сільському господарстві (не враховуючи присадибних ділянок) зайнято 4 млн. чоловік (близько 20% працюючих в усіх галузях економіки), зосереджено приблизно третина основних виробничих фондів, формується три чверті фонду споживання, а його питома вага у фонді продовольчих товарів становить 96%.
Становлення та розвиток агропромислового комплексу (АПК) відображає природно-історичний процес розвитку продуктивних сил, економічних, технологічних та організаційно-технічних відносин у сільському господарстві та взаємозв'язаних з ним галузях і сферах господарської діяльності. Формування АПК є закономірним результатом агропромислової інтеграції — зміцнення взаємозв'язків і органічного поєднання сільського господарства та суміжних галузей, які його обслуговують, постачають йому ресурси і доводять його продукцію до споживача. У ринковій економіці сукупність відносин і зв'язків галузей АПК становить систему агробізнесу.
Структура АПК в узагальненому плані складається із трьох основних галузей, які в ній займають певну питому вагу: виробництво засобів виробництва для сільськогосподарської переробки його продукції; безпосередньо сільському господарстві; галузі, які забезпечують заготівлю, транспортування, переробку й доведення сільськогосподарської продукції до споживача.
Важливе місце в системі агробізнесу займає його інфраструктура, вона забезпечує загальні умови розвитку сільськогосподарського виробництва й життєдіяльності сільського населення. А у кожній з вищенаведених галузей функціонують відповідні ланки інфраструктури.
Крім функціональної, галузевої й територіальної структури, АПК має складну організаційно-економічну структуру, основу якої становлять суб'єкти господарювання, що функціонують у різних видах власності. У сфері АПК діють державні, колективні, корпоративні, орендні підприємства, а також фермерські й селянські господарства. У цей час чверть всієї сільськогосподарської продукції створюється в особистому підсобному господарстві.
Головною умовою ефективного функціонування й подальшого розвитку АПК України є:
рівноправність функціонування всіх форм власності як на землі, так і на інші засоби виробництва;
добровільний, самостійний вибір селянином форми господарювання;
еквівалентність обміну між сільським господарством й іншими галузями й т.і.
В умовах розвинутих ринкових відносин в Україні значно поширюється оренда як форма господарювання, за якої на основі договору оренди між землевласником і орендарем останньому передається право володіння і користування землею за певну плату на певний термін.
На сучасному етапі в Україні відбуваються складні соціально-економічні процеси створення ефективно діючої ринкової економіки, що закономірно потребує докорінних змін в усіх аспектах економічної політики. Це в першу чергу стосується аграрного сектора економіки, бо в ньому створюються передумови для здійснення ринкових перетворень в усіх сферах економіки України, яка значною мірою є аграрною країною.
Аграрна реформа являє собою сукупність першочергових заходів, спрямованих на створення найсприятливішого економічного середовища для розвитку сільського господарства. Головним напрямом сучасної аграрної реформи має стати перетворення працівників на власників землі шляхом її приватизації, а також власників засобів виробництва, виробленого продукту та доходу. Аграрна реформа стане дієвою лише за умови, якщо в ній будуть визначені не тільки завдання, а й всебічно відпрацьовані всі без винятку аспекти перетворень: економічні, політичні, соціальні, правові, кадрові, екологічні, зовнішньоекономічні.
Наші уявлення про шляхи розвитку сучасних аграрних відносин виходять з того, що найважливішими складовими сучасної аграрної реформи є:
вдосконалення структури аграрного виробництва та створення нових форм господарювання на селі;
реформування ціноутворення з метою досягнення паритету цін на сільськогосподарську продукцію, промислові засоби виробництва та виробничі послуги;
розв'язання соціальних проблем на селі шляхом забезпечення соціальної спрямованості аграрних перетворень в економіці;
створення надійної правової бази для здійснення аграрної реформи.
Головні засади нової аграрної політики передбачають створення вагомих передумов для істотного прискорення ринкових перетворень на селі шляхом реформування відносин власності на землю та інші засоби виробництва в аграрному секторі економіки, розширення і поглиблення ринкових відносин між усіма суб'єктами господарювання, створення нових організаційно-правових структур, нового механізму регулювання аграрних відносин. Є необхідність збереження, по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв), що забезпечить ефективніше використання землі та майна, а також розвиток соціальної сфери села.
Конкретні шляхи подолання кризи в аграрному секторі економіки та основні ланки нового курсу аграрної політики полягають у тому, щоб забезпечити:
реальне реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності, яке повинно відбуватися згідно з принципом: «земля повинна належати тим, хто її обробляє»;
перехід на орендні відносини між власниками засобів виробництва та суб'єктами господарювання;
розвиток особистих підсобних господарств і перетворення їх на товарні фермерські господарства;
всебічний розвиток інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції (банки, товарні і фондові біржі, постачальницькі організації тощо);
вдосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин між різними суб'єктами ринкових відносин;
вдосконалення управління АПК та забезпечення державного регулювання економічних відносин на ринкових засадах;
істотне вдосконалення правового забезпечення з боку законодавчих органів держави.