2. Доходи домогосподарства

Для того, щоб вірно оцінити економічну роль домогосподарств в ринковій економіці треба проаналізувати за рахунок яких джерел вони мають можливість здійснювати свою економічну активність. Найчастіше використовується два поняття: дохід і майно (багатство). Дохід – це потік грошей, який отримало домогосподарство упродовж певного періоду (як правило, за рік). Майно (багатство, активи) – це чиста вартість активів (нагромадження грошей), якими домогосподарство володіє на певний момент часу. До майна належать матеріальні об’єкти (будинки, земля, автомобілі, інше нерухоме майно) та фінансові ресурси (готівка, поточні та ощадні рахунки, акції, облігації тощо). Якщо домогосподарства мають борги, то вони відраховуються із величини майна, тому береться лише чиста вартість активів.

Як видно із моделі кругообігу, доходи домогосподарств формуються як плата за ресурси, які вони поставляють фірмам. Згідно з цим підходом, основними видами доходів домогосподарств є: 1) заробітна плата як ціна праці; 2) рента (орендні платежі) як ціна землі; 3) відсоток як ціна капіталу.

Заробітна плата – це сума грошей, що отримує найманий працівник за використання своєї праці. Рівень заробітної плати залежить від багатьох факторів: продуктивності праці, що обумовлене ефективністю використання основних і оборотних фондів; якості праці, що залежить від фізичних і розумових здібностей, освітнього і професійного рівня, виробничого досвіду; рівня конкурентності ринків праці. На останні великий вплив мають такі інститути, як держава та професійні спілки, а також неекономічні чинники (престиж професії, соціально-психологічний клімат в трудовому колективі й т. і.).

Економічне зростання в Україні створило об’єктивні передумови для підвищення реальних доходів населення, передусім заробітної плати, збільшення її частки в сукупних доходах населення. Так, середньомісячна номінальна заробітна плата зросла з 230,1 грн. у 2000 р. до 376,4 грн. у 2002р. і до 579,45 грн. у листопаді 2004 р. [1, с.6; 2, с.6]. Зростання реальної заробітної плати в країні відбувається з жовтня 2000 року, а з січня 2001 року щомісячні темпи зростання рівня відповідного місяця попереднього року стабільно перевищують 110 відсотків. Разом з тим залишається низькою і невідповідною загальносвітовій практиці частка заробітної плати у ВВП та собівартості продукції. Так, у ВВП України частка заробітної плати в останні роки становила менше 45%, тоді як в країнах Європейського співтовариства – в середньому 65 %, у собівартості продукції частка витрат на оплату праці є меншою за 14%, а в більшості країн ЕС цей показник становить 30–35% [3].

Рента – це плата за використання землі та інших ресурсів, пропозиція яких обмежена. Ренту отримують усі власники землі, незалежно від її якості. Власники природних ресурсів, які мають більш продуктивні або вигідні в транспортному відношенні землі, отримують додатковий прибуток, який називають диференційованою рентою. Рента є частиною орендної плати, куди входить амортизація на будівлі, розташовані на землі, а також відсоток на вже вкладений капітал.

Відсоток – це плата за використання грошей іншою особою (за позику). Інакше, це ціна відмови домогосподарства від споживання сьогодні заради споживання у майбутньому. Вочевидь, чим вищий відсоток пропонується, тим сильнішим є стимул до заощадження. Ці позики підприємці використовують як інвестиції.

До доходів домогосподарств належать доходи некорпоративного і корпоративного секторів економіки. До перших відносяться доходи одноосібного володіння, де в одній особі поєднуються власник і робітник; партнерств; кооперативів. До другої – дивіденди, які отримує власник акції в залежності від величини чистого прибутку корпорації і кількості акцій. У країнах з розвиненою ринковою економікою коло громадян, що вкладають свої доходи в акції, досить широке. В Україні цей прошарок населення тільки формується.

І нарешті, трансфертні платежі – це виплати урядом (державні) або фірмами (приватні) грошей або надання товарів чи послуг, за які платник не отримує будь-якого вкладу економічних ресурсів безпосередньо. Їх отримують особи, які мають певний соціальний статус, їх називають соціальними виплатами. Трансферти – це виплати на страхування від нещасних випадків, допомога у зв’язку з безробіттям, державні та приватні пенсії, субсидії на освіту, допомога у зв’язку з непрацездатністю, допомога дитячим будинкам тощо.

Підсумовуючи усі види доходів, які отримують домогосподарства, маємо особистий дохід, який, в свою чергу, розподіляється на споживання, заощадження і особисті податки.

Виходячи з сучасного рівня доходів в Україні, потребує уваги й поняття середнього прошарку населення. Його формування є передумовою стабільного суспільства. Він визначається за такими ознаками: рівень доходів, яким задовольняються; соціальна роль; структура цінностей; матеріальне становище; наявність заощаджень; структура споживання – частка витрат на харчування (в розвинених країнах вона не перевищує 20%), непродовольчі товари, послуги і т. ін. Як свідчить статистика, рівень доходів більшості українців нижчий від середньоарифметичного доходу на душу населення і не влаштовує їх. Якщо в структурі витрат середньостатичного американця 16 відсотків займає харчування, 27 – непродовольчі товари і 57 – послуги, то у середньостатичного українця, відповідно, 53, 33 і 14 відсотків. Високий рівень освіти та професійної підготовки сьогодні не є визначальними, оскільки частіше дохід від цього не залежить. Умови для розвитку малого та середнього виробництва не досить сприятливі.

Оскільки у розвиненому суспільстві саме середній клас, тобто 60 відсотків домогосподарств (не беруться до уваги 20% найбагатших і 20% найбідніших), визначає його політику і стратегію, то його формування в Україні стає необхідним з точки зору стратегії на створення соціально-орієнтованої економіки.