Теоретична частина

Нормування викидів забруднюючих речовин в атмосферу здійснюється шляхом встановлення значень граничнодопустимих викидів (ГДВ) цих речовин для всіх джерел викиду.

ГДВ – це маса викидів шкідливих речовин за одиницю часу від даного джерела або сукупності джерел забруднення атмосфери виробничого об’єкта з урахуванням розсіву шкідливих речовин в атмосфері, що утворюють приґрунтові концентрації, які не перевищують гранично допустимих (ГДК) для населення, рослинного та тваринного світу (з усередненням за будь-який 20-хвилинний строк).

Нормативи ГДВ є основою для проведення екологічної експертизи і планування заходів зі зниження забруднень атмосфери.

Першим етапом нормування забруднення атмосфери є інвентаризація джерел виділення і викидів забруднюючих речовин, яка практично виконується методами:

– інструментального вимірювання;

– розрахунковим.

Розрахунковий метод заснований на:

– матеріальному балансі технологічного процесу;

– використанні питомих показників виділення забруднюючих речовин за одиницю часу або віднесених до одиниці обладнання, маси продукції, сировини, матеріалів.

У діючій природоохоронній нормативно-технічній документації в галузі захисту атмосфери від забруднень прийняті такі визначення:

Джерело виділення забруднюючих речовин (ЗР) – об’єкт, у якому утворюються ЗР (установка, апарат, пристрій та ін.).

Джерело забруднення атмосфери (джерело викиду) – об’єкт, від якого ЗР надходять в атмосферне повітря (димар, вентиляційна шахта, автотранспорт та ін.).

Усі джерела забруднення атмосфери поділяють на:

– стаціонарне джерело – джерело, що має постійне місце у просторі, відносно системи координат підприємства;

– пересувне джерело – джерело, що не займає постійного місця на території підприємства;

– організоване джерело – джерело, яке здійснює викид через спеціально споруджені пристрої;

– неорганізоване джерело – джерело забруднення, здійснюваного у вигляді спрямованих потоків газів у разі порушення герметичності обладнання, відсутності або неефективної роботи місцевої вентиляції в місці завантаження – вивантаження або зберігання продуктів тощо;

– точкове джерело – джерело у вигляді димаря або вентиляційної шахти з характерними розмірами перерізу, близькими одне до одного;

– лінійне джерело – джерело у вигляді каналу (щілини) для проходу забрудненого газу або повітря з поперечним перерізом, що має значну довжину по відношенню до іншого характерного розміру;

– площинне джерело – джерело, що має значні розміри площі, по якій відносно рівномірно здійснюється виділення забруднень.

Відношення джерела забруднення до певного типу проводять з метою визначення методики розрахунку відповідно до ОНД-86 (Методика розрахунку концентрацій в атмосферному повітрі шкідливих речовин, які містяться у викидах підприємств).

Існують методики визначення максимальних разових викидів ЗР (г/с, кг/год) та валових викидів (т/рік). Нормативи валових викидів використовують при економічному стимулюванні природоохоронної діяльності, а нормативи максимальних разових викидів – при контролі додержання ГДВ.