4.Принципи автотранспортного права становлять

Принципи права — це основні засади, які визначають харак­терні риси та сутність правового регулювання тієї чи іншої групи суспільних відносин та які знаходять свої закріплення у відповід­них нормах права. Суворе дотримання таких принципів спри­яє забезпеченню і охороні прав та інтересів як транспортних підприємств, вантажовідправників, вантажоодержувачів, такі фізичних осіб, яким надаються транспортні послуги.

Принципи автотранспортного права становлять злагоджену систе­му, що складається з елементів, які перебувають у взаємозв’язку та створюють визначену цілісність і єдність.

Система принципів автотранспортного права включає такі:

• принцип відповідальності полягає в тому, що за невиконання чи неналежне виконання обов’язків учасники транспортного про­цесу несуть відповідальність;

• принцип планування заснований на врахуванні об’єктивного закону, планомірного пропорційного розвитку транспортного про­цесу цілеспрямована діяльність із визначення пропорцій у галузі транспорту, розробки, затвердження планів, доведення їх до вико­навців тощо;

• принцип законності полягає в тому, щоб кожний суб’єкт - учас­ник транспортного процесу діяв у межах наданих йому прав, ви­конував передбачені обов’язки, суворо керувався приписами зако­нів та інших нормативних актів;

• принцип доцільності. Його сутність полягає в тому, що транспортний процес має забезпечувати своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення та суспільного виробництва в пере­везеннях.

Принципи автотранспортного права можна класифікувати за де­якими аспектами. Так, наприклад, залежно від функціонального призначення їх можна поділити на:

• загально-правові (які діють в будь-якій ділянці транспортно­го права);

• принципи інститутів (притаманні окремим інститутам транс­портного права, їх дія відповідно обмежена предметом регулю­вання).

Наведена класифікація принципів автотранспортного права не є вичерпною.

Оскільки транспортне право ми розглядаємо як підгалузь цивільного права, провідне місце в якій посідають приватно­правові за своїм характером норми, то і загальними засадами автотранспортного права є, перш за все принципи цивільного права, такі як:

• свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

• забезпечення свободи договору;

• рівність всіх форм власності;

• неприпустимість позбавлення права власності, крім ви­падків, встановлених Конституцією України та законом;

• захист прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

• здійснення судового захисту цивільного права та інтересу;

• справедливості, добросовісності і розумності,

а також:

• недопущення монополізації господарської діяльності та розвитку недобросовісної конкуренції;

• принцип системного оновлення права, тобто виключення норм, що дублюються або втратили своє призначення і чи взагалі є випадковими за своїм характером.

Тема 2. Нормативні акти в сфері управління автомобільним транспортом (2 год)

ПЛАН

1. Загальна характеристика джерел автотранспортного права

2. Дія нормативних актів у часі, просторі, колі осіб

3. Загальна характеристика автотранспортного законодавства України

1.Загальна характеристика джерел автотранспортного права

В загальній системі українського законодавства нормативні акти, що регулюють транспортні відносини, складають транспортне законодавство.

Транспортне законодавство — це сукупність нормативних актів, які визначають основні правові, економічні та організаційні засади діяльності транспорту, правовий статус транспортних підприємств, їх взаємовідносини з клієнтурою і органами виконавчої влади, умови перевезення, порядок використання транспортних шляхів сполучення, організацію безпеки руху на транспорті.

Нормативні акти, які визначають умови перевезень, по­рядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов’язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Джерела автотранспортного права характеризуються деякою кодифікованістю та певним впорядкуванням. Основні джерела - Закон України “Про транспорт”, спеціальні закони “Про автомобільний транспорт” та “Про дорожній рух”. Подальша конкретизація норм законів здійснюється КМ України, Міністерством транспорту України та відповідними відомствами шляхом видання певних правил положень, інструкцій, тощо, які носять нормативний характер.

Підзаконні акти досить різноманітні і відображають специфіку транспортного права як спеціальної галузі з великою часткою адміністрування – численні підзаконні акти в усіх сферах транспортної діяльності.

Найважливішим підзаконним актом, який регулює діяльність підприємств автомобільного транспорту, а також підприємств, організацій та громадян, які користуються автомобільними транспортними послугами є Статут автомобільного транспорту УРСР, затверджений 27 червня 1969 р. і чинний відповідно до ст.3 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991р.,і де зазначено, що Закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України .

В автомобільному транспорті вантажні перевезення регламентуються Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом Україні від 14 жовтня 1997 р.; пасажирів —Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р., які безпосередньо визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.

Відповідно до ЗУ «Про АТ» п. З Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту наказом Міністерства інфраструктури України від1 5 липня 2013 р. № 480 затверджений Порядок організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом. Цей Порядок визначає механізм організації підготовки до відкритті автобусних маршрутів загального користування (крім міжнародних) та обстеження пасажиропотоків з метою вивчення попиту населення на пасажирські перевезення на міських, приміських міжміських автобусних маршрутах загального користування.

Необхідною частиною організації перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування є розклад руху Розклад руху автобусів, який розробляється відповідно до вимог наказу Міністерства транспорту та зв’язку України від 07 травня 2010 р. № 278 «Про затвердження Порядку розроблення та за твердження паспорта автобусного маршруту».

Водночас, існують нормативні акти, які мають універсальний характер і регулюють правовідносини на всіх видах транспорту. До їх числа відноситься Закон України від 6 квітня 2000 р. «Про перевезення небезпечних вантажів», який визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов’язаної : перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом

Дія цього Закону поширюється на виконання робіт і надання послуг, пов’язаних з перевезенням небезпечних вантажів; на державне управління та державне регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів; на забезпечення міжнародних зобов'язань у сфері перевезення небезпечних вантажів.

Норми цього Закону не регулюють перевезення небезпечних вантажів на територіях підприємств, установ та організацій, де ці вантажі виготовляються або утворюються, використовуються або охороняються, та інші передбачені законом випадки.

Оскільки відповідно до п.25 ст. 9 Закону України «Про ліцнензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом віднесено до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню,