Друге питання:

Сутність, загальна характеристика вільних економічних зон в міжнародному митному праві

Багато які держави зверталися і звертаються до нетрадиційних методів активізації своєї участі у міжнародному розподілі праці.

Одним з напрямів стимулювання розвитку виробництва, зростання валютних надходжень, покращання платіжного балансу та одержання доступу до нових і новітніх технологій є утворення вільних економічних зон з особливим юридичним та митним статусом, які створюють сприятливі умови для залучення іноземного капіталу.

Ці умови охоплюють різноманітні податкові, митні, валютно-фінансові та інші преференції, які надають право іноземним фірмам безмитне ввозити машини і устаткування, технології, сировину і матеріали, напівфабрикати, створювати експортні виробництва, переводити значну частину одержаного прибутку за межу митного кордону вільної економічної зони.

В економічній політиці кожна держава намагається вибрати таку тенденцію, яка сприятиме її економічному розвитку та значення на міжнародному рівні.

Україна зацікавлена як у відкритості своєї економіки, так і у протекціонізмі. Для поєднання цих обох тенденцій вона пішла шляхом реформування соціально-економічного становища.

А це вимагає нових форм регіонального розвитку, що ґрунтується на можливостях певних регіонів найбільш повна та ефективно використовувати наявні ресурси і сприятливе економіко-географічне та геополітичне розташування для залучення іноземних інвестицій.

Термін „вільна економічна зона” та його модифікації, яких відомо досить багато, в різних державах і обставин часом використовується для характеристики територій, зовсім несхожих за своїм статусом і тим цілям, яким вони служать.

У світовій практиці спостерігається справжній бум навколо того, що найчастіше іменується вільної економічною зоною, хоча в основі цього поняття лежить визначення вільної зони.

Так в наукової літературі зустрічається, крім зазначених, ще близько 20 найменувань таких відокремлених частин території відповідної держави світу, які часто кваліфікуються як тотожні:

- безмитна торгова зона;

- вільна економічна зона;

- вільна експортна зона;

- вільна виробнича зона;

- вільна торговельна зона;

- вільна митна зона;

- вільна митна експортно-орієнтована зона;

- експортна вільна зона;

- експортно-орієнтована вільна зона;

- експортно-орієнтована зона;

- зовнішньоторговельна зона;

- зона спільного підприємництва;

- зона вільного підприємництва;

- інвестиційна зона;

- спеціальна митна зона;

- спеціальна економічна зона;

- митна зона;

- особлива економічна зона та інші.

Безліч термінів пояснюється відсутністю в даний час загальноприйнятою класифікацією вільних зон.

У процесі свого розвитку і поширення вони набували нових рис і особливості залежно від національної специфіки, економічних, політичних і соціальних умов держави.

Тому необхідно перш за все визначити кожне з цих понять, виявити загальне і особливе в них з позицій підходів до системи управління.

Адже у своїй суті кожен з термінів висловлює певне функціональне призначення і ступінь складності необхідних умов функціонування вільних економічних зон.

Вільна економічна зона

Вільна економічна зона - це частина території держави чи декількох держав в межах якої митні процедури здійснюються на пільгових умовах, тобто ввозяться, вивозяться товари без сплати мита, а також формуються центри збереження, перевантаження товарів сусідніх чи прилеглих держав.

або

Вільна економічна зона - це законодавча визначена частина території держави, на якій спеціальним внутрішнім законодавством на певний строк для певних суб’єктів встановлюється спеціальний пільговий правовий режим господарської діяльності і створюються спеціальні органи управління з метою залучення інвестицій для досягнення законодавча встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань.

Нормативно-правове регулювання щодо вільної економічної зони здійснюється за двома напрямами:

1) приймаються загальні нормативно-правові акти, які регулюють окремі питання господарської діяльності в усіх зонах держави;

2) видаються нормативно-правові акти щодо створення і функціонування певної економічної зони, а також регулювання господарської діяльності в ній.

Вільні економічні зони формуються на основі міжнародного договору і можуть мати експортний, імпортний, транзитний характер.

Вільні економічні зони є частиною території держави, на яких запроваджується спеціальний митний режим.

Ці зони створюються відповідно до законодавства держави про вільні економічні зони шляхом прийняття окремого закону для кожної вільної економічної зони з визначенням її статусу, території, строку, на які вона створюється, та особливостей застосування законодавства держави на її території.

Законом установлюються вимоги щодо створення вільної економічної зони, видів товарів, дозволених до ввезення у таку зону, та характер операції, що здійснюється з товарами у межах зони.

У законі також визначаються вимоги щодо організації роботи спеціальної митної зони та обов’язків органів управління зони щодо виконання вимог митного законодавства під час здійснення митного контролю.

Кожна вільна економічна зона встановлюється спеціальним актом законодавства. Тобто, правове регулювання створення і діяльності вільної економічної зони здійснюється на загальному і спеціальному рівнях.

Правове положення (статус) і територія кожної вільної економічної зони, строк, на який вона створюється, визначається на основі економіки і соціально обумовлених показників, яка на основі пропозицій органів місцевого самоврядування приймає окремі закони індивідуального призначення.

Законодавство о вільних економічних зонах має відносну автономію:

- з одного боку примикає до інституту зовнішньоекономічної діяльності оскільки охвачує собою врегульовані їм правовідносини;

- з другого боку до інвестиційного законодавства, яке розраховано на посилення притока іноземних інвестицій в державу.

Вказуються припущення що вільні економічні зони – це спеціальний інститут законодавства про підприємництво.

Всупереч суперечкам відносно приналежності інституту вільних економічних зон треба підкреслити наступне:

- суб’єкти в вільних економічних зонах є одночасно суб’єктами підприємницької діяльності або мають управлінські повноваження, в тому числі, і контролюють таку діяльність;

- встановлюється особовий пільговий режим оподаткування здійснення валютно-фінансових, митних і інших операцій суб’єктів підприємництва, який вводиться в особовому порядку згідно закону на певній території з метою притягнення іноземних інвестицій і створення сприятливих умов для іноземних інвесторів, збільшення експортних можливостей, притягнення і запровадження нових технологій, передових ринкових методів господарювання („ноу-хау” управлінського характеру, покращення і ефективного використання інфраструктури ринку, природних, трудових і інших ресурсів);

- загальна мета створення вільних економічних зон – покращення умов життя населення і створення гідних людини умов життя шляхом прискорення соціально-економічного розвитку країни. На жаль, в деяких нормативних актах така залежність не проводиться і складається відчуття, що ці процеси розірвані. Але вони залежать від основної мети і мають ряд складових:

а) економічна мета: притягнення іноземного і національного капіталу за рахунок стимулювання його активності на певній території, використання переваг міжнародного географічного положення і розподілення труда, ліквідація монополій зовнішньої торгівлі через усунення перешкод для доступу до них;

б) соціальна мета: задоволення потреб населення у високоякісних товарах і насичення внутрішнього ринку, прискорення розвитку відсталих регіонів за рахунок концентрації в них необхідних для цього ресурсів, підвищення рівня кваліфікації працюючих за рахунок упровадження передового досвіду організації і управління фінансами, культури менеджменту;

в) науково-технічна мета: підвищення ефективності використання інфраструктури на території вільної економічної зони, прискорення інноваційних процесів і упровадження, притягнення передових вітчизняних і іноземних техніки та технологій, вчених і спеціалістів.