2.5. Міжнародні організації та центри по вивченню проблем туризму

«Після Другої світової війни розвиток наукових досліджень туризму почали координувати авторитетні міжнародні організації: Міжнародна спілка офіційних туристських організацій (МСОТО), Міжнародна асоціація наукових експертів у галузі туризму (АІЕСТ) і Міжнародна академія туризму в Монте-Карло.

МСОТО була створена в 1947 р. як недержавна структура для розвитку співробітництва країн в галузі туризму. Вона неодноразово виступала організатором і технічним координатором науково-практичних досліджень туризму. В 1950 р. дана організація ініціювала проведення і брала активну участь в роботі конференцій ООН з митних і прикордонних формальностей; видавала журнал «Туризм у світі», щорічник по статистиці туризму. До 1958 р. при МСОТО працював Міжнародний інститут туристських досліджень.

АІЕСТ була заснована в 1951 р. з метою розвитку наукових зв’язків і проведення дослідницьких робіт в галузі туризму, зміцнення дружніх контактів і зв’язків між членами Асоціації, розширення їх наукової активності, в тому числі через обмін досвідом, матеріалами і документацією, підтримки діяльності наукових інститутів та інших дослідницьких і навчальних центрів, які спеціалізувалися на вивченні туризму, організації і співробітництва в проведенні конгресів, зустрічей, засідань присвячених науковим розробкам в галузі туризму. АІЕСТ об’єднала світову наукову та педагогічну громадськість, в тому числі багатьох видатних діячів науки, які здійснили вагомий внесок у дослідження туризму. Асоціація видає «Туристський журнал», а також збірники наукових праць.

Міжнародна академія туризму в Монта-Карло (Монако) також була відкрита в 1951 р., як результат розвитку гуманітарних і культурних стосунків в рамках міжнародного туризму. Вона проводить наукові дослідження туризму, результати яких друкуються в «Журналі Міжнародної академії туризму».

На початку 1950-х років у ФРН були утворені два нових наукових центри – Німецький економічний інститут туризму при університеті в Мюнхені і Інститут туризму при університеті у Франкфурті на Майні. В межах даних установ видавались численні наукові праці по туризму і курортній справі.

З другої половини ХХ ст. почала ширитись туризмознавча наукова періодика, серед інших слід виділити «Журнал туристських досліджень» (Journal of Travel Research, 1962), «Аннали туристських досліджень» (Annals of Tourism Research, 1973, Північна Америка), «Туристське ревю» (Tourist Review, 1946) «Туристський рух» (1957, Польща), «Менеджмент туризму» (Tourism Management, 1980, Європа); «Дослідження в галузі рекреалогії», (Tourism Recreation Research, 1977, Азія) і «Журнал туристського аналізу» (The Journal of Tourism Stadies, 1990, Австралія).

У 1966 році в Турині (Італія) був створений міжнародний центр по вивченню проблем туризму, його діяльність знайшла своє відображення в чисельних наукових працях з туризму» [13].

Важливе значення для дослідження проблем, пов’язаних з туризмом, мають публікації ООН, Всесвітньої Туристської Організації (ВТО), Міжнародного Союзу туристських організацій (МСОТО) й інших міжнародних організацій, які глобально досліджують певні теми. Одна з пріоритетних тем розробка понятійного апарату [10,c.64].

Нині найпоширенішим є визначення туризму, прийняте на спільній конференції Всесвітньої асоціації туризму і Міжпарламентського союзу в 1989 р. в Гаазі. Вонo вводить поняття про добровільність подорожі і надає великого значення ролі сектора послуг. За критичного підходу до цього визначення можна виявити те, що в ХХІ ст., виключення місця проживання і робочої діяльності не визначає повноцінно пересування, яке характеризує всіх учасників туризму [10,c.64].

У документах Гаазької декларації (1989) під туризмом розуміється будь-яке вільне пересування осіб, не враховуючи пересувань між місцем роботи і проживання, а також весь комплекс послуг, створений для задоволення потреб людей під час нього [11]. Існуючі сьогоднішні визначення туризму можна об’єднати у дві групи. Перша група – вузькоспеціалізовані визначення, які стосуються окремих економічних, соціальних, правових аспектів туризму або його видових особливостей і є інструментом для вирішення конкретних завдань (наприклад, для статистичних досліджень). Другу групу складають дефініції, які охоплюють предмет у цілому, розкривають внутрішній зміст туризму, виражають єдність усього різноманіття властивостей і відносин [10,c.64].

У 1980 р. на Філіппінах була прийнята Манільська декларація зі світового туризму, яка проголосила: «Туризм розуміється як діяльність, що має важливе значення в житті народів завдяки безпосередньому впливу на соціальну, культурну, освітню й економічну сфери життя держав та їх міжнародні відносини» [12].

У матеріалах Всесвітньої конференції з туризму, проведеної Всесвітньою туристською організацією (ВТО) в 1981 р. в Мадриді, туризм визначається як один з видів активного відпочинку, що являє собою подорожі, які здійснюються з метою пізнання тих чи інших районів, нових країн і поєднуються в окремих країнах з елементами спорту. У 1993 р. статистична комісія ООН ухвалила ємніше визначення туризму: «Туризм – це діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їх звичайного середовища, протягом періоду, який не перевищує одного року поспіль, з метою відпочинку, діловими й іншими цілями».

Тема 3. Основні концепти, структура та функції туризмологічного знання

1. Туризмологія: основні концепти (понятійний апарат).

2. Структура та функції туризмологічного знання.

Поняттєвий апарат туризмології та тезаурус (особливий різновид словників, у яких зазначені семантичні відносини між лексичними одиницями).

3.1. Туризмологія: основні концепти (понятійний апарат)

«Подорож – пересування по будь-якій території, акваторії з метою їх вивчення, а також із загальноосвітніми, пізнавальними, оздоровчими та іншими цілями.

Термін «подорож», з одного боку, представляє собою туризм і є його частиною, з іншого – є дуже складним поняттям, що пов’язане з переміщенням людей і вбирає до себе дещо більше, ніж туризм. Подорож проявляється, наприклад, в умовах військових дій (пересування військ: похід Олександра Македонського, похід російських військ 1812-1815 рр. Москва-Париж і т. п.), нових географічних відкриттів, міграції, сезонних переїздів тощо. Тобто можна сказати, що термін «подорож» володіє значною узагальненістю поняттєвого сенсу та позначає переміщення людей у просторі та часі незалежно від мети як такої.

Мандрівник – це будь-яка людина, що здійснює подорож, незалежно від цілей, напрямів, засобів пересування, часових відтинків поїздки (похода, експедиції, відрядження). Мандрівник кінцевою метою свого діяння та процесу завжди ставить повертання на батьківщину, місце свого постійного проживання. Цим він відрізняється від мігранта, який переміщується з метою набуття нового місця проживання та кращої долі.

Дестинація – туристський центр, що володіє туристськими ресурсами: природні, історичні, соціально-культурні об’єкти, що включають об’єкти туристського показу, а також інші об’єкти, здатні задовольнити духовні потреби туристів, сприяти відновленню та розвиткові їхніх фізичних сил.

Туристська дестинація – це засадничий елемент туристської системи. Під туристською дестинацією розуміється територія, яка володіє властивостями туристської привабливості, що стимулює туристську цікавість а отже, і розвиток самого туризму.

Туристський регіон – це більш масштабне поняття стосовно туристської дестинації. Туристський регіон може включати в себе кілька туристських дестинацій. Наприклад, туристський регіон Італія включає в себе різні дестинації як за своєю масштабністю, так і за своїм туристським призначенням.

Рекреаційні ресурси – ресурси, що використовуються для відновлення живих сил людини та організації рекреаційної діяльності.

Туристський продукт: 1) право на тур, призначене для реалізації туристові; 2) споживацький комплекс, що включає тур, туристсько-екскурсійні послуги та товари; 3) сукупність речових та неречових споживацьких вартостей, що споживаються туристом.

Тур: 1) комплекс послуг з розміщення, перевезення, харчування туристів, екскурсійні послуги та розваги, а також послуги гідів-перекладачів та інші послуги, що надаються залежно від цілей подорожі; 2) туристська поїздка за певним маршрутом у конкретні строки, забезпечена комплексом послуг у галузі житла, пересування, медичного та культурного обслуговування; 3) заздалегідь спланована та оплачена туристська поїздка» [9, 13-17].

«Аксіологія туризму - відображення ціннісного значення туристської діяльності, вибору людиною орієнтацій у "мандрівному житті".

Антропологія туризму - розділ філософії туризму, який розглядає туризм як різновид людського активізму, метою якого є задоволення потреб індивіда за рахунок здійснення подорожі.

Герменевтичний потенціал туристичної діяльності – сприйняття цінностей культури, яке здійснюється в туристських мандрівках, подорожах, відвідуваннях, поїздках, походах і реалізується через особисте розуміння, витлумачення (розшифровування смислів).

Екзистенціалізм - з'ясування сутнісних характеристик існування людини, що подорожує (смислу життя індивідуальної свободи, відповідальності тощо).

Екзистенційний аспект класичного і екстремального туризму – зміна світоглядно-ціннісних орієнтацій людини у межовій (граничній) ситуації подорожі як у звичному режимі, так і в екстремальних умовах.

Екологія туризму – вчення про цивілізовану взаємодію туризму із природним середовищем з метою нейтралізації негативних впливів на біосферу.

Естетика туризму – художньо-естетичні можливості туризму, які сприяють подальшому розвитку емоційного ставлення людини до навколишнього середовища, природного чи урбанізованого.

Етика туризму – різновид прикладної етики, пов'язаної зі специфікою морального спілкування як всередині туристських груп, так і у ставленні до місцевого населення.

Комунікативна культура туризму – встановлення та підтримання стосунків невимушеного, добровільного спілкування, заснованого на довірі, толерантності та взаємоповазі в процесі туристських контактів.

Кроскультурна комунікація – комунікація представників різних культур, які мають нетотожні культурні координати сприйняття культурних символів та цінностей, а також мають різні мотиваційні інтенціональності до діяльності.

Культурологія туризму – теорія культурних трансформацій особистості в контексті її перебування в інших соціокультурних середовищах.

Онтологія туризму – вчення про туризм як певну реальність, конкретне буття (існування) феномена туризму як суспільно-культурного інституту.

Політична культура і туризм – прояв політичних якостей людини як носія громадянсько-патріотичної культури в процесі міжнародних політичних контактів.

Праксеологічний аспект туризму – філософська концепція діяльності, що має статус програмно-концептуального проекту - теоретичне підґрунтя моделювання розвитку туризму, розробки програм та планів його вдосконалення.

Праксеологія туризму – філософське уявлення про практику туризму в її найрізноманітніших проявах і формах.

Синергія культур у туристичній діяльності – процес міжкультурної взаємодії учасників туристської діяльності та виникнення внаслідок цього інноваційного туристського продукту.

Соціологія туризму - прикладна галузь соціології, яка вивчає структуру, функціонування та розвиток туризму як суспільного явища в його зв'язку з соціальними, політичними, економічними та культурними сферами суспільства.

Тезаурус туризмознавства – сфера знань про туризм, представлена у теоретичних поняттях.

Туризмологія (туризмознавство) – загальна теорія туризму, галузь соціокультурного знання, яка має синтетичний характер і характеризується розгалуженими міжнауковими зв'язками, що фокусуються в усвідомленні різних аспектів туризму.

Туристична діяльність – діяльність суб'єктів у сфері туризму, прискорювач глобальної міжцивілізаційної взаємодії, чинник суспільної єдності.

Туристська комунікація – встановлення стосунків невимушеного, добровільного спілкування, заснованого на довірі.

Феноменологія туризму – спостереження, опис та вивчення явищ у сфері туризму і осягнення їх у свідомості суб'єктів туристичної діяльності.

Філософія туризму – філософська теорія туризму, специфічний різновид соціальної філософії. Світоглядна, теоретико-методологічна інтегративна основа туризмології» [42, c.20].