1.3. Туризмологія: до проблеми осмислення теоретико-методологічних засад науки про туризм

Туристська наука як галузь знань має свій об'єкт і предмет вивчення, а також з'ясовує суб'єкт теорії туризму. Усвідомлення сутності цих понять та їх формулювання - обов'язкова умова створення гносеологічної теоретико-пізнавальної моделі туризмології [1,c.17]:

об'єктом туризмології є туризм як специфічне соціальне явище, соціально-економічний і культурний феномен, як соціальний інститут, тобто система суспільних відносин, зв'язків та засобів;

предметом туризмології є людина що подорожує (система туристських мотивацій особистості в процесі споживання туристського продукту);

суб'єктом туризмології є науковець, теоретик-туризмолог, який досліджує сутнісні характеристики туризму, бере активну і безпосередню участь в розробці теорії туризму.

Як наукова дисципліна туризмологія розв'язує низку взаємопов'язаних наукових завдань. Серед них [1,c.18] :

усвідомлення сутності туризму як соціально-економічного та культурного явища та соціального інституту;

розробка власного понятійного апарату;

систематизація наукових підходів до розуміння феномену туризму;

осмислення структури туризмології, виявлення діалектичної узгодженості всіх її частин;

з'ясування принципів, методів, функцій, проблем туризмологічного знання;

розкриття зв'язків між теорією і практиками туристичної діяльності.

Як теорія – туризмологія покликана узагальнити практичний досвід отриманий на емпіричному рівні досліджень, результати такого узагальнення повинні бути впорядковані, вписані в струнку, цілісну систему концепцій об'єднаних загальною ідеєю, набути логічної, раціональної форми, уточнюватись засобами абстракції, ідеалізації, моделювання, компаративістики (порівняння).

Вчення про її принципи та функції є важливою складовою теорії туризму.

Наукове та практичне призначення туризмології розкривається в її функціях: світоглядній; етнічній; комунікаційній; аксеологічній; етичній; екологічній; праксіологічній [9, c.5]. Ці функції акумулюються в наукових багатовекторних напрямах: філософському; економічному; психологічному; соціологічному; правознавчому; педагогічному; історичному; географічному; демографічному; археологічному та ін. [9, c.5].

Якщо ж казати про те, що туризмологія є соціальною наукою, то можна це пов’язувати з життям та взаєминами людей у суспільстві, які споживають туристський продукт як один із видів рекреації і при цьому цей продукт так чи інакше пов’язаний з культурою людини [9, c.5-6].

Що ж до туризмології як гуманітарної науки, то вона виявляється через людську природу, освіченість, духовну культуру людського суспільства, через суспільні науки: історію, політичну економіку, філологію, антропологію тощо [9, c.6].

Взаємозв’язок туризму з соціогуманітарними науками пояснюється тим, що туристська галузь охоплює різноманітні галузі, що дозволяє їй бути провідною сферою діяльності в світовій економіці. Туристська галузь, як відомо, нерозривно пов’язана з підприємствами, що обслуговують мандрівника, туриста, екскурсанта: готель, ресторан, кафе, підприємства торгівлі продуктами харчування та предметами туристського попиту, транспорт у всьому його різноманітті, підприємства культури та розваги. Туристська галузь акумулює усі негативні, позитивні форми цієї соціальної культури [9, c.6].

Виходячи з цього стає очевидним, що туризм дав потужний поштовх для взаємодії з гуманітарними та соціальними науками. У зв’язку з цим можна сказати, що туристська наука має розвиватися як самостійна наука, де головним питанням у концептуальному плані буде людина-турист, а точніше – людина, що відпочиває. Це означає, що туризмологія вивчає людину, яка здатна самостійно організувати свій відпочинок. Ураховуючи всю складність теорії туристської галузі, її взаємозалежність із іншими науками, туризмологія повинна розглядати людину в аспекті її взаємин: турист із туроператором чи турагентом, а туроператор чи турагент наодинці (обличчя до обличчя) з клієнтом. Тут також важливо відзначити, що туризмологія позичає (переймає) знання з географії, економіки, соціології, антропології, педагогіки и тим самим збагачує себе як науку [9, c.6].

Тема 2. Генезис та еволюція наукового туристського дискурсу

1. Подорожі, здійснені у добу античності.

2. Подорожі в епоху Середньовіччя та Відродження.

3. Подорожі як форма здобуття знань і розширення кордонів освіти в Новий Час.

4. Туризмологічні школи: німецька, британська, швейцарська, французька, польска, болгарська та ін.

5. Міжнародні організації та центри по вивченню проблем туризму.

Генеза (гр. genesis) – походження, виникнення; процес створення та становлення явища, що розвивається.

Вивчаючи історію первісного суспільства, давнього світу і середньовіччя крізь такі науки як географія, історія, антропологія, ми краще усвідомлюємо причини міграційних процесів, що відбувалися в давнину.

Міграція – це пересування людини по території (у часі), під час якого вона пізнає світ природи, набуває певних навичок. Але крім вимушеної еміграції, викликаної природним катаклізмами (землетрус, виверження вулканів, посуха, зміна клімату), а також між племінними, міжнаціональними, релігійними та територіальними конфліктами, існує й міграція добровільна, пов’язана з пізнанням норовів та звичаїв інших народів чи просто заради відпочинку, тобто подорож.