6.3. Типи, статуси і ролі людини в сфері туризму

«Під поняттям "структура особистості" в соціології зазвичай розуміють сукупність статусно-рольових характеристик людини. В сучасних соціологічних джерелах окреслилось два підходи до аналізу соціо-огічноїструктури особистості - нормативний і функціональний.

Суть нормативного підходу полягає в тому, що він допомагає віднайти ті найсуттєвіші ознаки, яким особистість має відповідати ідеалі. Серед нормативних елементів особистості такими є світогляд, духовне багатство, висока мораль.

Функціональний підхід, на відміну від нормативного, допомагає виявити ті якості або властивості, якими людина наділена як реальний суб'єкт життєдіяльності. Виходячи з цього підходу, у соціологічній структурі особистості можна виділити три основні елементи:

1) соціальний статус;

2) соціальну роль;

3) спрямованість особистості.

Обидва підходи доцільно залучити до дослідження структури особистості туриста.

При цьому соціальний статус визначається у соціології як стан вище індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів, групи, яке пізнається за соціально значущими для даної системи ознаками. У найзагальнішому розумінні соціальний статус особистості суспільстві пов'язують, як правило, з віком, статтю, походженням професією, сімейним станом.

Розрізняють такі види статусу:

1) природжений (соціальне походження, стать, національність, раса);

2)набутий (освіта, кваліфікація).

Крім того, соціальний статус має бути офіційним або неофіційним. Офіційний має, як правило, офіційну основу - реальний внесок індивіда у розвиток суспільства (праця інженера, вчителя). Втім, як свідчить досвід, часто неофіційний статус оцінюється певними категоріями людей вище, ніж офіційний.

Слід також відрізняти соціальний статус від статусу особистісного, тобто становища, що його займає індивід як людська істотні первинній групі (сім'ї, колі друзів, серед колег).

У марксистській соціології першоосновою визначення соціального статусу є класовий поділ суспільства, розбіжності всередині самих класів.

У західній соціології дослідження соціального статусу значною мірою спираються на концепцію соціальної стратифікації німецького соціолога Макса Вебера, згідно з якою статеві групи є найважливішими елементами соціальної структури. Такі групи характеризуються специфічним стилем життя, певним типом освіти і занять, сприйняттям певних цінностей і вірувань, дотриманням правил поведінки і звичаїв.

Т. Парсонс у теорії соціальної дії спробував розробити універсальні критерії соціальної стратифікації, а саме: якість (позиція, відповідальність, компетентність особистості); виконання (оцінка діяльності індивідів порівняно з діяльністю інших людей); володіння (майстерністю, талантом, матеріальними, культурними ресурсами).

У сучасних концепціях соціальної мобільності (термін запровадив у соціологію П. Сорокін) часто використовують семикласову вертикальну стратифікацію:

1) вищий клас професіоналів, адміністраторів;

2) технічні спеціалісти середнього класу;

3) комерційний клас:

4) дрібна буржуазія;

5) техніки і робітники, які здійснюють керівні функції;

6) кваліфіковані робітники;

7) некваліфіковані робітники.

За таким підходом у сфері туризму України до першого класу можна віднести керівників-управлінців вищого рівня (топ-менеджерів) державних інститутів та органів системи туризму.

До другого класу можливо віднести управлінців середнього рівня головні, провідні та спеціалісти державних інститутів та органів як всеукраїнського, так і регіонального рівнів).

Третій клас представлений власниками приватних туристичних фірм та агенцій. Вони ж утворюють відповідну частку четвертого класу дрібної буржуазії.

П'ятий клас представлений техніками та технічними працівниками з функціями управління (бригадири, керівники груп і т. ін.).

Шоста група об'єднує кваліфікованих робітників туристичних підприємств та інфраструктури.

Замикають стратифікацію представники сьомого класу – некваліфіковані робітники переважно ручної праці, зайняті в обслуговуванні туристичної діяльності та виконанні функцій представниками всіх класів, розташованих на вищих рівнях вертикальної стратифікації.

Соціальна роль. Зважаючи на соціальний статус, людина як член суспільства виконує ту чи іншу роль. Соціальна роль визначається соціології як нормативний зразок поведінки індивіда, що займає певну соціальну позицію (у суспільстві, групі, організації) і виконує від повідні функції.

Зокрема, у сфері туризму, в тій її частині, що пов'язана з виробництвом та споживанням туристичних послуг, доцільно виділяти дві основні групи соціальних ролей у відповідності до соціальних статусів, яким ці ролі притаманні, - турист (мандрівник) та організатор (менеджер) туристичної діяльності.

Для туриста зміст, характер і наповнення соціальної ролі обумовлено як змістом і характером туристичних послуг того чи іншого виду обраного виду туризму, так і можливостями самого туриста (фізичними, матеріальними та ін.) здійснити цю подорож.

Для організатора (менеджера) туристичної діяльності соціальна роль визначається як професійним статусом (місцем роботи системі туризму), так і можливостями (професійними і особисими) зайняти ту чи іншу посаду в ієрархії управлінської, організаторам , та виконавчої туристичної діяльності.

Спрямованість особистості. У загальному вигляді спрямованість особистості розкриває її ставлення до навколишньої дійсності і самої себе. Український соціолог В.Хмелько виділяє три складові соціальної спрямованості особистості:

1) ідейно-політична, яка містить у собі різні сторони суб'єктивного ставлення людини до певних ідеологій, класів, націй, держав, правових систем, мікросоціальних груп, спільнот і соціальних організацій;

2) соціально-культурна, тобто ставлення до праці, інших видів неполітичної діяльності, їхніх безпосередніх умов, сім'ї, до інших нечисленних соціальних груп;

3) моральна, що включає соціальні орієнтації, які відображають суб'єктивне ставлення людини до інших людей і до себе.

У своїх безпосередніх проявах спрямованість особистості виступає щодо інших людей як сукупність особистих якостей індивіда, які характеризують його потреби, інтереси, прагнення, ідеали, переконання, цінності тощо.

Таким чином, соціологічна структура особистості туриста є сукупністю стійких зв'язків між елементами у процесі становлення, діяльності і спілкування людей як суспільної істоти.

У процесі взаємодії людей у навколишньому соціальному середовищі, ті чи інші "набори" особисти характеристик проявляються у виникненні типових характеристик соціальних типів людини за певною ознакою - критерієм.

Так, Е.Шпрангер, типологізуючи людську індивідуальність за ціннісно-орієнтаційною спрямованістю, виділив шість ідеальних типів: "економічна" людина господарства, "теоретична" людина науки, "естетична" людина мистецтва, "соціальна" людина любові та самовіддачі; "політична" людина влади і "релігійна" людина.

Окрім подібної типологізації, здійснюється також диференціація за видовими ознаками: homo sapiens (людина мисляча/розумна), homo ludens (людина граюча), homo agens (людина діюча) та ін.

Слід зазначити, що диференціація як за типовими, так і за видови¬ми ознаками не дає уяви про цілісну людину, в якій інтегрується вся сукупність типових та видових ознак. На думку Т.М. Дрідзе, соціології потрібно звернутись до родових характеристик людини, скон¬центрувавши теоретичні та прикладні дослідження на homo vivens (людині живущій). При цьому слід акцентувати увагу не стільки людині і/або на середовищі в їх відособленості, скільки на тих метаболічних процесах обміну речовиною, енергією, інформацією, що відбуваються між ними.

Типологізацію, на думку С.І.Головахи, можна визначити як процес (а виділені типи - як результат сукупності елементів об'єкта дослідження), що здійснюється на підставі аналізу ознак цього об'єкта: виділення серед них найбільш значущих (суттєвих): обґрунтування значущості виділеної ознаки; групування всієї сукупності елементів об'єкта на підставі суттєвої ознаки (або сукупності ознак). Головне завдання типологізації зводиться до пошуку суттєвих ознак, що визначають внутрішні закони розвитку об'єкта і його закономірні зв'язки іншими об'єктами зовнішнього світу.

Процес демократизації в українському суспільстві, що ґрунтується на принципах політичного і економічного плюралізму, попри всю непослідовність створив передумови для формування демократичної свідомості суспільства та особистості. Проте суперечності переходу від тоталітарної системи до демократії зумовлюють переважання "перехідного типу" особистості, який характеризується амбівалентністю-двоїстим суперечливим ставленням до перспектив розвитку суспільства.

Свідомість амбівалентної особистості формується з двох складових: демократичних ціннісних уявлень-з одного боку, і тоталітарних орієнтацій, породжених у жорсткій нормативній системі закритого суспільства - з другого.

Конформно-амбівалентний тип особистості. Для нього є характерним некритичне сприйняття будь-яких соціально-політичних альтернатив, а також підтримка політичних рішень, лідерів і організації, які взаємно виключають один одного. Конформно-амбівалентна свідомість не може зберігатися довго без руйнівних соціальних психологічних наслідків для особистості і суспільства. Вичерпання конформно-амбівалентним типом свідомості свого потенціалу, який стабілізує суспільство, призводить до дедалі ширшого розповсюдження протилежної амбівалентній реакції - негативізму.

Ніглістично-амбівалентна свідомість чинить опір будь-яким спробам вивести суспільство з кризи перехідного періоду, стихія її - це поглиблення кризи, що постійно підкидає хмиз до тліючого багаття задоволення всім і всіма. Будучи в стабільному суспільстві притаманним люмпенізованим та маргінальним верствам, цей тип свідомості за умов затяжної кризи набуває масового поширення. Знайшовши ідеологічну доктрину в нехитромудрому гаслі "чим гірше, тим краще" він перетворюється на стихію руйнування матеріальних і духовних засад суспільного життя.

Мозаїчно-амбівалентний тип особистості. Характеризується суперечливим поєднанням елементів демократичної свідомості, яка формується, та тоталітарних структур, що поступово руйнуються. До того ж основний конфлікт мозаїчної свідомості полягає в суперечливості між демократичним ідеалом та реальними темпами і масштабами демократизації, що породжує намагання будь-якими засобами привити процес демократичного оновлення, у тому числі й засобами з добре засвоєного тоталітарного арсеналу - посиленням боротьби з дорогами демократії".

Мозаїчна свідомість здається найбільш гнучкою, здатною у міру руйнування ідеологічних стереотипів минулого до сприйняття демократичних норм. Переважання того чи іншого типу свідомості зумовлює і можливий варіант розвитку суспільства: до авторитарної влади, бунту та диктатури або до демократичної еволюції.

Розглянувши соціальні типи особистості, притаманні перехідному типу суспільства, ми усвідомлюємо, що виділені ці типи за ознаками сприйняття соціально-політичного середовища. У той же час виділені типи особистості можуть, на нашу думку, слугувати певним орієнтиром щодо сфери туризму. Адже людина саме через власні відносини сприймає своє життя, життєдіяльність у всіх сферах суспільства, в тому числі і в культурній сфері. Так проявляється заполітизованість ''людини-гвинтика'', в поєднанні з протестною, агресивною орієнтацією на події і людей, що притаманна на тією чи іншою мірою кожній із форм амбівалентного типу особистості. Наявність специфіки соціального типу особистості в перехідному суспільстві слід враховувати, "приміряючи" до неї характеристики особистості туриста і менеджера туризму» [50].