6.2. Турист: визначення та соціально-демографічні характеристики

«За свідченням джерельної бази з туризмології, поняття "турист" було введено в літературне вживання приблизно в 1800 p., коли побачила світ книга Педжа "Anecdotes of English Language", в якій мандрівник був названий туристом. Приблизно в той же час у Франції був опублікований словник французької мови, що подавав визначення туриста як мандрівника із зацікавлення чи з метою "вбити час". Пізніше, 1833 p., виходять у світ "Згадки туриста" Стендаля, що дає підставу саме його вважати винахідником слова "турист". У другій половині XIX ст. це слово ввійшло до мов різних народів світу.

Отже, найбільш поширеним є таке визначення: турист (лат. tornus - рух по колу; обертати) - громадянин, що відвідує країну (місце) тимчасового перебування з оздоровчою чи пізнавальною, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншої метою без здійснення оплачуваної діяльності в період від 24 годин до шести місяців поспіль або здійснює не менше однієї ночівлі.

Дещо розширене і в той же час конкретизоване визначення туриста приводить М.Б.Біржаков. На його думку, турист – споживач туру, туристичного продукту або туристичних послуг-тимчасовий відвідувач місцевості, населеного пункту, території чи країни, незалежно від громадянства, національності, статі, мови і релігії, що перебуває на даній місцевості не менше ніж 24 години, але не більше шести місяців протягом календарного року, або який перебуває поза місцем свого; проживання в межах своєї країни і здійснює щонайменше одну ночівлю в колективному або індивідуальному засобі розміщення, і подорожує заради задоволення або з пізнавальними, лікувальними, діловими цілями і не займається при цьому діяльністю в місці тимчасового перебування, оплачуваною з місцевого джерела.

Cоціологи В.І. Добреньков і А.І. Кравченко пропонували найбільш широке розуміння поняття "турист". Вони вважають, що турист – громадянин своєї або чужої країни, що оформив з туристичною фірмою юридичний договір на обслуговування протягом визначеного терміну або від'їжджає в поїздку самостійно з метою ознайомлення, пізнавання чи розваги.

Як бачимо, в цьому визначенні обумовлені цілі поїздки.

Найбільш виважене визначення туриста подали українські туризмологи В.К. Федорченко та Ї.М. Мініч: " Турист (мандрівник) - особа, яка здійснює подорож у межах своєї країни або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін".

Вони ж пропонують певну диференціацію туристів - на внутрішніх та іноземних:

турист внутрішній- особа, яка перебуває щонайменше одну ніч у місці, яке відрізняється від його звичайного середовища, але в країні проживання; його основною метою можуть бути: розваги, відпочинок; активний спорт; відвідування друзів та родичів; професійна зустріч; місія; бізнес; навчання; паломництво; зміцнення здоров'я;

турист іноземний - особа, яка придбала тур, тимчасовий відвідувач, що здійснює подорож в іншу країну з метою відпочинку, лікування, вирішення ділових питань, відвідання родичів, тобто з будь-якою метою за винятком діяльності, яка оплачується, при умові перебування в іншій країні не менше 24 год., але не більше одного року.

До того ж вони виділяють ще туриста індивідуального та туриста транзитного.

Транзитний турист - це пасажир, що здійснює проміжну пересадку на авіарейсах, а також пасажир круїзного пароплава або залізничного поїзда, який перетинає територію іноземної держави, шоб досягти кінцевого пункту подорожі в іншій державі.

Індивідуальний турист - той, хто здійснює туристичну поїздку один, користуючись при бажанні послугами туристичного сервісу.

Важливими з соціологічного погляду є соціально-демографічні характеристики туриста. Так, М.Б. Біржаков виділяє серед них національність, вік, стать, наголошуючи при цьому на особливості врахування цих характеристик у туризмі. Зокрема, національність туриста має неоднозначне врахування. З одного боку, для індустрії гостинності в цивілізованому суспільстві для цілей туризму - турист є інтернаціональним. Це положення закріплено у всіх міжнародних конвенціях з туризму.

Для багатьох випадків організації обслуговування необхідно знати національність туриста для урахування його звичайного образу поведінки, звичок, традицій гігієни, харчування.

Однак в багатьох документах при здійсненні формальностей, наприклад при розміщенні в готелі, перетинанні кордону і т. ін., вимагається зазначення національності, вказаної в паспорті туриста. Для країни з політичних міркувань встановлюють тимчасові обмежені на в'їзд до країни за расовою (національною) ознакою.

В туризмі дотримуються принципу соціальної рівності туристів також за ознакою статі - тобто стосовно туризму чоловіки і жінки рівні. Однак на практиці це не зовсім так. Ряд країн обмежують або достатньо суворо регулюють в'їзд одиноких молодих жінок за імміграційними нормами, цей же порядок стосується туристів.

Врахування (а не дискримінація) статевих ознак перш за все має місце при розміщенні туристів. Згідно із загальноприйнятими нормами, за виключенням подружніх пар і сімей, а також індивідів, які висловили окреме побажання, туристів розміщують за ознакою статі. Такий же принцип прийнятий в міжнародних залізничних перевезеннях, де є жіночі і чоловічі купе, причому дитина в розумінні статі досягає відмінності з установленого віку, наприклад з 12 років.

Якщо туристична поїздка передбачає великі фізичні навантаження, слід програму будувати з урахуванням її регулювання адекватно можливостям учасників. В окремих випадках вимагають висновку лікаря, що дозволяє здійснити туристичну подорож, яка вимагає знач¬них фізичних навантажень.

Обмеження за статтю щодо певних видів туризму чи його окремих об'єктів можуть бути викликані певними релігійними чи моральними традиціями. Так, у чоловічий монастир, відкритий для відвідування туристами як об'єкт туристського відвідування, туристам жіночої статі доступ зазвичай обмежений або зовсім не дозволений, а для туристів чоловічої статі є обмеження при відвідуванні жіночого монастиря. При організації туризму релігійні обмеження враховують щодо одягу, поведінки туристів, харчування, дотримання або участі в культових обрядах, постах. Наприклад, вимоги до поведінки та одягу для європейських жінок при відвідуванні Ірану настільки суворі, що практично зводять туризм до нуля.

Вік людини також має певне диференційне значення щодо здійснення туризму. Для мети туризму і статистики виділяють такі вікові категорії:

0-2 роки інфант (немовля)

З-12 років дитина

14-18 років школяр

18-25 років молодь

18-25/26/28 років студенти

26-44 роки дорослі

45-64 роки дорослі

65 років і старше пенсіонери

У плануванні туризму вік є важливим для оцінки вибору активності способу і виду туризму і як економічна категорія, що характеризує залежність або самостійність подорожуючого. Інфанти і діти молодшого віку подорожують обов'язково у складі родини, вони абсолютно залежні в прийнятті рішень і залежні економічно. Школярі вже можуть подорожувати як у складі сім'ї, так і у складі туристичних груп, однак мають обмежену економічну самостійність, при здійсненні подорожі без батьків їм необхідно мати доручення на супроводжуючу особу, наприклад вчителя, або супроводжуючого керівника групи, опікуна. Молодь переважно не є заможною групою щодо наявності коштів, але самостійна в прийнятті рішень і активності в здійсненні подорожей. Люди віком понад тридцять років здійснюють подорож у складі сім'ї або з дітьми. Туристи се реднього і старшого віку незалежні економічно, але частіше обирають менш активні способи відпочинку. Люди старшого покоління економічно незалежні і активні, відпочивають частіше без дітеі Автобусним турам надає перевагу більш молодий контингент туристів, ніж круїзним турам. Останні - більш вартісні і менш активі по рухомості, а розмірений і спокійний відпочинок більше до вподоби туристам старшого покоління.

Певне значення для організації туризму мають релігійні уподобання туристів. Це обумовлено, з одного боку, тим, що більше на 90% об'єктів туристської зацікавленості так чи інакше пов'язані культом або релігією, що мають місце в теперішньому часі або вже втратили своє значення чи є забутими. Це культурно-історичні цінності і загальнолюдський спадок. Наприклад, у Парижі більше 45? об'єктів туристської зацікавленості пов'язані з християнством.

З другого боку, будь-яке відвідування святих місць, храмів, інших культових об'єктів і споруд, що перебувають під егідою діючої конфесії чи секти та в їх володінні, перед включенням в програму туру повинно бути узгоджено з керівництвом цієї релігійної спільної встановлено порядок відвідування об'єкта туристами, час відвідування, що не заважає обрядам, або порядок присутності на обрядах. Зазвичай монастирі, храми та інші культові споруди доступні для відвідування туристами, а спілки і секти, що володіють ними, охоче впускають туристів з економічного погляду - задля отримання плати за подібне відвідування. Вони встановлюють певні правила для відвідувачів, зокрема щодо одягу, поведінки, проведення фотозйомок, пропозиції власного екскурсовода та ін.

У той же час, належність до якої-небудь релігійної конфесії не є перешкодою для здійснення туризму. Турист повинен знати та поважати місцеві закони і звичаї. Це не зобов'язує його виконувати обряд, дотримуватися і приєднуватися до тієї чи іншої релігії або культу, за винятком випадків, коли це є метою подорожі, наприклад паломництво. Якщо туристу з релігійних міркувань духовних сил для поваги бракує, то слід відмовитись від відвідування культових об'єктів даної місцевості чи країни.

За міжнародними нормами турист має право проводити без перешкод релігійні обряди і молитви, якщо це не заважає іншим туристам не порушує місцевих правил і правил перебування в готелі та інших громадських місцях.

Зрозуміло, що описаними соціально-демографічними характеристиками не вичерпується соціальний портрет туриста. Більш глибокий підхід до його створення лежить у царині антропоцентричного розуміння туриста як складної біопсихосоціальної системи. В сучасній туризмології навіть здійснюються спроби виділення окремої галузі знань - антропології туризму.

Цінність підходу до туризму з цих позицій полягає в тому, що турист розглядається як складна біопсихосоціальна система. Людина-турист обирає туристичну сферу для реалізації своїх потреб не тільки соціального, а й біологічного та психологічного характеру. Таке розуміння людини-туриста, що близьке визначенню П.Сорокіна, який заперечував моністичне пояснення сутності людини, має значний евристичний потенціал щодо соціологічних досліджень особистості туриста та його поведінки.

Разом з тим слід зазначити, що для соціології туризму важлива також та сукупність соціальних характеристик, яка описує людину-туриста у зв'язку з його місцем у соціальному просторі туризму. Йдеться про структуру особистості туриста» [50].