4.8. Праксіологія туризму – наукове обміркування туристських практик

«Туризмологічне знання буде не повним без осмислення туристичної практики. Даний науковий напрямок забезпечує праксеологія (наукове осмислення практики) туризму. Вона покликана проаналізувати туристську діяльність з погляду її практичних властивостей, з метою підвищення її ефективності.

Праксеологічна концепція туристичної діяльності являє собою теоретичне підґрунтя моделювання стратегічного розвитку туризму, розробки програм його ефективного функціонування та генеральних планів вдосконалення. Праксеологічно "забарвленими" в туризмі є, зокрема, філософські аспекти менеджменту та маркетингу. Праксеологія туризму в її операціоналістичному значенні - це технологія ефективної діяльності фахівців. Праксеологія пропонує методики аналізу різноманітних дій або їх сукупності, прагнучи забезпечити їхню кінцеву позитивну результативність, ділову успішність. Особливо важлива в загальному контексті проблематики праксеології актуалізація творчого (інноваційного) потенціалу фахівців галузі туризму.

Праксеологія туризму, як комплексна дисципліна синтезує дані різних наук (теорії економіки, організації, управління, ергономіки, інноватики, інформатизації тощо), переймається питаннями теоретичного узагальнення практичних методів, які обслуговують конкретний вид діяльності. Серед них особливе місце належить методиці проектувань туристських заходів, розробці стратегічних й тактичних програм та планів розвитку туризму, механізмів їх реалізації, здійснення реформ, експериментів.

Одна ізголовних праксеологічних функцій туризму підприємницька. Вона реалізується засобами економічної доцільності (гроші, прибуток, корисність) й виконує роль головного стимулу цілеспрямованої активності туристичного підприємства, кампанії.

Праксеологія туризму покликана синтезувати досвід практичної діяльності і загальних принципів наукової організації праці інтегруючи в своєму змісті загальні схеми та принципи розроблені в рамках наукової методології» [42, c.23].

«Праксеологічна проблематика формується на трьох рівнях:

розробка основних категорій, принципів туристичної діяльності які визначають її реальні показники, забезпечують залучення інвестицій в основні туристичні ринки; заохочують розвиток туристичних професій, спонукають до розвитку рекреаційних зон, розширюють можливості транспортних систем тощо;

уніфікація діяльнісного підходу до туристської практики в соціокультурному контексті. В рамках даної проблематики вирішуються питання експертизи основних нормативно-правових документів, формується і впроваджується в практику загальна система видів, форм та типів туризму, здійснюється класифікація засобів розміщення, розробка нових схем і моделей статистичної звітності за всіма видами туризму тощо;

критичне переосмислення туристичної діяльності, її досягнень та визначення перспектив подальшого розвитку, серед них узагальнення показників фінансово-економічної діяльності підприємств туристської сфери; виділення індустрії гостинності в окремий об'єкт статистичного обліку і аналізу, проведення систематичних соціологічних досліджень ефективності туристської діяльності; здійснення координації наукових досліджень метою раціонального використання інтелектуального потенціалу фахівців туризму.

Серед багатьох чинників праксеології туризму особливе місце належить економіці туризму - прикладній науці яка вивчає поведінку людей і груп в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання туристських продуктів з метою задоволення потреб, за умов обмеженості туристських ресурсів та конкуренції за їх використання.

В межах економіки туризму знаходяться такі фундаментальні питання: економічна сутність і основні категорії; фактори які визначають розвиток туризму; структура туріндустрії; економічний вплив туризму; посередництво в туризмі; розвиток туризму на місцевому, національному і глобальному рівнях; стосунки державних, громадських, бізнес-організацій в підвищенні економічної ефективності туризму.

Економічна складова туризмології передбачає визначення концептуальних економічних характеристик туризму, їх понятійне з'ясування. Базовими категоріями економіки туризму є такі:

туристична галузь - сукупність підприємств подібних за призначенням, технологією обслуговування, професійним складом кадрів та умовами їх діяльності, особливостями розміщення та функціонування на ринку туристичних послуг.

індустрія туризму - міжгалузевий господарський комплекс який спеціалізується на створенні туристичного продукту, здатного задовольняти специфічні потреби населення в проведенні дозвілля, а подорожі шляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристського призначення;

транспортна система - належить до основних послуг туристичної галузі. Якість, обсяг і характер транспортних послуг в туризмі залежить від рівня розвитку транспортного комплексу і стану транспортної інфраструктури, як невід'ємних складових господарського комплексу країни;

туристичні ресурси - природні, історичні, соціально-культурні об'єкти, включно з об'єктами туристичного показу, а також інші об'єкти здатні задовольнити різноманітні потреби туристів. В тому числі духовні а також естетичні, гедоністичні, рекреаційні» [42, c.23-24].

«Вагома роль в осмисленні праксеології туризму належить інституту гостинності. Дана система являє собою інституалізовану форму надання послуг з розміщення, харчування необхідних подорожуючому для повноцінної життєдіяльності, а також послуг, які забезпечують досягненню мети подорожування (екскурсійні, культурно-просвітницькі, релігійні, ділові, лікувальні і т.п.).

Важливою, сутнісною ознакою гостинності в туризмі є її функціональний характер. На відміну від людської гостинності яка має вибірковий характер і залежить від морально-психологічних якостей господарів, „господарі" в туризмі повинні піклуватись про високий професійний та морально-етичний рівень обслуговування „гостей", завжди бути ввічливими, доброзичливими і старанними не зважаючи на особисті уподобання.

Як соціокультурний інститут, гостинність в туризмі представлена сукупністю установ і закладів які забезпечують надання послуг гостинності; культурою обслуговування, яка визначається відповідними стандартами з надання послуг, а також культурою гостинності яка є відображенням поширених в суспільстві культурних цінностей.

Серед інших складових праксеології слід назвати теоретичні засади технології туризму, рекреалогію туризму, анімацію в туризмі (даний перелік може бути продовжений).

Таким чином кожен з названих структурних елементів робить свій внесок у формування туризмологічного знання, дозволяє дослідити феномен туризму в філософському, економічному, культурологічному, соціологічному, психологічному, етичному та інших аспектах.

При цьому слід зазначити, що названі дисципліни не вичерпують коло наукових знань які використовує туризмологія. Предметом окремого вивчення спецкурсу „Туризмологія" можуть бути педагогіко-виховні, правознавчі, політологічні та інші аспекти теоретичного осмислення туризму» [42, c.25].

Тема 5. Туризм як соціокультурний феномен

1. Соціокультурні явища і феномени: сутнісні ознаки.

2. Соціокультурні характеристики туризму.

5.1. Соціокультурні явища і феномени: сутнісні ознаки

«Визначення туризму як соціокультурного феномена вимагає зіставлення цього поняття з іншими соціологічними поняттями та категоріями: соціальне, соціальне явище, соціальний факт, соціальний феномен. Адже поняття "соціокультурне явище" і "соціокультурний феномен" конкретизують, вбирають в себе сутнісні ознаки зазначених вище родових соціологічних понять.

Починаючи розгляд визначених понять з категорії "соціальне " (від лат. socialis - спільний, товариський, суспільний), слід зазначити, що вона визначається як основна категорія соціології, що служить для виявлення та відображення:

а) сутності суспільного життя людей (теоретичні та прикладні проблеми взаємодії природи та суспільства);

б) специфіки вищої (соціальної) форми руху матерії, відмінності суспільства від угруповань тварин (надбіологічний характер соціальних організмів та законів їх розвитку);

в) суперечливої єдності людини як суспільної істоти і разом з тим біологічного організму (співвідношення біологічного та соціального);

г) структури суспільних систем з погляду оптимізації їх функціонування та розвитку (місце соціальної сфери суспільства, взаємозумовленість соціальних та економічних, культурних, національних та інших процесів і явищ).

Аналіз показує, що термін "соціальний" виник для позначення тих і принципово нових явищ, які властиві тільки людині, виникають в угрупованнях людей. Це якісно інший тип зв'язку, зумовлений не інстинктами (доброзичливості чи, навпаки, агресивності), а необхідністю сумісної діяльності із забезпечення засобів до життя. Соціальний зв'язок у всіх його різноманітних формах породжується й відновлюється самими умовами життя людей, які спонукують індивіда до об'єднання з іншими індивідами в колективній праці з виробництва всього необхідного для задоволення життєвих потреб. Без такого зв'язку не можливе самозбереження, виживання людини, і тому він - перша і найголовніша умова існування суспільного життя.

Зазначимо, що поняття "соціальне "в науковій літературі вживається у двох розуміннях: в широкому - як синонім суспільного і на відміну від суспільного життя поряд з економічним, юридичним, політичним і т.д. соціального у вузькому сенсі. Адже соціальне, яке розуміється у вузькому сенсі, відображає спосіб взаємодії між соціальними групами та індивідами як представниками цих груп щодо їх становища й ролі в суспільстві, способу життя, забезпечення умов і для як найповнішої реалізації. Тут соціальне розглядається не як індивідуальне, а як загальне, типове. Поняття "соціальне" пов'язане зі становищем людей у суспільстві, їхнім способом життя, з діяльністю щодо зміни суспільного становища і способу життя. Соціальне визначається через взаємодію великих груп людей з приводу умов їх життєдіяльності.

Як бачимо, туризм цілком підходить під визначення категорії "соціальне ", оскільки в ньому відбувається широка і різноманітна взаємодія людей, соціальних груп і організацій у відповідності з її місцем у сфері туризму, яке визначається їх соціальними статусами! соціальними ролями.

В той же час категорія "соціальне" відображає широкий спектр елементів соціальної реальності, які відрізняються за масштабами типовістю, повторюваністю-соціальні явища, соціальні факти і соціальні феномени. Отже, важливо з'ясувати, наскільки і в яких форма і соціальне представлено в туризмі.

В сучасній соціології соціальне явище розуміють як елемент соціальної реальності, якому притаманна вся повнота соціальних властивостей та ознак; усе те в соціальній дійсності, що являє себе, свідчить про стан, зміни, взаємодію, процеси в соціальних об'єктах.

Як бачимо, туризм повною мірою відповідає ознакам соціального явища: він є результатом соціальної реальності, виявляє себе у виконанні певних соціальних функцій-задоволення потреб у пізнанні відпочинку, розвагах та здійснення функцій релаксації, засвідчує при цьому певні стани, зміни, взаємодію і потреби в туристичній сфері. Соціальні явища неоднорідні за своїм значенням та своєю роллю у суспільному житті. Розрізняють такі соціальні явища, що розкривають другорядні, випадкові зв'язки і відношення, та ті, що містять інформацію про суттєві характеристики соціальних об'єктів.

Отже, будь-яке соціальне явище може розглядатися як факт соціальний, якщо його повторюваність, типовість, масовість, суспільна значущість встановлені, тобто якщо зафіксовані його ознаки і властивості.

Як бачимо, туризм цілком відповідає ознакам соціального факту - він існує вже майже століття і набув типових ознак у різних країнах; із середини XX століття туризм став масовим, його суспільна значущість проявляється у спрямованості на задоволення загальносуспільних потреб людини - у пізнанні, відпочинку, розвагах; і, нарешті, ознаки і властивості туризму досліджуються і зафіксовані у результатах цілої системи наук, яка отримала назву "туризмологія". Отже, соціальне притаманне туризму в тій формі соціального явища, яка визначається як соціальний факт. Та чи є туризм соціальним феноменом?

У пошуках відповіді на це питання звернемось, перш за все, до словника. Феномен у філософії те ж, що й явище. Дійсно, у вітчизняній філософії поняття "феномен" традиційно ототожнюється з поняттям "явище" - філософською категорією, що відображає зовнішні властивості предмета, що розкривають його сутність. Водночас з поняттям "феномен" у сучасному його розумінні пов'язують складні багатофакторні явища, що потребують комплексного, системного підходу до їх вивчення. Іншими словами, соціальний феномен може включати в себе сукупність простих соціальних явищ і соціальних фактів.

Як наголошує білоруський соціолог Є.Н. Гурко, соціологічне дослідження соціальних феноменів передбачає підхід до цих феноменів як до цілісних утворень, взятих комплексно і у всій сукупності своїх зв'язків та залежностей, в контексті мети, для досягнення якої вони виконують в соціальному організмі певні функції, що перебувають у безперервному процесі змін та розвитку.

До основних характеристик соціальних феноменів належать: і цілісність, системність, комплексність, багатофакторність, доцільність, динамізм, а також суб'єктивно опосередкований характер, пов'язаний з неможливістю використання пристроїв при його фіксації.

Кожна з визначених характеристик притаманна також і туризму. Так, цілісність проявляється в інтегрованій спрямованості всіх соціальних явищ і соціальних фактів, що входять до соціального феноме на "туризм", на досягнення спільних цілей - задоволення суспільну потреб людини у пізнанні, відпочинку і розвагах.

Системність притаманна туризму як сукупність взаємодіючих елементів -туристичних груп, організацій, форм і напрямків туристичної діяльності на задоволення потреб туристів.

Динамізм характеризує розвиток усіх видів туризму, перетворення його в дозвіллєву індустрію.

Суб'єктивно опосередкований характер притаманний туризм; завдяки його антропоцентричній спрямованості, орієнтованості на диференційовані потреби різних груп населення, що утворюють велику соціальну спільноту із спільним соціальним статусом "турист "суб 'єктів туристичної сфери.

Отже, завдяки всім основним характеристикам соціального феномена туризм визначається повноправним представником цього найскладнішого виду соціальних явищ.

Наступним кроком до розуміння соціального феномена туризму має бути його диференціація за змістом домінуючих соціальних відносин, що визначають суспільну сферу, до якої належить туризм.

Категорія "соціальні відносини" належить до групи методологічних соціологічних категорій, що розкривають сутність соціальних зв'язків у суспільстві.

Соціальні відносини - вид суспільних відносин, що тлумачяться в науковій літературі двояко: в широкому і вузькому значеннях. У широкому сенсі вони означають відносини між будь-якими соціальними і спільнотами (наприклад, колективами підприємств, населенням різних регіонів та ін.), у вузькому - відносини між класами, соціальними прошарками і групами, що мають різне положення в суспільстві, беруть неоднакову участь у його економічному, політичному і духовному житті та розрізняються рівнем і джерелом доходів, структурою особистого споживання. Стрижнем соціальних відносин є відносини рівності і нерівності.

Соціальні відносини завжди "присутні" в економічних, так само як і в політичних, культурних та інших видах суспільних відносин, але не вичерпують їх, не позбавляють їх специфіки.

Отже, в категоріях "соціально-економічне", "соціально-політичне", "соціально-культурне" підкреслюється єдність та взаємне перетинання різних сфер суспільства, а також певний примат соціального, який пояснює сутність історично визначеного способу взаємодії людей (спільнот, об'єднань, груп, організацій, інститутів).

Для розуміння сутності та генези терміна "соціально-культурні відносини " доречно звернутись до розуміння предмета загальної соціології та інтерпретації його щодо галузевих соціологічних теорій. «Тобто виходячи з того, що предметне поле соціологічних теорій середнього рівня не можна порівнювати з предметом загальної соціології- соціальними відносинами, то предметом тієї чи іншої галузевої або спеціальної соціологічної теорії мають також бути соціальні відносини, але - специфічні, наповнені за змістом специфікою тих сфер або галузей, в яких ці відносини проявляються. Отже, для соціології праці це будуть соціально-трудові відносини, для соціології економіки - соціально-економічні відносини, а для сфери культури - соці- ально-культурні відносини, які поширюються на всі складові елементи сфери культури, в тому числі і на сферу туризму.

Таким чином, соціально-культурні (соціокультурні) відносини охоплюють всі прояви соціального у всіх елементах сфери культури - соціо- культурні явища, соціокультурні факти, соціокультурні феномени. А отже, статусу "соціокультурний феномен" набуває і туризм, вже і визначений нами раніше як соціальний феномен. Саме таке розуміння туризму як соціокультурного феномена покладається в теоретичні засади аналізу сутнісних соціокультурних характеристик туризму» [50].