М
ІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського
Кафедра міжнародної економіки та туризму
Конспект лекцій з дисципліни туризмологія Кривий Ріг
2016
З
МІСТ
Тема 1. Туризмологія як соціогуманітарна наука 4
1.1. Місце туризмології в структурі соціогуманітарних наук 4
1.2. Сутність туризмології, туристики, туризмознавства 6
1.3. Туризмологія: до проблеми осмислення теоретико-методологічних засад науки про туризм 8
Тема 2. Генезис та еволюція наукового туристського дискурсу 9
2.1. Подорожі, здійснені у добу античності 9
2.2. Подорожі в епоху Середньовіччя та Відродження 11
2.3. Подорожі як форма здобуття знань і розширення кордонів освіти в Новий Час 11
2.4. Туризмологічні школи: німецька, британська, швейцарська, французька, польска, болгарська та ін. 12
2.5. Міжнародні організації та центри по вивченню проблем туризму 15
Тема 3. Основні концепти, структура та функції туризмологічного знання 16
3.1. Туризмологія: основні концепти (понятійний апарат) 16
3.2. Структура та функції туризмологічного знання 18
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ТУРИЗМ ЯК ЧИННИК СТАЛОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА 20
Тема 4. Туризмологія: основні концептуальні складові 20
4.1. Філософія туризму як методологічна та концептуальна засада туризмології 20
4.2. Історія та антропологія туризму 20
4.3. Географія туризму 23
4.4. Соціологія туризму 24
4.5. Культурологічні принципи вивчення феномену туризму 25
4.6. Психологія та етика туризму, їхнє місце у туризмологічному знанні 26
4.7. Педагогіка туризму, її роль та місце у туризмологічному знанні. 27
4.8. Праксіологія туризму – наукове обміркування туристських практик 29
Тема 5. Туризм як соціокультурний феномен 30
5.1. Соціокультурні явища і феномени: сутнісні ознаки 31
5.2. Соціокультурні характеристики туризму 33
Тема 6. Людина в сфері туризму 37
6.1. Людинa як жива біопсихосоціальна система 38
6.2. Турист: визначення та соціально-демографічні характеристики 39
6.3. Типи, статуси і ролі людини в сфері туризму 42
6.4. Туристська активність як форма реалізації людиною свого потенціалу 45
Перелік літератури 48
Змістовий модуль 1. Туризмологія як соціогуманітарна наука
Тема 1. Туризмологія як соціогуманітарна наука
Місце туризмології в структурі соціогуманітарних наук.
Сутність туризмології, туристики, туризмознавства.
Туризмологія: до проблеми осмислення теоретико-методологічних засад науки про туризм.
1.1. Місце туризмології в структурі соціогуманітарних наук
Актуалізація потреби створення теорії туризму обумовлена рядом причин: планетарний характер розвитку подорожей; широкомасштабність туристичної діяльності; необхідність наукового обґрунтування сталого розвитку туризму, узгодження різних підходів до вирішення загальних завдань туристичної галузі. Накопичений фактичний матеріал туристської діяльності потребує осмислення, упорядкування, узагальнення. Таку роль покликана відіграти теорія туризму (туризмологія). її сутність полягає в обґрунтуванні основних теоретичних положень і концептуальних моделей туризму [1,c.9].
Перед туристичною наукою постають нові вимоги у дослідженні теоретичних і прикладних проблем. Актуальним теоретичним завданням, є узгодження розуміння та інтерпретації окремих видів туризму, удосконалення концепції туристичного обслуговування, моделей туристичних центрів і територій. Для вирішення цих та інших актуальних проблем, необхідно об'єднати зусилля різних освітніх, науково-дослідних установ, окремих вчених у національному та світовому масштабі [1,c.9].
Розвиток туристичної галузі потребує якісно нового рівня підготовки кадрів. Наявність таких кадрів – запорука успішного функціонування і розвитку туристської справи, насамперед туристського бізнесу. В Україні класифікатор професій поповнився такими спеціальностями: екскурсознавець, фахівець з гостинності в місцях розміщення (готелі, туристські комплекси та ін.), фахівець з рекреації, в тому числі й такої професії як „туризмознавець" та наукової спеціальності - туризмолог. Цілком зрозуміло, що підготовка зазначених фахівців потребує відповідної теоретичної бази, важливою складовою якої є туризмологія [1,c.9].
За своєю природою туризм виступає в різних іпостасях: він є однією з вагомих та динамічних галузей світової економіки; розвиненою соціальною системою, що генерує величезні потоки подорожуючих, до того ж дає можливість створення сотень мільйонів робочих місць; є важливим елементом формування культурного способу життя людини; засобом оздоровлення і релаксації, задоволення гедоністичних потреб. Всі ці складові повинні бути осмислені і оцінені [1,c.9].
Туризм, і це принципово важливо наголосити, є специфічним соціальним інститутом. Туризму притаманні всі атрибутивні ознаки соціального інституту: самодостатність і автономність, організаційна цілісність, наявність власної інфраструктури, комплекс усталених норм, принципів, правил регулювання діяльності своїх підрозділів, установ та підприємств, відповідний кадровий потенціал тощо. Як всі соціальні інститути, туризм відчуває на собі вплив несприятливих соціо-економічних і політичних обставин, він кризово вразливий. Але водночас даний соціальний інститут відзначається неабиякою стійкістю, здатністю до швидкої регенерації. Це пояснюється тим, що туристські подорожі і пригоди забезпечують одну із найсуттєвіших мотивацій людської поведінки - постійну потребу у комунікаціях із світом Іншого, віковічне прагнення поглибленого пізнання, потреби у відпочинку і розвагах [1,c.9].
Важлива роль в осмисленні сутності туризму, як соціального інституту, належить міжнародним туристським організаціям і в першу чергу UN WTO, В рішеннях цієї організації міститься чимало матеріалу який визначає сутність туризму як суспільнозначущого феномену та перспективи його розвитку. Так масштабне осмислення економічної сутності туризму було здійснено в рамках конференції Всесвітньої туристської організації яка відбулась в Ніцці, в червні 1997 року. В ході конференції були розглянуті категорії економічної ефективності туризму — „допоміжний рахунок", його застосування дозволило визначити місце туристської галузі в світовій економіці. Сьогодні на долю міжнародної туристської індустрії припадає більш ніж 10 відсотків загального світового доходу. За прогнозами Всесвітньої туристської організації до 2020 року кількість туристів збільшиться до 1,5 млрд. осіб, а доходи від туристських послуг становитимуть понад 1,5 трлн. доларів [1, c.9-10].
Соціальна значущість туризму знайшла своє відображення в численних матеріалах Всесвітньої туристської організації, Міжнародної організації праці, Всесвітньої ради по туризму і подорожам. Так, в матеріалах Манільської (вересень-жовтень 1980 р.), Гаагської (квітень, 1989 р.), Монреальської (вересень 1996 р.) декларацій прийнятих на форумах UN WTO було підкреслено важливу роль туризму у боротьбі з бідністю, у створенні нових робочих місць, розвитку і збагаченню соціальної структури суспільства. У Хартії туризму прийнятої UN WTO у 1985 році знайшли відображення основні права людини на відпочинок і дозвілля [1,c.10].
Щодо сучасних тенденцій розвитку соціальної структури суспільства, слід зазначити, що сфера послуг за темпами створення нових робочих місць обігнала сільське господарство і промисловість, а з 1988 року туризм вийшов на перше місце в сфері послуг, що складає 8 відсотків економічно активного населення планети. До того слід додати й десятки мільйонів робочих місць що побічно відносяться до туристичної сфери. Сьогодні кожне 12 робоче місце належить працівникам сфери туризму. А у найближчі 10 років до наявних 9 млн. робочих місць в країнах Європи має додатись від 2,2. до 3,3 млн. фахівців туристської галузі [1,c.10].
Важливим в розумінні сутності туризму є визначення його гуманістичної спрямованості. В матеріалах міжнародних організацій ООН, ЮНЕСКО, UN WTO, знайшли відображення положення щодо необхідності здійснення „гуманітарного повороту" в розвитку суспільства в XXI столітті. Свою роль в цьому процесі призваний відіграти й туризм. Відгуком на потребу часу став Глобальний етичний кодекс туризму, ухвалений на XIII Генеральній Асамблеї UN WTO в Сантьяго, в жовтні 1999р. Основна ідея документу направлена на посилення вигоди від розвитку туризму для населення туристських центрів, при цьому передбачено звести до мінімуму його негативні впливи на навколишнє середовище й культурну спадщину. В документі були сформульовані основні принципи туризму, як засобу розвитку взаєморозуміння й поваги між народами, фактору індивідуального і колективного самовдосконалення, чинника сталого розвитку туризму тощо [1,c.10].
Стимулюючим поштовхом та відповідною базою для створення теорії туризму стало утворення мережі спеціалізованих науково-дослідних інститутів, центрів, лабораторій, завданням яких є розробка наукових засад туристської діяльності, дослідження і узагальнення туристської практики [1,c.10].
Важливим чинником який обумовлює необхідність розбудови туризмологічного знання став розвиток туристської освіти. З другої половини XX ст. число шкіл готельної справи та центрів професійної підготовки в Європі збільшувалось з вражаючою швидкістю. Наприклад, у Франції 1960 році нараховувалось біля ЗО державних навчальних закладів сфери гостинності, а у 1980 році було вже понад 220 державних професійних ліцеїв готельної справи, до того ж 40 приватних ліцеїв, і більш ніж 100 центрів професійної підготовки. В Німеччині діє біля 400 центрів професійної підготовки і біля 20 шкіл готельної справи, з яких 5 спеціалізується на менеджменті і 4 на туризмі. В Іспанії, де в 50-х роках була лише одна школа, нині функціонує більш ніж 100 шкіл готельної справи. В Бельгії сьогодні існує 70 шкіл з підготовки технічного персоналу і 8 шкіл менеджменту, а також декілька центрів професійного навчання. У Великобританії з 1950-х років відкрилось 200 шкіл для підготовки технічного персоналу і 60 шкіл менеджменту. Число шкіл готельної справи і центрів професійної підготовки значно зросло і в інших європейських країнах, в Італії діють 300 закладів, в Португалії - 70, в Швейцарії - 50, в Нідерландах — ЗО, в Ірландії— 90 [1,c.10].
Теоретичні аспекти туризму є багатовекторними, їх з'ясування потребує системного та крос-дисциплінарного підходу, врахування всіх його структурних складових. В цьому плані особливого значення набуває проблема теоретичного узгодження соціально-економічних, культурологічних та філософських поглядів на туризм, врахування екологічних особливостей місцевого, регіонального, національного і планетарного рівня [1,c.10].