Розділ 1 нормативно-правовий акт як основна форма права сучасних держав

1. Загальні положення про нормативно-правовий акт

   Визначення нормативного правового акта за минуле сторіччя не зазнали принципових змін. Типовим є наступне: нормативний правовий акт - це письмовий документ, прийнятий уповноваженим суб'єктом права (державним органом, органом місцевого самоврядування, інститутами прямої демократії), який має офіційний характер і обов'язкову силу, що виражає владні веління і спрямований на регулювання суспільних відносин. Підкреслюються його виняткова, практично незаперечна легітимність і захист з боку держави.[1, c. 11]

Ознаки нормативно-правового акта:

1) офіційний характер. Нормативно-правовий акт видається державою або, у виняткових випадках—недержавним суб'єктом, якому таке право делеговане державою;

2)ухвалення або видання відповідно до строго встановленої процедури у порядку правотворчої діяльності;

3) наявність нових або скасування колишніх правових норм;

4) письмовий документ, що має певні реквізити (вид акта; найменування органу, що видав акт; заголовок; дата ухвалення акта; номер акта; підпис посадовця);

5) певна структура акта (преамбула, статті та/або пункти, які об'єднуються в глави, розділи, частини);

6) реєстрація акта (всі нормативно-правові акти заносяться до державного реєстру);

7) публікація акта в офіційному органі друку. Наприклад, в Україні офіційно встановленими органами для публікації законів є журнали «Офіційний вісник України»,«Відомості Верховної Ради України», газета «Голос України». [1, c.13]

Отже, за даними критеріями нормативно-правовий акт суттєво відрізняється від інших документів, що робить його більш привілейованим у свері регулювання суспільних відносин.

Щодо особливостей публікації нормативно-правових актів, то акти Кабінету Міністрів України публікуються в газеті «Урядовій кур'єр», журналі «Офіційний вісник України», у «Збірнику постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України », акти місцевих адміністрацій і органів місцевого самоврядування публікуються в місцевій пресі; відомчі нормативні акти — у відповідних бюлетенях і джерелах, доступних для зацікавлених органів і осіб. [2, c.12]

Нормативно-правовий акт є основною формою сучасного права через загальну тенденцію до підвищення ролі держави в правовому регулюванні. В той же час це і найбільш довершена форма права.

Документально-письмова форма нормативно-правових актів дозволяє чітко і доступно викласти правові приписи й оперативно ознайомити з ними населення.

Нормативно-правові акти мають часові, просторові та суб'єктивні межі свого функціонування.

Дія нормативно-правового акта в часі обмежена періодом між набранням актом чинності та припиненням його дії. Нормативно-правовий акт починає діяти:

1) з моменту ухвалення або видання;

2) з моменту публікації;

3) з моменту, вказаного в тексті самого нормативно-правового акта;

4) за відсутності вказівок в нормативно-правовому акті про час набуття нормативно-правовим актом чинності діє загальне правило: він набуває чинності після спливу певного строку після публікації. Наприклад, для закону в Україні такий термін складає 10 днів.[3, c.77]

Набрання чинності нормативно-правовим актом відбувається відповідно до таких трьох правил:

1) негайна дія, коли акт поширюється тільки на юридичні факти, що виникли після набрання актом чинності. Це типовий, нормальний в умовах законності варіант часової дії закону. Інакше кажучи, нормативно-правовий акт зворотної дії не має;

2) зворотна дія (зворотна чинність), коли нормативно-правовий акт поширює свою дію на всі випадки «вперед» і «назад». Надання закону зворотної чинності є винятком і є можливим у двох випадках; якщо про це є вказівка в самому законі; якщо закон пом'якшує або зовсім усуває відповідальність;

3) переживання нормативно-правового акта, коли акт, що втратив юридичну чинність, за спеціальною вказівкою нового акта, продовжує діяти з окремих питань. Наприклад, відповідно до приписів Сімейного кодексу України майнові відносини подружжя, що одружилося до набрання чинності нового кодексу (до 1 січня 2004 p.), продовжують визначатися Кодексом про шлюб і сім'ю, що втратив чинність.[3, c. 68]

Також нормативно-правовіакти можуть втратити свою чинність відповідно до певних підстав:

1) після закінчення терміну дії акта, на який він був прийнятий;

2) у зв'язку з виданням нового акта, що замінив раніше чинний акт (непряме, або фактичне, скасування);

3) на підставі прямої вказівки конкретного органу про скасування цього акта (пряме скасування).[3,c.70]

Дія нормативного акта в просторі визначається територією, на яку поширюються владні повноваження органу, що його видав. [4, c. 81]

Під територією держави розуміється її сухопутний та водний простір усередині державних кордонів, повітряний простір над ними, надра. До неї належить також територія дипломатичних представництв за кордоном, військові та торгові судна у відкритому морі, повітряні кораблі, що перебувають у польоті за межами держави, якщо вони несуть на борту державні символи, а також деякі інші об'єкти.

За дією в просторі розрізняють загальнодержавні (загальні) та локальні нормативно-правові акти.[5, c. 34]

Перші поширюють свою дію на всю без винятків територію держави, а другі — тільки на строго визначений регіон. Наприклад, закон про створення і функціонування вільної економічної зони носить локальний характер, а Кодекс про адміністративні правопорушення — загальний.

Дія акта за колом осіб підкоряється певним правилам, за якими нормативно-правові акти загального характеру поширюють свою дію на все населення держави (громадяни, іноземці, апатриди), а спеціальні розраховані на певне коло осіб (діти, пенсіонери, військовослужбовці), також існують виняткові закони, які роблять вилучення із загальних і спеціальних законів (наприклад, для дипломатичних представників).

Правові акти глави держави, які підлягають відповідно до конституції підписанню главою уряду чи міністром (скріплюються підписами відповідних посадових осіб з визначенням їх реквізитів: назви посад та імен цих посадових осіб) називаються контрасигнованими актами. [ 6, c.11]