Образ Карпа
Старший син Кайдашів Карпо – гордий, норовливий, впертий. Він уже не такий затурканий і принижений панщиною, як його батько.
«Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті».
Карпо вимальовується, як соціальний тип дрібного власника, який прагне зміцнити своє невеличке господарство, але не має змоги. У стосунках він – егоїст, індивідуаліст, що дбає лише про власний інтерес, не рахуючись ні з ким. Не випадково односельці саме його обирають за десяцького, мотивуючи це тим, що «Карпо чоловік гордий та жорсткий, з нього буде добрий сіпака». На жаль, ці позитивні задатки в його характері губляться в нескінченних родинних чварах.
Щоденна гризня заглушує у ньому родинні почуття. Навіть доходить до того, що Карпо кидається на свого батька з кулаками й жене через село свою матір дрючком. Але в той же час це гарний чоловік і добрий батько. Він відчуває відповідальність за свою родину, дружину, а тому боронить її від нападок матері і батька, нехтуючи їхнім авторитетом, попираючи їхню гідність, піднімаючи руку на Кайдаша і руйнуючи тим самим патріархальні традиції цілковитої покори батькам: «Карпо, побивши батька, забув про те і нітрішки не жалкував, неначе він побив якого парубка в шинку».
Образ Лавріна
Лаврін – молодший син у сім’ї Кайдашів. У нього приваблива зовнішність: «Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. Тонкі брови, русявіі дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір».
Лаврін – лагідний, м’який, жартівливий, дотепний, веселий, доброзичливий, мрійливий. Він у всьому бачить хороше, добре, шанує людей, захоплюється красою природи, має ліричну душу.
Молодший Кайдашенко, на відміну від брата, на перше місце ставить не придане майбутньої дружини, не її фізичну силу, потрібну для виконання важкої господарчої роботи, а ніжність, ласкавість, людську красу в усіх її проявах. Коли він говорив з братом про дівчат, то казав, що візьме собі «гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо».
Хлопець здатний на глибокі почуття. Він поводиться дуже романтично, закохавшись у Мелашку. Замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув на пригорок за нею. Розмова Лавріна з дівчиною пересипана народнопісенними зворотами: «І де ти, красо, вродилася! з твоїми шовковими бровами; коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе й там упіймаю», «Чого ти, Мелашко, така смутна? Брови твої чорні й лице біле: де ж дівся рум’янець з твого лиця?», «Дівчино моя, краща од сонця, не маю сили одірватись од тебе!», «Я до тебе ладен щоночі ходити. Прощай, чорнобрива! Прощай, моє ясне сонечко! Десь ти, моя мила, з рожі та з барвінку звита, що додержала мене до самого світу».
Лаврін одружується з Мелашкою і йому байдуже, що дівчина з бідної родини (на відміну від брата, який узяв за дружину заможну Мотрю).
Схильність молодшого Кайдашенка до жартів і дотепності також відрізняється від Карпового. Як приклад, тут можна назвати іронічне ставлення Лавріна до колотнечі в сім’ї, кепкування з Мотрі тощо.
Але, на жаль, зрештою й Лаврін стає егоїстом.
З нього виходить такий же дрібний власник, як і інші члени сім’ї. Він втягується до чвар, наслідує Карпа в поводженні з батьком, нечемно говорить із сусідами. Той факт, що молодший син перестав визнавати старого Кайдаша головою родини, завдав батькові найболючішого удару.