Київська духовна академія та Київський університет

Освітні реформи, розгорнуті Олександром І у 1802–1804 рр. і продовжені у майбутньому були найвпливовішим чинником соціокультурного контексту реформування Києво-Могилянської академії, її трансформації у Київську духовну академію, яка була націлена на виконання нової суспільно-культурної місії.

Київську духовну академію планували відкрити у 1816 р. Однак цього не сталося у визначений термін. Затримка з відкриттям КДА виникла у зв'язку з відсутністю відповідних наукових кадрів. Ні професура, ні студенти старої академії не відповідали новим потребам і загальним вимогам нового статуту. У зв´язку з цим упродовж двох років замість КДА функціонувала духовна семінарія, яка мала готувати студентів і викладачів для нової академії. Тоді керівництво духовними училищами Київського духовно-навчального округу тимчасово здійснювалося Петербурзькою духовною академією. Із Петербурга прибули на посаду ректора і професора богослов'я преосвященний М. Богданов-Платонов, а також два викладачі, серед яких був і професор філософії І. Скворцов.

Відкриття КДА як принципово станового вищого навчального духовного закладу відбулося 28 вересня 1819 року. Філософію в академіях, зокрема КДА, вважали цінним засобом здійснення двох головних максим загальної місії вищого духовного закладу: 1) освітньої, спрямованої на формування високого рівня гуманітарної наукової ерудиції; 2) виховної, що робило академії виховними закладами, які готують відповідно налаштованих служителів церкви.

Досягнення цього забезпечувалося філософськими науками, які викладали на «нижчому» відділенні академії. Упродовж першого навчального року студентам читали історію давньої філософії, логіку і психологію, другого — історію нової філософії, метафізику і моральне богослов'я.

С. Гогоцький, о. Гіляров, о. Новицький

Філософські погляди С. С. Гогоцького формувалися під впливом філософії Гегеля, яку вчений цінував насамперед за історико-філософську концепцію. Позитивним у гегелівській філософії, вважав С. С. Гогоцький, є визнання того, що весь світ наповнений єдиним розумом і виявляє в усіх його складниках один верховний план, а також того, що всі окремі предмети пов'язані між собою, як щаблі одного розвитку.

Значну увагу вчений приділяв філософії Канта, убачаючи позитивний момент у тих поглядах філософа, які ведуть до подальшого розвитку філософської проблематики. С. С. Гогоцький стверджував, що кантівське вчення про «антиномії» зумовило «блискучу систему Гегеля та її діалектичний метод», а проголошення першості духу щодо природи — філософію Фіхте і таким чином визначило головні напрямки подальшого розвитку філософії.

У своїх перших працях «Платонізм, як підстава сучасного світогляду, у зв'язку з питанням про завдання та долю філософії» (М., 1887) і «Значення філософії» (Київ, 1888) Гіляров, під впливом вивчення історії філософії, виявляє негативне ставлення до філософії як науки і бачить у ній викликану прагненням нашого духу до вищої єдності спробу примирити дві ворогуючі вічно в нашому житті істини — істину розуму й істину серця. З усіх філософів найяскравішим представником такого погляду служить Платон, і Гіляров зробив його центральним пунктом своїх занять філософією. У Платона, на його думку, філософський геній досяг найбільшої висоти; всі подальші системи були або переробкою вчення Платона, або еклектизмом з попередніх йому вченнь. Таке захоплення Платоном позначилося і на суто історичній праці Гілярова: «Грецькі софісти» (М., 1888, магістерська дисертація). Всупереч пануючим поглядам, Гіляров думає, що Платон не поступається Арістотелю у достовірності повідомлюваних їм відомостей.

Новицький Орест Маркович — український філософ, перший професор філософії Київського університету. Автор підручників та фундаментального твору «Постепенное развитие древних философских учений в связи с развитием языческих верований». Представник київської школи філософського теїзму.

Раннє дослідження «Про духоборів», створене за підтримки архімандрита Інокентія (Борисова) (викладача, ректора Київської духовної академії, майбутнього св. архієпископа Херсонського) для митрополита Євгенія (Болховитинова) і захищене як магістерська дисертація у 1831 році, було піонерським в своїй царині. Йому належить також першість у дослідженні індійської релігійно-філософської думки. У цих та в наступних роботах Орест Маркович показав себе уважним та неупередженим дослідником, якого цікавить і духовні, й матеріальні причини історичних явищ.

Беззаперечним є рідство розмислів Новицького з ідеалістичною школою німецької філософії XIX ст. Саме на ґрунті вирішення основного питання філософії відбулась полеміка О. М. Новицького з М. Г. Чернишевським, наслідки якої визначили долю праць нашого співвітчизника в наступному столітті. Для Ореста Марковича неприйнятним було відкидання духовного досвіду та нівелювання людської істоти лиш до фізіологічних функцій, яке пропонували матеріалісти.