Ісихазм: основні ідеї та автори

Другий період становлення української філософії пов'язаний з боротьбою українського народу за своє звільнення. Філософія цього періоду розвивається на основі духовності Київської Русі, ідей європейського Відродження, античної філософії і під впливом візантійського ісіхазму — етико-релігійного вчення про шлях людини до злиття з Богом через зосередження свідомості в самій собі, "очищення серця" за допомогою прийомів психофізичного самоконтролю (є аналогія із суфізмом в ісламі і з йогою в Індії).

І. Вишенський, л. Зизаній, с. Оріховський-Роксолан, п. Русин

Система поглядів Івана Вишенського близька до систем Томаса Мора, Еразма Ротердамського, Томаса Мюнцера та інших. Незважаючи на відкидання полемістом «латинської вченості», він не виходить за межі пошуків католицьких і протестантських мислителів XVI століття.

Рання ідея Вишенського про існування православної церкви без владик навіяна реформаторами-социніанами.

Іван Вишенський — демократ, палкий патріот, гуманіст. Часто під теологічною оболонкою проголошував ідеї соціальної рівності. У своїх посланнях з Афону викривав православних єпископів-перебіжчиків, римо-католицьке та греко-католицьке духовенство, польських та українських феодалів-кріпосників, виступав проти окатоличення та ополячення найбідніших верств міщанства і селянства України. Він вважав, що праця кріпаків є джерелом всього багатства панів, виступав проти визиску селян феодалами та духовенством, за знищення нерівності, несправедливості, гноблення, експлуатації і будь-якого «мирського» зла.

Хотів в Україні бачити таке суспільство, де б людина почувала себе вільною, де б панувало братерство між людьми, і всі житимуть згідно з настановами й принципами «істинного» раннього християнства. Цій ідеї і підпорядковував всю свою філософську концепцію.

Лаврентій Зизаній уклав староукраїнською мовою «Катехізис» (вид. 1627), полемічний трактат з критикою засад католицизму й протестантизму. Перед цим (1626) брав участь у місії митрополита Йова Борецького до Москви, де він надав рукопис трактату на виправлення до місцевої патріархії. Відносно спірних місць відбулася дискусія з богоявленським ігуменом Ілією та справщиком Григорієм Онисимовим, де Зизаній показово відмовився від всіх тих тверджень, що були запідозрені.

Тим не менш, московський патріарх Філарет не дозволив випустити твір «литовського протопопа» і постановив спалити друк. Випадково вціліло декілька примірників. В «Катехізисі» Зизаній маніфестував свої раціоналістичні та гуманістичні погляди, зокрема, пояснення багатьох явищ природними причинами та критику окультних наук, зокрема, астрології; ставив під сумнів догмат про єдиносущність Трійці й обґрунтував тезу про свободу волі людини, здатної «самовластно» робити вибір між добром та злом. Щодо походження душі, то Зизаній-Тустановський висловлює думку про створення душі Богом та її безсмертя і водночас передання її від батьків дітям через природне зачаття. Осмислення суспільно-політичної проблематики зводиться у Зизанія-Тустановського до обстоювання принципу рівності всіх людей перед Богом. Він дає неоднозначну оцінку багатству, вважаючи, що воно, залежно від використання, може бути добром або злом. Праці Зизанія-Тустановського стали внеском у розвиток української філософської термінології.

Станіслав Оріховський-Роксолан — різноплановий мислитель, який виявив свої таланти у політиці, філософії, етиці, історії.

У галузі політики висловлював ідею «європейського дому» — згуртування європейських народів для подолання османської експансії. Оріховський — один із перших в Європі ідеолог освіченої монархії (вважав доцільним мати «філософа на троні»). Аналізував природу монархічної держави, вважав за необхідне дотримуватися виборності короля всім народом. Разом з тим, працював над основами теорії демократичної держави, де влада підзвітна народові. Відстоював тезу відокремлення церкви від держави та верховенство світської влади. Вважав необхідним підпорядкувати приватні інтереси суспільним. У громадському житті найголовнішим вважав принцип спільного блага.

Вважав, що целібат суперечить природі людини, її праву мати сім'ю і продовжувати рід. Звертався до Папи Римського з проханням скасувати целібат. Зокрема, цьому присвячена брошура «Pro ecclesia Christi» (Краків, 1546). Захищав Валентія з Кщонова — першого одруженого ксьондза.

Високо цінував освіту, мораль, рідну мову, культуру, релігійну толерантність, вільний вибір релігії, віру предків, гідність людини, патріотизм, служіння державі, громадську активність.

В галузі історії Оріховський підтримував цінності самосвідомості народу, історичної пам'яті, виховання патріотичних почуттів, любові до вітчизни. Саме йому належить фраза «Ruthenorum me esse et libenter profiteor» — "Я з українців (рутенців), про що кажу охоче і з гордістю.

Павло Русин - український, польський поет і мислитель доби Відродження. Один із зачинателів культури Відродження в Україні. Обстоював ренесансно-гуманістичну ідею про спроможність людини своїми зусиллями, доброчесністю і доблестю дійти богоподібності, досягти земного безсмертя. Був прихильником концепції природного права, захищав особисті свободи. Стверджував право людини на повноцінне життя, свободу сумління, керівництво власним розумом. Відсутність або порушення якогось із цих прав розглядав як свідчення варварства і деспотизму. Ідеальною формою державного правління вважав освічену монархію, обмежену законом. У руслі ренесансно-гуманістичної традиції підносив поезію, поціновуючи її вище від історії та філософії. У поетичній творчості розвивав неоплатонівську ідею близькості поета до пророка. Поетичне слово називав даром богів, їхнім дитям "гомінким і солодким".