5.5 Культура України у хіх ст. Національно-культурне відродження.

Культура України в першій половині XIX ст.

Негативний вплив на розвиток культури чинили втрата власної державності, національний гніт росіян та австрійців. У Наддніпрянській Україні провадилася політика русифікації та культурної асиміляції українців. На західноукраїнських землях культурні процеси зазнавали значного впливу німецької культури, що поєднувався з полонізацією в Галичині, мадяризацією в Закарпатті, румунізацією на Буковині. Однак саме цей період став періодом становлення сучасної української культури та української нації.

Українське національне відродження у XIXст. Українське національне відродження у XIX ст. стало символом націотворення. Внаслідок національного відродження XIX ар. сформувалась національно свідома українська спільнота, яка у XX ст. зуміла сформувати свою державу. Основною рушійною силою відродження на Західній Україні було греко-католицьке духовенство, а на Східній Україні – інтелігенція.

На Західній Україні національне відродження розпочалось на Закарпатті, де діяльність „будителів” очолили мукачівський єпископ Андрій Бачинський та історики Іоаникій Базилович та Михайло Лучкай. Вони зуміли виховати відомих просвітителів, зокрема Мих. Балудянського (перший ректор С.-Пб. Університету), Ів. Орлай (Ніжин), Юр. Венелін, Мих. Щавлинський, Ів. Земанчик, Петро Лодій (Львів). Спочатку центром відродження був Перемишль, а пізніше Львів.

На Східній Україні відродження розпочалось на території колишньої Гетьманщини, а пізніше зосередилось на Слобожанщині у Харківському університеті (1805). Пізніше центр змістився до Києва.

Етнографічні пошуки привели до видання у 1819р. М. Церетелєвим першої збірки українських історичних дум –«Попытка собрания старых малороссийских песен» («Досвід збирання старовинних малоросійських пісень») (9 дум та 1 іст. пісня (С.-Пб.). Його працю продовжив у 1827р. М. Максимовичем, який видав першу збірку українських народних пісень „Малороссийские народные песни” (С.-Пб.). На Західній Україні етнографічні пошуки започаткував І. Могильницький.

Українська інтелігенція, громадські та культурні діячі обстоювали право українського народу на власну національну мову, опікувалися її розвитком і вивченням. У 1798р. І. Котляревський видав у Санкт-Петербурзі ”Енеїду” (поему-бурлеск) – перший твір літературною українською мовою. Г. Квітка-Основ’яненко у 1834р. видав „Малоросійські оповідання”, чим заснував українську прозу. Т. Г. Шевченко у 1840р. виданням збірки „Кобзар” започаткував ліричну поезію. У1818р. Олексій Павловський у „Грамматике малороссийского наречия” уперше обґрунтував граматичну будову української мови. На Західній Україні це вперше здійснив у1822р. І. Могильницький у „Граматике язика словено-руського”. Виходять повністю україномовні альманахи: у 1837р. – „Русалка Дністровая” (Будапешт) на Західній Україні та у 1841р. – „Ластівка” (С.-Пб.) на Східній Україні.

Відродженням української мови на Західній Україні опікувались греко-католицькі священики. У 1816р. виникло „Товариство священиків ” (Клерикальне товариство) під керівництвом І. Могильницького, яке займалось популяризацією української мови та етнографічними дослідженнями. Але найбільше уславилось товариство молодих священиків „Руська Трійця”, створене у 1832р. М. Шашкевичем, І. Вагилевичем, Я. Головацьким у Львові. Саме вини видали «Русалку Дністрову».

На Східній Україні популяризацією та дослідженням української мови займався у 1830-тих ар. гурток „харківські романтики ”(В. Каразін, П. Гулак-Артемовський, І. Срезневський, Г. Успенський та ар.) на чолі з І. Срезнєвським, який видав «Український альманах» та 6 томів фольклорно-етнографічних збірок «Запорожская старина» (1833-1838). Бєлінський та М. Гоголь твердили, що українська мова нездатна на створення високохудожнього твору. Це спростував Т. Шевченко. Однак царизм припинив українознавчі дослідження з допомогою Валуєвського циркуляру (18 липня 1863р.) та Емського указу (17 травня 1876р).

На Західній Україні, навпаки, українська мова динамічно розвивалась, незважаючи на польський тиск. У 1848р. було відкрито кафедру української мови у Львівському університеті, уведено українську мову у гімназійний курс та започатковано видання україномовної преси («Зоря Галицька»). Професор Львівського університету І. Лавринський уклав 6-томний україно-польсько-німецький словник.

На новий щабель піднесли українське красне письменство також твори Г. Квітки-Основяненка (1778-1843) («Пан Халявський», п’єса «Сватання на Гончарівці»), П. Гулака-Артемовського (1790-18630, Є. Гребінки (1812-1848), М. Шашкевича і особливо Т. Шевченка. З появою Т. Шевченка виданням у 1840 р. «Кобзаря» і згодом «Гайдамаків» українське відродження стало безсумнівним, а література й мова не потребували інших доказів свого права на існування.

Освіта. Початкова: в Росії - в 1803 р. упроваджувалися чотири типи шкіл за становою ознакою: парафіяльні для «нижчих станів», повітові училища для «міських обивателів», губернські (гімназії) та університети для дворян. в Австрії - елементарні школи: у селах – парафіяльні однорічні рідною мовою, у містечках – тривіальні трикласні, у великих містах – чотирикласні головні та нормальні школи з німецькою мовою навчання.

Середня: в Росії - платні гімназії та ліцеї, до яких не приймали вихідців із кріпацьких сімей, навчання велося російською мовою. Всього у першій половині XIX ст.. діяло 19 гімназій, де навчалось 4 тис. учнів. Доньки дворян здобували освіту й виховувалися в інститутах шляхетних дівчат; в Австрії - платні гімназії з німецькою мовою навчання. Всього у Східній Галичині діяло 8 гімназій, на Закарпатті – дев’ять, у Північній Буковині – одна (1808р. – Чернівецька).

Вища: в Росії - Києво-Могилянська академія (закрита у 1817 p.), Харківський університет (1805 p., відкритий з ініціативи В. Каразіна), Київський університет Св. Володимира (1834 p., перший ректор – М. Максимович).

в Австрії – У 1774р. у Відні для підготовки греко-католицьких священиків було створено генеральну семінарію при церкві Св. Варвари («Барбареум»), яку пізніше перенесли до Ужгорода та Львова. У 1784р. було відроджено Львівський університет, засновано Реальну (торгову) академію (1817 р.), Технічну академію (1844 p.). Викладання велося німецькою мовою. При Львівському університеті існував «Руський інститут» (1784-1809).

Музика. Розвиток музичного фольклору (колядки, щедрівки, народні пісні й танці). Поширеними були народні ансамблі - троїсті музики (скрипка, цимбали, бубон). С. Гулак-Артемовський написав першу українську оперу - « Запорожець за Дунаєм ».

Живопис. Розвиток портретного жанру (Волод. Боровиковський (1757-1825), Вас. Тропінін (1776-1857), Т. Шевченко). Пейзажний живопис (Ів. Сошенко (1807-1876), Т. Шевченко). Пензлю та олівцю Т. Шевченка належать понад 130 портретів, серії малюнків,зокрема серія полотен «Мальовнича Україна», цикл малюнків «Притча про блудного сина», акварелі «Пожежа в степу», «Катерина». В. Тропінін написав «Портрет українця», «Дівчина з поділля», портрет У. Кармелюка, І. Сошенко – «Жіночий портрет», «Продаж сіна на Дніпрі». Розвиток графіки (Т. Шевченко, серія офортів «Живописна Україна»). Офорт – гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри.

Культура України в другій половині XIX ст.

Царський уряд усіляко перешкоджав розвиткові української культури, зокрема не допускаючи її у навчальні заклади, театри, державні установи. Придушена у рідному краї, українська література була змушена шукати притулку в іншому місці, головним чином у Галичині, де на початку 60-х років пожвавився національний рух. Речником літературного життя довгий час у Галичині був часопис «Зоря», з 1898 р. він був реорганізований у «Літературно-науковий вісник». У Львові 8 грудня 1868 р. зусиллями народовців було засновано українське громадське товариство «Просвіта», що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості. Першим головою «Просвіти» був А. Вахнянин.

Не маючи державної підтримки, українська культура отримувала допомогу від меценатів - Г. Галагана, цукрозаводчиків Терещенків, Симиренків, які виділяли мільйонні кошти на відкриття шкіл, утримання лікарень, матеріальну підтримку діячів культури, діяльність театрів тощо.

Освіта. За даними офіційного перепису 1897 р. неписьменність населення Наддніпрянської України була масовим явищем. Із кожних 100 осіб від 72 до 85 були неписьменні. На західноукраїнських землях 67 % українців були неписьменними в 1890 p. Громади турбувались про створення недільних шкіл для дорослих. Всього діяло 68 шкіл у 1859-1860рр.

На 1864 р. в Росії діяло 17 тис. початкових народних училищ. Діяло також 127 гімназій (8р. навчання) та 19 реальних училищ (6-ти річні), які надавали професійну освіту. У 1899 р. на всю Галичину було 29 польських гімназій і тільки 6 українських.

Вища освіта. Було засновано кілька вищих навчальних закладів - Новоросійський університет (1865 р., м. Одеса), Харківський технологічний інститут (1885), Київський (1898 р.) політехнічний інститут, Ніжинський історико-філологічний інститут (18750, Вище гірниче училище в Катеринославі (1899), певний час працювали вищі жіночі курси в Києві (1878 р.). Після вбивства Олександра II було ліквідовано автономію університетів.

У Львівському університеті навчання велося польською мовою. У 1849 р. в університеті запрацювали кафедри української мови та літератури, у 1894 р. було засновано кафедру історії України, а в 1900 р. - окрему кафедру української літератури. Також відкрито Львівський політехнічний інститут (1877), Академію ветеринарної медицини у Львові (1897); На Буковині в 1875 р. було засновано Чернівецький університет з викладанням німецькою мовою, але були кафедри й з українською мовою навчання: української мови і літератури, церковнослов’янської мови та практичного богослов’я.

Наука. Медицина. І. Мечніков відкрив явище фагоцитозу (поглинання клітинами організму мікробів); М. Гамалія створив разом з Мечніковим першу в Росії та другу в світі бактеріологічну станцію (1886 p.); 3).Фізика. І. Пулюй відкрив рентгенівське випромінювання у 1883р (В. Рентген у 1895); у співпраці з П. Кулішем та І. Нечуем-Левицьким переклав українською мовою Псалтир та Євангеліє (1871-1881). Й. Тимченко створив кінескоп. У 1881р. М. Бенардос першим у світі винайшов дугове електрозварювання. М. Грушевський у 1898 р. випустив перший том десятитомної «Історії України-Русі», яка залишається найґрунтовнішим дослідженням з історії України.

Непересічне значення для української мови й літератури мало створення в 1873 р. у Львові з ініціативи О. Кониського і М. Драгоманова Літературного товариства ім. Т. Шевченка, яке в 1892 р. було перетворене на Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ). Це була перша і єдина за період 1892-1918 рр. новітня Академія українського народу. У товаристві діяло три секції: історико-філософська, філологічна і математично-природничо-лікарська. З товариством співпрацювали М. Грушевський (голова з 1897 р. до 1913 р.), І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Вовк, І. Горбачевський.

Література. Попри переслідування української мови після появи Валуєвського циркуляра 1863 р. та Емського указу 1876 р. українське мовознавство продовжувало розвиватися та наприкінці ХІХ ст. досягла художньої зрілості. Українську літературу XIX-початку XX ст. представляють: Тарас Григорович Шевченко - „Сон”, „Кавказ”, „Чигирин”, „Розрита могила”; П. Куліш роман «Чорна рада» (1857, перший історичний роман), Л. Глібов – понад 100 байок «Журба», «Вовк і ягня», С. Руданський «Повій вітре на Вкраїну», «Мазепа», Іван Нечуй-Левицький – „Микола Джеря”, „Кайдашева сім’я”,; Панас Мирний (П. Рудченко) – „Хіба ревуть воли, як ясла повні”, «Повія»; Іван Франко – 10 поетичних збірок («З вершин та низин» (1881), «Зів’яле листя» (1896)), „Борислав сміється ”, „Захар Беркут”, «Марійка», «Наймичка», вірші «Каменярі», « Вічний революціонер », «Украдене щастя»; Михайло Коцюбинський – „Фата моргана”, „Тіні забутих предків”; Леся Українка (Л. Косач) – „На крилах пісень”(1893),«Кам'яний господар», „Думи і мрії” (1899), «Відгуки» (1902), „Лісова пісня”; Ольга Кобилянська, Марко Вовчок (М. Вілінська-Маркович) «Народні оповідання» (1857), «Інститутка», Марко Черемшина

Драматургія. Професійний театр передусім був представлений діяльністю корифеїв української сцени братів Тобілевичів (Панаса, Івана, Миколи), відомими під псевдонімами П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого, М. Садовського. Михайло Старицький – 30 п’єс: «Тараса Бульбу», «За двома зайцями», „Маруся Богуславка”, „Ой не ходи Грицю, тай на вечорниці”; Іван Карпенко-Карий – 18 п’єс: „Безталанна”, „Мартин Боруля”, „Сто тисяч”, «Бурлака», «Хазяїн»; Марко Кропивницький – 40 п’єс: „Доки сонце зійде – роса очі виїсть”, «Глитай, або ж Павук»; Панас Мирний – «Лимерівна», «У черницях».

Театр. У 1864 р. у Львові почала свою діяльність перша в Галичині українська професійна трупа «Руська бесіда» на чолі з О. Бачинським. У 1882 р. М. Кропивницький створив у Єлисаветграді Товариство українських акторів - першу на Лівобережній Україні національну професійну трупу за участю М. Заньковецької, М. Садовського, А. Максимовича та ін. На цей період припадає розквіт таланту відомої української актриси М. Заньковецької.

Музика. Свої досягнення мала й українська музична культура. С. Гулак-Артемовський створив першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Цілу епоху в музичному житті України становить творчість М. Лисенка (1842-1912), який обробив понад 600 зразків українського музичного фольклору. Він був автором музики до п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка», творцем народних музичних драм «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Пан Коцький» та ін.

Пісня М. Вербицького на слова П. Чубинського « Ще не вмерла Україна...» виконувалася як національний гімн, а з 2001 р. є Державним гімном України.

Образотворче мистецтво стає важливою складовою української культури другої половини XIX ст. Його представляють М. Пимоненко («Проводи рекрутів», «Сінокіс», «Ярмарок», «Весілля в Київській губернії»); К. Костанді « В люди »; М. Ярошенко « Всюди життя »; І. Рєпін «Запорожці пишуть листа турецькому султану»), М. Мурашко «Похорон кошового»;А. Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі»; С. Васильківський («Степ на Україні», «Ранок», «На Харківщині» ;Т. Копистинський, І. Трут.

Скульптура. Шедевром монументальної скульптури у другій половині ХІХ ст. в Україні є пам’ятник Б. Хмельницькому, відкритий у Києві в 1888 р. (автор М. Микешин). М. Паращук разом із А. Попелем створив пам’ятник А. Міцкевичу у Львові.

Архітектура. Домінуючим напрямом в архітектурі був еклектизм - поєднання елементів різних стилів. У другій половині XIX ст. в Києві споруджено будинки Міської думи (О. Шімме), Володимирський собор (Г. Штром, П. Спарро, О. Беретті), будинок Київського політехнічного інституту (архітектор О. Кобєлєв).

На Західній Україні споруджено будинок Львівського політехнічного інституту та Галицької ощадної каси (архітектор Ю. Захаревич), Оперний театр у Львові (архітектор 3. Горголевський), будинок Галицького сейму (І. Гохбергер), Головний залізничний вокзал (О. Садлівський).

Література:

1. Бойко О.А. Історія України.-К.,2003.

2. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX-XX ст. К., 1996.

3. Огієнко І. Українська культура. –К., 1991.

4. Історія України: нове бачення/ За ред.. В. А. Смолія. К., 2000.

5. Костомаров М. Історія України в життєписах визначнійших діячів. –Львів, 1918.