5.2 Українські землі в складі Австрійської імперій у першій пол. Хіх ст.

У 1772 р. відбувається перший поділ Польщі, за яким до Австрії відійшла Галичина. В 1774 р. Австрія відібрала у Молдавського князівства Буковину. Західноукраїнські землі площею понад 60 тис. кв. км з населенням 2,5 млн. осіб (у тому числі 2 млн. українців) стали колонією Австрійської імперії. Населена українцями Східна Галичина разом із польською Західною Галичиною (Малопольща) входила до складу «Королівства Галіції та Лодомерії» з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 12 округів (дистриктів). Із 1867р. території отримали статус провінцій (Галіція і Буковина), які поділялись на повіти. Закарпаття належало Угорщині та поділялось на 4 комітати (жупи, Ужанський, Березький, Угочанський, Маромороський).

Українцями здебільшого управляли іноземці: в Галичині - польська шляхта, на Буковині – румунські бояри, у Закарпатті – угорські пани. Міста населяла польська шляхта та єврейські торговці. Середні містечка були єврейськими – Бучач, Броди, Сокаль, Рогатин. Українці були позбавлені еліти та інтелігенції. Їхнє місце зайняло греко-католицьке духовенство. Смертність перевищувала народжуваність, поширювався алкоголізм

Східна Галичина залишалась сировинним придатком Австрійської імперії.

У 70-80-хрр. XYIII ст. Марія-Терезія та Йосиф II провели аграрну, освітню та культурно-освітню реформи, за якими було ліквідовано кріпацтво, селянам надано особисту свободу та чітко визначив розмір панщини (до 30 днів на рік). У той час, коли Йосиф II ліквідовував кріпацтво для західних українців, Катерина II вводила його для східних українців. Реформа викликала вдячність українців, яких за вірність Габсбургам називали «тирольці Сходу».

Австрійський уряд підтримував УГКЦ, яка своїм впливом стримувала українців від повстань та направляла їх діяльність на шлях реформ. Приналежність до східного обряду УГКЦ слугувала способом самоідентичності українського народу серед католиків поляків, угорців, німців. Греко-католицьке духовенство підтримувало тісні зв’язки з простим народом. За часів Речі Посполитої церква, яка зазнавала жорстоких утисків, втратила заможніші верстви і, по суті, перетворилася на «селянську». «Хлопи і попи», як казали поляки, складали українське населення. Греко-католицьке духовенство стало носієм української національної ідеї в Західній Україні.

Маючи державну підтримку Габсбургів, УГКЦ стає центром національного відродження галицьких українців. Там під покровительством перемишльського єпископа Михайла Левицького (1774–1858) зібрався гурт патріотично налаштованих греко-католицьких священиків: Іван Могильницький (1777–1831), Йосип Левицький (1801–1860), Йосип Лозинський (1807–1889), Іван Лаврівський (1773–1846) та ін. Вони розгорнули боротьбу за впровадження української мови в систему початкової освіти й розширення мережі початкових шкіл. За ініціативи Й. Левицького помічник єпископа у шкільних справах І. Могильницький у 1816 р. у Перемишлі заснував перше просвітницьке товариство греко-католицьких священиків(«Клерикальне товариство» («Товариство галицьких греко-католицьких священиків»)). Товариство видало декілька підручників, зокрема перші граматики української мови. Завдяки зусиллям членів товариства у краї протягом 15 років відкрили близько 400 шкіл.

У 30-ті роки ХІХ ст. центр українського відродження в Галичині перемістився до Львова. Переломною подією в історії національного відродження стала діяльність «Руської трійці» (1833-1837, термін «руська» тоді означав українська), до якої належали молоді студенти богослов’я Маркіян Шашкевич (1811–1843), Іван Вагилевич (1811–1866) і Яків Головацький (1814–1888). Вони читали й обговорювали прочитане, дискутували й завжди говорили лише українською мовою. Саме за це спольщені товариші назвали їх «Руською трійцею». Щоб довести, що українською мовою можна висловлювати навіть філософські та релігійні ідеї, М. Шашкевич в 1836 р. виголосив першу українську промову в музеї семінарії перед духовними особами і запрошеними гостями. У 1837 р. стараннями Я. Головацького видали у Будапешті збірку (альманах) народних пісень назвою «Русалка Дністровая». Влада вороже зустріла «Русалку Дністровую», конфіскувавши й знищивши 750 із тисячі примірників видання.

Однак, наступники Марії-Терезії і Йосифа ІІ імператори Леопольд II і Франц II згорнули і скасували прогресивні перетворення. знявши обмеження на кількість днів панщини та збільшивши повинності.

Промисловість. Земля належала дідичам (польській шляхті), селяни-кріпаки сплачували численні податки та відпрацьовували повинності – панщину, шарварки (ремонт мостів та доріг), пропінації (обов’язкова купівля горілки). Основною галуззю господарства в Західній Україні залишалося сільськогосподарське виробництво. У Галичині, окрім зернових культур, дедалі більші площі займала картопля та кукурудза. Своєрідною формою антифеодальної боротьби був рух опришків. У першій половині XIX ст. діяло біля 50 загонів, ватажками яких були М. Штолюк, В. Фреюк, М. Бойчук. У 1831р. відбуваються «холерні бунти» на Закарпатті через карантин та заборону пересуватись через епідемію холери.

Революція 1848р. «Весна народів» У березні революція у Відні добилась введення демократичних свобод. Поляки створили 13 квітня 1848р. Польську Раду Народову та сформували «академічний легіон». 2 травня 1848 р. у Львові українське духовенство створило «Головну Руську Раду» (ГРР, 30 чол.) на чолі з єпископом Г. Яхимовичем та М. Куземським. ГРР висунула вимоги скасування феодальних повинностей та поділ Галичини на Східну (українську) та Західну (польську). Рада займалася освітою, фінансами, селянськими справами. ГРР своєю символікою обрала синьо-жовтий прапор та зображення золотого лева на синьому фоні. Свої відділки вона мала по всій Східній Галичині (12 окружних та 50 місцевих рад). 15 травня 1848 р. вперше вийшов український тижневик «Зоря Галицька». Поляки у відповідь зібрали пропольський Руський Собор (23 травня) та видали латиницею «Risky Denny» («Дневнік руський») за редакцією І. Вагилевича.

Вагомі досягнення в 1848-1849 рр. український національний рух мав на ниві культури та освіти. Було засновано українську культурно-освітню організацію «Галицько-руська матиця» (липень 1848р.), яка займалася видавничою справою, впровадженням у школах української мови. 19 жовтня 1848р. на Соборі руських вчених (118 чол.) затвердили кирилицю українським шрифтом. При Львівському університеті відкрилася кафедра української мови на чолі з Я. Головацьким. Українці вперше самовизначились як народ під назвою русини, руські.

Влітку 1848 р. вперше проводилися вибори до австрійського парламенту, в якому українцям удалося здобути 39 депутатських місць (27 селян і 9 священників УГКЦ) із 100 від Галичини, та 5 місць (селяни) із 8 від Буковини. Так українці здобули перший досвід парламентської діяльності. Після придушення національних рухів австрійська монархія влітку 1851 р. ліквідувала «Головну Руську Раду».

Найбільшим досягненням революції 1848р. була ліквідація панщини. Скасування кріпосництва сталося: у Галичині – 17(23) квітня, на Буковині – 1 липня, на Закарпатті - (2 березня 1853) р. Селяни дістали особисту свободу, але втратили право користуватись лісами, пасовиськами та іншими вкрай необхідними для ведення господарства угіддями (сервітути).

Незадоволені селяни відповіли повстання в Північній Буковині під проводом Л. Кобилиці 1848-1849 рр.