Тема 5. Українські землі у хіх ст.
Українські землі у складі Російської імперії у першій пол. ХІХ ст.
Українські землі в складі Австрійської імперій у першій пол. ХІХ ст.
Східна Україна у другій половині XIX ст.
Західноукраїнські землі у другій половині XIX ст.
Культура України у ХІХ ст. Національно-культурне відродження.
5.1 Українські землі у складі Російської імперії у першій пол. Хіх ст.
Протягом майже 150 років - від кінця XVІІІ до початку XX ст. - українці перебували під владою двох імперій. На початок XIX ст. українців було 12 млн. чол.: 85 % (8,2 млн. чол.) їх були підданими Російської імперії Романових, а решта 3,5 млн. чол. - Австрійської імперії Габсбургів. Вони населяли 700 тис. км2. Чисельність українців зросла до 20 млн. чол. в середині XIX, та 36 млн. чол. наприкінці століття. Однак, чисельність східних українців впала з 89% до 73% населення, оскільки зросла кількість росіян та євреїв. Також на Південну Україну переселялись німці, серби, болгари та росіяни, але емігрували татари (із 250 до 100 тис. чол.). Формується розкол українського менталітету – західні тягнуться до Європи, а східні до Росії. Саме XIX ст. стало періодом національного відтворення та становлення української нації.
Територія України, яка входила до складу Росії, була у 1796 р. поділена на три генерал-губернаторства і дев’ять губерній.
Лівобережжя охоплювало Малоросійське ген. – губ. (м. Харків) охоплювало Харківську, Чернігівську та Полтавську губернії .
На Правобережжі було створене Київське генерал-губернаторство у складі Київської, Волинської (Житомир) і Подільської губерній.
Південна Україна представлена Новоросійсько-Бессарабським генерал-губернаторством, що охопило Катеринославську, Херсонську, Таврійську губернії та Бессарабську область. Кожна губернія складалася з повітів, а ті, у свою чергу, із міст і сіл.
Українська
еліта (колишня козацька старшина)
розкололась на 2 течії:
1). малороси (асимілятори) – закликали до асиміляції українців, сприймаючи Росію батьківщиною. У 30-хрр. XIX ст. формується малоросійська ментальність, яку окреслив В. Кочубей: «Хоч і народився я хохлом, я більший росіянин ніж хто інший». Українська еліта у середині XIX ст отримала права дворянства та зрадила національні інтереси, відмовилась від традицій батьків та перейшла до вживання російської мови.
2). автономісти (традиціоналісти) – боролись за відновлення автономії Гетьманщини. У 1791 р. Василь Капніст приїхав (разом із братом) до Берліна, де домовлявся про підтримку Пруссією антиросійського повстання в Україні. Також козацька старшина зосередилась на культурницькій роботі, створивши «Історію Русів», «Енеїду» Івана Котляревського, «Тарас Бульбу» М. Гоголя .
Мовне питання стало ознакою соціальної належності – панівні верстви розмовляли російською, а бідні – «мужицькою» українською. Оскільки еліта зрадила, у 20-30-х рр..XIX ст. формується українська інтелігенція із купців, козаків та міщан, яка творить третю суспільну течію – романтизм, який захоплюється українським народом та його культурою.
Щоб скоротити витрати на утримання армії, царизм почав закладати в Україні військові поселення, де солдати, відбуваючи військову службу з 7 до 45 років, мали водночас працювати в сільському господарстві. Військові поселення, створені Аракчеєвим, існували в Україні у1816-1857рр. В Україні було 25 округів військових поселень з 554 тисячами населення.
Наддніпрянщина була заселена представниками різних національностей які створили свої політичні ідеї:
Першою з них була українська, яка мала своїм завданням національне визволення та знищення імперії.
Друга течія – загальноросійська, яка прагнула до реформування імперії.
Третя течія – польська - прагнула відродити Польщу в кордонах, які вона мала до поділів Речі Посполитої.
З Європи в Україну через Росію і Польщу в кінці XVIII ст. прийшов ще один різновид суспільного руху – масонство («вільних каменярів») , які сповідували гасло «Свобода, Рівність, Братерство». Наприкінці XVIII ст. ложі (гуртки) масонів діяли в Житомирі, Харкові, Полтаві «Любов до істини» (1818–1819), Львові, Київ («З’єднані слов’яни»,1818-1822 р.).У 1821 р. в Полтаві утворилася таємна політична організація «Малоросійське товариство», під керівництвом Василя Лукашевича.
Декабристи. Багато царських офіцерів-дворян, які брали участь у наполеонівських війнах у Європі та зазнали впливу цінностей Заходу, утворили таємні товариства з метою повалити самодержавство і встановити конституційне правління. Пізніше декабристи реорганізували свої об’єднання і створили два осередки - Північне товариство з центром у Петербурзі і Південне товариство (160 чол.) з центром у Тульчині на чолі з Павлом Пестелем. Програму Північного товариства уклав Микита Муравйов під назвою «Конституція». За нею Росія перетворювалась на конституційну монархію із 14 федеративних штатів, де залишалось кріпацтво. Два створювались в Україні – Чорноморський з центром у Києві та Український у Харкові.
Голова Південного товариства П. Пестель уклав політичний трактат «Руська правда», в якому визначив програму дій: повалення царського режиму, всі народи Росії об’єднуються в централізовану республіку з однопалатним парламентом, кріпосництво скасовується, зберігається приватна власність на землю, встановлюється цілковита свобода торгівлі та промисловості. Щодо українців дворянин П. Пестель відверто заявляв: «Малоросія ніколи не була і бути не може самостійною». Повстання відбулося у грудні 1825 р. у Петербурзі й закінчилося поразкою.
У листопаді 1830 р. піднялось у Варшаві повстання проти росіян. Сподіваючись заручитися підтримкою настроєних проти царизму росіян і українців, поляки проголосили гасло: «За нашу і вашу свободу!» Однак селяни Правобережжя трималися нейтральної позиції і до середини 1831 р. повстання було придушене.
Протягом першої половини XIX ст. сформувалася російська панславістська теорія, яка відстоювала визначальну роль росіян у житті всіх слов’янських народів. Росію проголошували прямим спадкоємцем Київської Русі. У 1856р. Михайло Погодін висунув теорію, що ніякого українського народу та української мови немає. Редактор газети «Московские ведомости» Катков висунув гасло «Ніякої української мови не було, немає і бути не може»
У40-ві роки XIX ст. сформувалася українська слов’янофільська теорія. Нею передбачалося об’єднання слов’ян у федерацію, в якій українці мали б незалежність і їм забезпечувалась соціальна й релігійна рівність з іншими народами. У 1846р. у Київському університеті виникло Кирило-Мефодіївське товариство, членами якого були професор - історик Київського університету М. Костомаров, письменник П. Куліш, професор математики М. Гулак, відомий фольклорист О. Маркович, видатний етнограф В. Білозерський і геніальний поет Т. Шевченко (1814-1861). Члени Кирило-Мефодіївського товариства виробили програмні документи: «Статут і правила Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія», «Закон Божий або Книгу буття українського народу». Члени товариства вважали за необхідне ліквідувати в Росії кріпосне право, виступали за національне визволення України, створення демократичної федерації слов’янських республік з центром у Києві. У березні 1847 р. через донос товариство було розгромлене. Воно було першою в історії України нелегальною політичною організацією, що боролась за визволення українського народу та почала формувати загальноукраїнську ідеологію.
Промисловість. Наприкінці XVІІІ у першій половині XІX ст. в Україні відбувається стрімкий розвиток промисловості. Почався перший етап промислового перевороту (1830-1840-ві). Відбувається перехід від ручного виробництва у цехах та мануфактурах до фабрик та заводів на основі парових двигунів. Якщо в 1825 р. налічувалося близько 650 промислових підприємств, то в 1860 р. їх було майже 2330. Робочий день тривав 12-15 годин, оплата праці – 20-50 копійок. У 1800р. на першому в Україні ливарному заводі в м. Луганську було запущено першу домну. У 1824р. запущено перший цукровий завод. 1822 – початок промислового видобутку вугілля у Бахмуті. У 1823 р. було споруджено перший на Дніпрі пароплав, який назвали «Бджілка». Видатними організаторами цукрової промисловості України були сім’ї Яхненків і Симиренків.
Розвиток хліборобства і промисловості оживив торгівлю України. У 1858р. відбулось 1853 ярмарки, зокрема найбільшими були Хрещенський та Успенський у Харкові, Введенський у Сумах, Контрактовий у Києві На ярмарках укладали контракти (угоди) на купівлю-продаж товарів. Основною формою торгівельних перевезень було чумацтво, яке перевозило 75% зерна до Одеси.
Сільське господарство. Поміщики отримували землю та селян, які на ній проживали, у довічну власність. Поміщики надавали землю селянам, які за це виконували повинності – грошові (оброк) або натуральні (панщина). Кожен кріпак отримував від поміщицького управителя завдання на день (урок). Селянський протест набирав різних форм (відмова платити оброк, відбувати панщину, підпали поміщицьких маєтків, розправи над поміщиками, втечі на Дон, у Таврію). Особливо загострився селянський рух у 1814-1835рр. на Поділлі, який очолив рух Устим Кармелюк (1787-1835).
По всій Україні, особливо на Півдні, в першій половині ХІХ ст. зростало виробництво хліба на продаж. Розширювалися посіви технічних культур - коноплі, тютюну, льону, цукрових буряків. Поширилось вирощування соняшнику та кукурудзи, помідорів і баклажанів. Розводили коней, велику рогату худобу, овець.